Як рідко бувають учти, на котрих господар вважає за свій обов'язок потурбуватися про розваги і потреби гостей!
Полювання і карти, короткі прогулянки, куточки для довірливих інтимних розмов — все це було влаштоване для осіб старшого віку, а тих, хто зарання лягав спати, помістили оддалік від усякого гармидеру.
Завдяки такому розподілові замок, в якому ми зібралися, перетворився па маленький світ, а проте він був невеличкий і, не знаючи його докладно, без кмітливості господаревої важко було б розмістити в ньому таку силу гостей, та ще й кожному догодити.
Як нам приємно бачити вродливу людину, так і приємно дивитися на гарне устаткування, в якому почувається рука розумної, розсудливої істоти. Любо ввійти до чистенької хати, хоч би вона була збудована і прибрана без особливого смаку, бо це показує нам присутність освічених принаймні з одного боку людей. Але вдвічі приємніше нам бачити помешкання людини, відзначене духом вищої, хоч би навіть почуттєвої культури.
Особливо ясно побачила я це в замку мого дядька. Я багато чула й читала про мистецтво. Сам Філон був великий аматор картин і мав чудову колекцію; я також багато малювала, але почасти була заклопотана своїми переживаннями і найперше намагалась упорядкувати те, що єдино потрібне, почасти ж усі речі, які я бачила, тільки мене розважали, як і решта світських речей. Тепер же вперше через зовнішні враження я зосередилася сама в собі і з великим здивуванням зрозуміла різницю між природним прекрасним соловейковим співом і чотириголосним алілуя, що лине з розчулених людських уст.
Щодо цих нових поглядів, я не ховала своїх радощів від мого дядька, котрий, як, бувало, всі розійдуться, особливо любив зі мною поговорити. Він з великою скромністю розповідав про те, що мав і що створив, і вельми впевнено пояснював, чим керувався, збираючи і виставляючи ці с карби, і тепер я добре могла помітити, що він у розмові виявляв до мене пошану, бо за своєю давньою звичкою всі скарби, якими володів і порядкував, ставив нижче того, що я вважала за справедливе і краще.
— Коли ми,— сказав він одного разу,— вважаємо за можливе, що сам творець світу міг прийняти образ свого с творіння і жити деякий час у світі його життям, то це створіння повинно бути безмежно досконале, бо творець сам тісно з'єднався з ним. Отже, в понятті людини не може бути суперечності з поняттям божества, і коли ми часто відчуваємо певну несхожість і віддалення від нього, го в цьому винні тільки ми, бо ми завжди, наче адвокати злого духа, дивимося лише на хиби і вади нашої натури, тоді як скорше повинні вишукуватись її досконалості, через які ми можемо претендувати на схожість з богом.
Я засміялась і промовила:
— Не бентежте мене занадто, любий дядечку, своєю люб'язністю, намагаючись говорити моєю мовою! Те, що ви маєте мені сказати, таке для мене важливе, що я бажала б вислухати його вашою найвластивішою мовою, і вже потім те, чого б не дорозуміла, перекласти на свою.
— Я можу,— сказав він на те,— продовжити розмову і на свій власний лад, не змінюючи тону. Найвищою заслугою людини буде, мабуть, те, що вона якнайбільше визначає обставини і якнайменше дає їм можливості визначати себе. Увесь світ лежить перед нами, як велетенська каменярня перед будівничим, який лише тоді заслуговує на своє ім'я, коли з випадкових природних брил най-економніше, найдоцільніше і найміцніше утворить прообраз, що виник в його душі. Все, що поза нами, і все, що в нас,— то стихія, смію сказати; але глибоко в нас лежить творча сила, котра може творити те, що повинно бути, і котра не дає нам ні відпочинку, ні спокою, поки ми в якийсь спосіб не виявимо її в собі чи поза собою. Ви, люба небожечко, вибрали чи не найкращу частку. Ви подбали про те, щоб погодити свою цнотливу вдачу з собою і з вищим єством, але і нас також не можна ганити, коли ми намагаємось пізнати всебічно людину з усіма її почуттями і діяльно привести її до єдності.
В таких розмовах ми стали потроху довірливішими одне до одного, і я забажала від нього, щоб він розмовляв зі мною, як із самим собою, без усякої поблажливості.
— Не думайте,— сказав мені дядько,— що я вам лещу, коли хвалю ваш спосіб мислення і ваші вчинки. Я поважаю людину, яка ясно знає, чого хоче, безупинно йде вперед, знає засоби, якими досягне мети, і вміє знайти і вживати їх. А яка його мета — велика чи мала, заслуговує на похвалу чи на догану, це я розглядаю пізніше. Повірте мені, моя люба, більша частина лиха і того, що звуть у світі злом, виникає тому, що люди надто недбайливо ставляться до своєї мети і не знають її, а якщо й знають, то не вельми поважно прагнуть її досягнути. Вони подібні до людей, які можуть і мусять будувати вежу, а на фундамент уживають стільки каменю й праці, як на якусь хижу. Коли б ви, моя люба, маючи за найвищу потребу досягнення чистоти своєї внутрішньої цнотливої натури, замість великих і сміливих офір лише пристосовувались у своїй родині до нареченого або до чоловіка, то ви були б у вічній суперечності з собою і не мали б ніколи й хвилини задоволення.
— Ви вжили,—перебила я його,—слово "офіра"; я іноді думала над тим, що ми приносимо в жертву вищим намірам, ніби якомусь божеству, все незначне, хоч, може, воно й близьке нам до серця, на зразок того, як, не жаліючи, привели б до вівтаря улюблену овечку, аби тільки видужав коханий батько.
— Хоч би що нам наказувало,— мовив він,— розум чи почуття, жертвувати одне за одного, дати перевагу одному перед другим, то, на мою думку, найбільше в людині гідні пошани рішучість і послідовність. Не можна мати разом і товар, і гроші! Однаково погано і тому, хто заздрить на крам, не маючи зваги віддати гроші, як і тому, хто жалкує, що купив товар, коли він уже в нього в руках. Але я далекий від того, щоб гудити за це людей. Бо вони ж, власне, не винні, винувате заплутане становище, в якому вони опинились і в якому не здатні дати собі ради. Так, наприклад, ви знайдете менше поганих господарів на селі, ніж у місті, і, знову ж таки, менше в невеликому місті, ніж у великому. А чому? Людина народжується з обмеженими здібностями. Вона може зрозуміти просту, близьку, левиу мету, звикає вживати засоби, що близько під руками, але, вийшовши на широке поле, вона вже не знає ні чого хоче, ні що повинна робити, і тоді їй все одно, чи безліч речей її розважає, чи велич і гідність цих речей її приголомшує. Для неї завжди нещастя, коли вона примушена прагнути до чогось такого, з чим не зв'язана правильною самодіяльністю.