— Хто буде йому докоряти,— покликнула вона,— що цей юнак ненавидить рід, який так люто пожартував з нього і дав випити вельми концентрованого трунку з усього зла, якого чоловіки лиш можуть сподіватися від жінок. Уявіть собі тільки: протягом двадцяти чотирьох годин він був коханцем, женихом, чоловіком, рогоносцем, пацієнтом і вдівцем! Не знаю, чи можна кому заподіяти щось гірше!
Лаерт вибіг із кімнати не то сміючись, не то досадуючи, а Філіна почала розповідати в своїй улюбленій манері його історію, як він вісімнадцятирічним юнаком прийшов до одної трупи, зустрів там вродливу чотирнадцятирічну дівчину, що саме лаштувалась виїхати зі своїм батьком, який посварився з директором. З першого погляду він напропале закохався в неї, всіляко умовляв батька залишитись і, нарешті, пообіцяв посватати дівчину. Після кількох приємних годин в ролі нареченого, його звінчали, він провів щасливу шлюбну ніч, потім другого ранку, коли пішов на репетицію, згідно свого звання, був оздоблений рогами, бо коли з надміру ніжності прийшов набагато раніше, ніж його сподівались, то, на жаль, застав на своєму місці літнього коханця, мов несамовитий, одлупцював
його, викликав і батька, і коханця на двобій, з якого вийшов легко поранений. Батько з донькою ще тої ж ночі накивали п'ятами, а він, на жаль, залишився в двоякий спосіб поранений. Лиха доля віддала його до рук найгіршого фершала в світі, і бідолаха після тих злигоднів залишився з чорними зубами і каправими очима. Жаль його, сердегу, бо він, між іншим, найкращий хлопець, яких лиш носить божа земля. "Особливо,— додала вона,— жаль мене бере, що сердешний дурничок так тепер зненавидів жінок: бо хто ненавидить жінок, то як він жити може?"
Меліна перебив її звісткою, що все до від'їзду готове і вранці вони можуть вирушати. Він передав їм розпорядження, як вони мають їхати.
— Коли мене добрий друг посадовить до себе на коліна,— сказала Філіна,— то я й радітиму, хоч і буде тісно й незручно сидіти; а втім, мені байдуже.
— Дурниці,— промовив Лаерт, що саме увійшов до них.
— Це прикро,— сказав Вільгельм і швидко вийшов. Він за свої гроші знайшов дуже зручного воза, якого
Меліна хотів приховати. Зробили інший розподіл місць, і всі раділи з того, що можна буде їхати у більшій при-добі, коли раптом отримали звістку, що па шляху, кудою вони мали їхати, бачили озброєну банду найманців, від яких небагато доброго можна було сподіватись.
В самому містечку поставились вельми уважно до цієї звістки, хоч вона була поки що непевна і сумнівна. Зі становища армій здавалось неможливим, щоб ворожа частина могла вже дістатися аж сюди або із своїх військ який загін міг так далеко відстати. Проте всі запопадливо і якиайяскравіше намагалися змалювати нашій трупі небезпеку, що на них чигає, і радили вибрати іншу дорогу.
Більшість із них стривожились і дуже потерпали, і, згідно встановленої в них нової республіканської форми, всі члени держави були скликані на загальну раду, щоб обміркувати такий надзвичайний випадок. Всі були майже одностайної думки: щоб уникнути лиха треба або залишатись на місці, або вибрати іншу дорогу.
Тільки Вільгельм не злякався і вважав за ганьбу відмовлятися від так ретельно обміркованого плану на підставі самих лише чуток. Він підбадьорював товаришів, і його докази були мужні і переконливі.
— Адже це лише чутки,— говорив він,— а чого тільки не сплетуть під час війни! Тямущі люди кажуть, що то
7*
195
річ мало ймовірна, майже неможлива. То невже ми в такій важливій справі будемо вірити непевним чуткам? Маршрут, який визначив нам граф і який записано в нашому паспорті, є найкоротший, і дорога по ньому найкраща. Вона веде прямо до міста, де вас чекають знайомі, друзі і де ви можете сподіватись на добру зустріч. Маніз-цями також можна дістатися туди, але яка ж плутана там дорога і як далеко об'їжджати! Та й чи пощастить нам у таку пізню пору року продертися тудою, а скільки часу та грошей ми змарнуємо!
Він довго ще говорив і так усіх переконав, що страх їхній зменшився, а зваги прибуло. Він багато розповів про дисципліну в регулярних військах, а мародерів та всю іншу наволоч змалював такими нікчемними, що навіть і сама небезпека видалася їм лише веселою і милою пригодою, і вся трупа повеселішала.
Лаерт з першої хвилини був на його боці і без вагання дав свою повну згоду на цей маршрут. Старий воркотун висловив згоду в своїй манері, Філіна висміювала всіх загалом, також і мадам Меліна, хоч і була вже на останньому місяці вагітності, не втеряла своєї природної сміливості і визнала цей план геройським, отже, Меліна, що вже найняв підводи по найкоротшому маршруту і сподівався на цьому чимало заощадити, не протестував, і пропозиція була прийнята одностайно.
Тепер, на всякий випадок, почали готуватися до оборони. Накупили великих мисливських пожів і на оздоблених пасках повісили їх через плече. Крім того, Вільгельм заткнув за пояс ще пару пістолів, а Лаерт узяв добру рушницю, і всі радо й весело вирушили в дорогу.
Візники, добре знаючи місцевість, запропонували другого дня ополудні зупинитися на спочинок у гірському ліску в холодочку, бо село було не близько, а в хороші дні ця дорога була досить людна.
Година була чудова, і всі радо на це погодилися. Вільгельм пішов через гору пішки, і всі зустрічні вельми дивувалися з його чудернацького вбрання. Він швидко й весело прямував угору через ліс. Лаерт, посвистуючи, йшов за ним, лише жінки все ще тарганилися ззаду на возах. Міньйона бігла поруч, пишаючись ножем, якого і їй мусили дати, коли трупа почала озброюватись. Навколо капелюха вона обвила низку перлів, що залишилась у Вільгельма ще від Маріани. Білявий Фрідріх ніс Лаертову рушницю, один лише арфіст мав найсумирнішнй вигляд. Свою довгу рясу він позатикав за пояс, щоб вільніше було йти, а інструмент залишив на возі і йшов поволеньки, опираючись на суковатий ціпок.
Діставшися не без труднації на вершину, вони одразу впізнали призначене для відпочинку місце біля прекрасних буків, що росли навкруги і давали холодок. Велика, трохи похила галявина так і вабила відпочити, обгороджена криничка ніби запрошувала втамувати спрагу, а на тім боці ущелини крізь лісисті хребти відкривався далекий, прекрасний і привабливий краєвид. По долинах розкинулись села і млини, по рівнинах — містечка, а нові гори, що височіли вдалині, замикаючи все наче в ніжну рамку, робили краєвид ще привабливішим.