Тоді раптом вони змінили весь його розклад; вони ледве давали йому виспатися; вони зняли його зі столярування зовсім і перевели його на тупе копАння землі, день за днем. Він сприйняв то досить добре. Минув вже довгий час відтоді як він нащупував у своїй пам'яті ті прокляття котрі практично забув. Він продовжував копАти, його спина боліла так ніби була зламана, його руки були пообдирані,а він відчував що більше не зможе підняти ні одної повної лопати з землею. Ніхто йому не дякував. Але лікар прийшов і оглянув його.
"Скінчити працю!" мовив він. "Повний спочинок у темряві."
Бавунцьо лежав у темряві, відпочиваючи повністю; і оскільки в тому своєму стані він не відчував нічого і не думав ні про що, то можливо він там лежав кілька годин, а можливо кілька років, якщо судити з його власної розповіді. Але далі він почув Голоси: не подібні на голоси, котрі він чув коли-небудь до того. Виглядало на те, що засідання якоїсь Медичної Комісії, чи може якогось Трибуналу відбувалося де сь близько, можливо у сусідній кімнаті, двері до якої були відчинені, хоч звідти не світило ніяке світло.
"Тепер справа Бавунця," сказав Голос, строгий голос, строгіший ніж лікаревий.
"Що з ним сталося?" запитав Другий Голос, голос котрий можна було би окреслити як ніжний, але який проте не був м'який — то був голос когось хто має владу, голос водночас обнадіюючий і сумний. "Що сталося було з Бавунцем? Його серце було на правильному місці."
"Так, але воно не працювало належним чином," сказав Перший Голос. "І його голова не була добре прикручена: він взагалі рідко коли над чимось думав. Подивіться: скільки часу він згайнував, а йому навіть не вдалося повноцінно розважитися при цьому! Він ніколи не готувався до своєї мандрівки. Він був досить заможний, а прибув сюди майже зв убожілому стані, так що ми його мусіли поселити в блок для жебраків. Тяжкий випадок. На мою думку, йому ще треба тут деякий час побути. "
"Так, звичайно, то би йому напевно не зашкодило," сказав Другий Голос. "Але, зрештою він є лише маленька людина. Він ніколи не прагнув бути кимось вельми поважним; і він ніколи не був дуже сильний. Давайте подивимося на Записи. Так. Є до речі ряд досить схвальних моментів, ви знаєте? "
"Ймовірно," сказав Перший Голос; "але дуже мало з них витримають критичний аналіз."
"Ну," сказав Другий Голос, "ото є перелік. Він був художником за своєю натурою. Досить невеликого масштабу, звичайно; і все ж, Листочкові, створеному Бавунцем був властивий свого роду шарм. Він сильно мордувався був над зображуванням листків, просто заради них самих. Він ніколи не вважав що від того він стає важливим. У наших Записах не існує жодної згадки про те щоб він коли-небудь стверджував був комусь — чи навіть сам собі — що то виправдовує його нехтування обов'язків, визначених законом."
"То не треба було йому так багато тих законів нехтувати," сказав Перший Голос.
"Тимнеменш, він відгукувався на дуже багато Покликів."
"На невеликий відсоток з них, головно на ті легші до виконання, і він називав їх Заважаннями. У Записах купу разів зустрічається це слово, а також цілий ряд нарікань та немудрих прокльонів."
"То правда; але він справді вважав їх Заважаннями бідний маленький чоловік. І от що треба зауважити: він ніколи не очікував ніякої Винагороди, як багато хто з йому подібних це називає. Ось випадок з Парафією, тим чоловіком що прибув сюди згодом. Він був Бавунцевим сусідом, ніколи палець об палець для нього не вдарив, і рідко коли виявляв яку-небудь вдячність. Але у Записах нема жодної замітки про те що Бавунцьо коли-небудь очікував Парафієвої вдячності; виглядає на то, що він взагалі ніколи навіть не думав про це."
"Так, є такий момент," сказав Перший Голос. "але він незначний. Я думаю ви зрозумієте що Бавунцьо часто просто забував. Речі, які він робив для Парафії він викидав собі з голови як свого роду гризоту, з якою він дав собі раду."
"І все ж, давайте глянем на останній звіт," сказав Другий Голос, "та роверова поїздка під дощем. Я би той вчинок відзначив. Ясно і зрозуміло, що то була правдива пожертва з його боку: Бавунцьо здогадувався тоді що тим він втрачає останню свою нагоду взяти ся за картину, і він також здогадався що Парафія даремно хвилюється. "
"Я думаю ви то надто катеґорично висвітлили," сказав Перший Голос. "Хоча зрештою останнє слово є за вами. Безсумнівно, то є ваше завдання якнайправильніше витлумачити факти. Часом ті факти витримують. Що ви пропонуєте? "
"Я вважаю що найвищий час є зараз застосувати Делікатне Лікування," сказав Другий Голос.
Бавунцьо подумав що ніколи ще в житті не чув нічого настільки милосердного, як цей Голос. Делікатне Лікування звучало ніби купа коштовних дарів та запрошення на свято до Короля. Тоді раптом Бавунцеві стало встидно. Звістка про те, що його розглядають як кандидата на Делікатне Лікування, ошелешила його, і заставила його почервоніти в темряві. То було так ніби тебе привселюдно похвалили, а ти знаєш що ти тої похвали не заслуговуєш. Бавунцьо спробував заховати свої рум'янці завстиждення у жорсткому простирадлі.
Настала тиша. Тоді Перший Голос промовив до Бавунця, з досить близької відстані. "Ти нас слухав," сказав він.
"Так," відповів Бавунцьо.
"Ну, то що ти можеш сказати?"
"Чи можете мені розповісти про Парафію?" сказав Бавунцьо. "Я би хотів з ним знову зустрітися. Сподіваюся, що він не дуже хворий? Чи можете ви йому вилікувати його ногу? Вона його так часом мучила була. І прошу, не переймайтеся стосовно нас із ним. Він був дуже добрим сусідом, і продавав мені чудову бульбу дуже дешево, а то мені економило багато часу."
"Справді він то робив?" сказав Перший Голос. "Я радий то чути."
Настала знову мовчанка. Бавунцьо почув як Голоси віддалялися. "Ну добре, я згідний," почув він слова Першого Голоса сказані десь далеко. "Нехай він переходить на наступний рівень. Можна завтра, якщо хочете."
Бавунцьо прокинувся і побачив що його віконниці розсунуті, а його маленька кімнатка наповнена сонячним світлом. Він встав, і побачив що замість його звичної лікарняної форми хтось приготував йому зручний одяг. Після сніданку лікар оглянув йому його порепані руки і наклав трохи лікувальної мазі, від якої руки вмить загоїлися. Він дав Бавунцеві ряд добрих рекомендацій та плящинку тоніку (на випадок потреби). Десь посеред ранкової пори вони дали Бавунцеві на сніданок тістечко і келих вина, а потім вони дали йому квиток.