Скоро по тому ввійшов Ярно і сповістив, що Августина знайшли на горищі в крові, біля нього лежала бритва, якою він, мабуть, перерізав собі горло. Лікар побіг туди і зустрів людей, які несли тіло вниз по сходах. Старого положили на ліжко і ретельно оглянули. Шия була перерізана до самого дихального горла, від великої втрати крові він знепритомнів, але скоро можна було помітити, що він ще живий, що є ще деяка надія. Лікар положив тіло як слід, зшив порізане місце і перев'язав.
Ніч для всіх була безсонна і повна тривоги. Дитина не хотіла розлучатися з Наталією. Вільгельм сидів перед нею на дзиґликові, ноги дитини лежали на його колінах, а голова і груди — на колінах у Наталії. Так поділили вони цей приємний тягар і болючі турботи і до ранку просиділи в цій незручній позі. Наталія дала Вільгельмові руку, вони не промовили й слова, лише дивилися на дитину і одне на одного. Лотаріо і Ярно сиділи в другому кінці кімнати і провадили якусь вельми значущу розмову, з якою ми радо познайомили б наших читальників, коли б оті події не так міцно тиснули нас. Хлопець солодко спав, а вранці прокинувся дуже веселий, схопився і попрохав хліба з маслом.
Щойно Августин трохи опритомнів, його попрохали, щоб він з'ясував, як це сталося. Ледве пощастило від нього довідатись, що після нещасної графової дислокації він попав в одну кімнату з абатом, де знайшов рукопис із своєю історією. Його жах був невимовний. Він тепер остаточно переконався, що не сміє більше жити на світі, і вдався до свого звичайного засобу — опіуму. Він вилив ного в склянку з мигдалевим молоком і, прихиливши вже до рота, все-таки аж здригнувся; потім поставив її, щоб побігти ще раз у сад і глянути на прекрасний світ. Вернувшись, він побачив, що біля склянки порається дитина.
Бідолаху просили заспокоїтися. Він корчовито схопив Вільгельма за руку.
— Ах,— сказав він,— чому я тебе не покинув давніше? Я ж знав, що вб'ю хлопця, а він мене.
— Хлопець живий,— сказав Вільгельм.
Лікар, прислухавшись уважно до розмови, запитав, чи весь напій був отруєний.
— Ні,— відповів Августип,— тільки в склянці.
— Ну, тоді маємо щастя,— скрикнув лікар,— хлопець випадково пив із пляшки. Добрий геній керував його рукою, і він не торкнувся смерті, що стояла біля нього.
— Ні, ні!—скрикнув голосно Вільгельм, затулившп очі руками.— Який жах! Хлопець же виразно сказав, що пив із склянки. Це тільки здається, що здоровий, він помре на наших руках!
І він вибіг.
Лікар зійшов донизу і лагідно запитав хлопчика:
— Правда ж, Феліксе, ти пив із пляшки, а не з склянки? і
Хлопчина заплакав. Лікар нишком розповів Наталії, як стоїть справа. І вона також даремне просила хлопця сказати правду, але він тільки сильніше почав плакати і плакав, аж поки не заснув.
Вільгельм сидів біля нього, ніч минула спокійно. Вранці Августина знайшли мертвим на постелі. Він обманув своїх доглядачів, прикинувшись спокійним, тихенько розв'язав пов'язки і зійшов кров'ю.
Наталія пішла з хлопчиком на погуляння. Він був веселий, як у найкращі дні.
— Ти до мене добра, не лаєш, не б'єш,— сказав Фелікс до неї,— то тільки тобі й скажу, що пив я з пляшки! Матуся Аврелія завжди била мене по пальцях, коли я хапав-
Щ
ся за карафку, а тато так сердився за це, от я й думав, що дадуть мені чосу.
Як на крилах, полетіла Наталія до замка. Вільгельм, все ще сильно стурбований, вийшов їм назустріч.
— Щасливий батьку! — заволала вона, піднявши дитину вгору і віддавши йому на руки.— На тобі твого сина! Він пив із пляшки, непослух урятував його.
Про цей щасливий кінець розповіли графові, а він, тихо і скромно усміхаючись, вибачливо їх вислухав, як слухають добрих, але нетямущих людей, котрим прощаються їхні хиби.
Ярно, уважний до всього, не міг тепер з'ясувати його великого самозадоволення, поки, нарешті, не довідався манівцями, що граф переконаний, буцім дитина справді випила отруту, а він своєю молитвою і покладенням рук вернув її до життя. Тепер він вирішив негайно виїхати, спакувався, як звичайно, в одну мить, а на прощання прекрасна графиня схопила Вільгельмову руку і, не пускаючи сестриної руки, стиснула разом усі чотири, хутко повернулась і сіла в карету.
Ці жахливі й дивні події, що тислися одна поперед одної, зовсім порушили звичайний хід життя і спричинилися до великого розгардіяшу і плутанини, до якогось гарячкового поквапу в домі. Години спання й чування, їди і пиття, спочивку і розваг — все змішалось і переплуталось. Крім Терези, всі вибилися зі своєї колії. Чоловіки намагалися міцними трунками привернути собі добрий гумор, але, набираючи штучного настрою, вони втрачали природний, що тільки й дає нам справжню веселість і енергію.
Всі ці бурхливі переживання силь'но схвилювали і розстроїли Вільгельма. Несподівані й жахливі події зробили його нездатним панувати над собою і ставити опір пристрасті, що там могутньо оволоділа його серцем. Фелікс був коло нього, а йому здавалось, що все чогось бракує. Листи з чеками від Вернера вже прийшли, і Вільгельмові не бракувало до від'їзду нічого, крім зваги розлучитися. Все підганяло його до цієї мандрівки. Він міг догадатися, що Лотаріо й Тереза тільки й чекають на його від'їзд, щоб повінчатися. Ярно, за своєю звичкою, знову мовчав, і можна було сказати, майже втратив свою звичайну веселість. На щастя, лікар до певної міри допоміг нашому другові вийти із скрути: він оголосив його хворим і дав ліки.
Щ
Вечорами всі збиралися докупи, і Фрідріх, хлопець-зух, що звичайно уживав вина більше як слід, заволодівав розмовою і, за своєю звичкою, сипав сотнями цитат, жартівливими натяками, якими смішив товариство, або, висловлюючи свої думки вголос, ставив усіх у дуже незручне становище.
Він, здається, зовсім не вірив у хворість свого друга. Одного разу, коли всі зібрались, він вигукнув:
— Як ви, лікарю, назвете хворість, що напала на нашого друга? Чи не підійде тут хоч одна із трьох тисяч назов, якими ви приоздоблюєте своє неуцтво? Принаймні таких випадків не бракувало. Такий казус,— вів він далі напушистим тоном,— трапився в єгипетській чи вавілонській історії.
Всі перезирнулися і засміялись.