Коли всі розійшлися, моя шановна приятелька посміхаючись сказала:
"Жаль, що мужчини часто духмають і говорять те, чого не доводять до скутку, інакше для моєї любої Терези це була б прекрасна партія". Я пожартувала з цих слів і додала, що хоч мужчини розумом і прихиляються до господинь, проте серце їхнє і уява прагнуть до інших якостей, і що ми, господині, не могли б стачити супроти милих, привабливих дівчат. Ці слова я сказала так, щоб почула Лідія, бо вона не таїлася, що Лотаріо зробив на неї велике враження, та й він також, здавалося, кожного разу, приїжджаючи, ставав до неї все уважніший. Вона була бідна, невисокого походження, і про те, щоб вийти за нього заміж, їй годі було й думати, але не могла відмовити собі втіхи вабити і бути звабленою. Я ніколи не кохала і не кохала й тепер, і хоч мені безмежно приємно було бачити, як високо ставить і розуміє мою вдачу такий шановний чоловік, проте не буду заперечувати, що не зовсім була цим задоволена. Я хотіла, щоб він мене узнав, щоб прихилився до мене особисто. Це бажання виникло в мене без якоїсь особливої думки про те, що з цього може вийти.
Найбільшою послугою, яку я зробила моїй добродійниці, було те, що я постаралася впорядкувати в її маєтностях прекрасні ліси. В тих цінних посілостях, вартість яких з часом усе збільшувалась, господарство, на жаль, велося дуже погано, без плану й порядку. Крадіжкам і шахрайству не було кінця. Деякі пагоркн були зовсім голі, і лише на старих ділянках стояв рівний ліс. Я все пообходила сама з тямущим лісничим, звеліла виміряти ділянки, вирубати, що треба, сіяти, садити, і невдовзі робота закипіла. Щоб легше їздити верхи та й щоб пішки не було замішки, я звеліла пошити собі чоловіче вбрання і всюди встигала, скрізь мене боялись.
Я зачула, що товариство молодих друзів разом з Лотаріо знову наміряються влаштувати влови. Вперше в своєму житті спало мені на думку з'явитися або, щоб не бути до себе несправедливою, вийти перед очі цього прекрасного молодика такою, якою я справді була. Я зодягнулася в своє чоловіче вбрання, почепила за плечі рушницю і пішла з нашим єгерем на межі наших володінь дожидатись решти товариства. Коли всі прийшли, Лотаріо не одразу впізнав мене. Один із небожів моєї добродійниці представив мене йому як вправного лісничого, жартував з моєї молодості і, жартуючи, доти вихваляв, поки нарешті Лотаріо не впізнав мене. Небіж сприяв моїм намірам, наче ми з ним домовились. Він докладно і з вдячністю розповів, скільки я зробила для тітки, отже, і для нього.
Лотаріо слухав уважно, розмовляв зі мною, розпитував докладно про маєток і місцевість, і я раділа, що можу показати перед ним свої знання. Я дуже добре склала іспит, виклала перед ним свої проекти всіляких поліпшень, щоб почути його думку. Він схвалив їх, розповів мені про подібні випадки і зміцнив мої задуми, надавши їм суцільності. Моє задоволення з кожною хвилиною зростало. На щастя, я хотіла, щоб він мене тільки знав, а не покохав, бо, вернувшись додому, я помітила краще, ніж перше, що увага, яку він виявляв до Лідії, зраджувала його таємну прихильність до неї. Я досягла своєї мети, а проте не буЛа спокійна. З того дня він виявляв до мене справжню повагу і повну довіру, в товаристві розмовляв зі мною, питався про мою думку, а особливо в справах хатнього господарства вія так мені довірився, наче я знала геть усе. Його співчуття надзвичайно мене підбадьорювало, навіть коли мова заходила про економіку країни або фінанси, він втягував мене в розмову, і я намагалася в його присутності якомога більше засягнути знань про свою провінцію, ба навіть про всю країну. Для мене було це не важко, бо тут у великому масштабі лише повторялось те, що я так добре знала в малому.
З того часу він часто почав бувати в нашому домі. Можна сказати, ми говорили про все, але розмова майже
завжди наверталась на господарські справи, хоч і в ширшому розумінні. Ми багато говорили про те, яких величезних наслідків могла б досягнути людина навіть і при невеликих начебто засобах, якби послідовно застосовувала свої сили, свій час, свої гроші.
Я не спротивлялась прихильності, що тягнула мене до нього, і, на жаль, надто скоро почула, як міцно і щиро його покохала, яке чисте і справдешнє було моє кохання, на жаль, бо все більше помічала, що, як здавалось мені, його часті відвідини стосувалися Лідії, а не мене. Вона принаймні була в цьому зовсім упевнена. Вона зробила мене своєю повірницею, і це мене до певної міри втішало. Ті докази на свою користь, на які вона аж надто наполягала, я зовсім не вважала за значущі. Тут і натяку не було про його намір увійти з нею в серйозний і тривалий зв'язок. Тим ясніше побачила я в цьому прагнення палкої дівчини хоч би там що належати Лотаріо.
Так стояли справи, коли раптом моя пані вразила мене несподіваною заявою. "Лотаріо,— сказала вона,— пропонує вам свою руку і бажає мати вас за супутницю на все життя". Вона багато говорила про мої гарні якості і сказала (мені так приємно було це слухати): Лотаріо, мов, певен, що в мені знайшов особу, про яку давно мріяв.
Я досягнула тепер найвищого щастя; мене бажає чоловік, якого я так шаную, біля якого і з яким я могла б знайти цілковито вільне, корисне, широке застосування моїх природжених здібностей, моїх вправами набутих талантів. Зміст цілого мого життя, здавалось мені, безмежно збільшився. Я дала згоду, він прибув сам, говорив зі мною наодинці, подав мені руку, обійняв і поцілував мене в уста. Це був перший і останній поцілунок. Він розказав мені про свої справи, що йому коштував американський похід, якими боргами обтяжені його маєтності, як через те дійшов до незгоди зі своїм двоюрідним дідом і як цей шановний родич думає потурбуватися про нього, звичайно, на свій власний манір: хоче знайти йому багату дружину, тоді як статечному чоловікові досить і хазяйновитої. Але він сподівається через свою сестру переконати старого. Далі розповів про стан своїх маєтків, про свої плани, перспективи і просив моєї допомоги. Тільки до дідової згоди все це повинно триматися в таємниці.
Щойно він пішов, як Лідія запитала мене, чи не про неї була мова. Я сказала: "Ні"—і надокучила їй