1/Х-78
Добридень, мамо!
Як завжди, мінімум новин при максимумі бажання висловитися. Лежу з 17 жовтня в лікарні. Стан незадовільний, проте тутешні та пермські лікарі інакшої думки. На підтвердження актуальності думки, що табір — не курорт, а вони — не янголи, мені відмовлено в наданні ІІ групи інвалідності. З аналізами все те саме, як я тобі розповідав на побаченні. Ну, нічого. Добре, що хоч до карцера не садовлять. Твої листи з усім умістом поодержував: і попередні, і 39-й, і 40-й. На знімках файно повиходилисьте. Ви — наче Антоній і Клеопатра. Принаймні, їх можна уявляти саме такими, якби їм було навколо 50, і вони зненацька опинилися в ХХвіці. Така моя об'єктивна думка. Песик* твій просто диво. Надішли мені ще. Один турок тут будить мене зранку: — Марченко, йди вечеряти.
* Стереопоштівка
А я йому: — Ну, що ти причепився. Піду, де ж я подінусь. Потятко, я колись просив про чорну або темносиню вишиванку. Чи є така змога? Якщо ні, повідом. Я тоді звідси сам організую. Дуже вже мені хочеться мати. Я не уявляю собі процесу їхнього створення. Але, здасться, власне вишивання робиться окремо, а тоді вже пришивається до полотна. В кожному разі, напиши. Прочитай "Третє царство" Єжи Куснєвича, гарна річ. А в "Дружбе народов" цього року №2 (?) надрукували роман Ю. Трифонова "Старик". Сильна проза, кажуть. Є, щоправда, застереження стосовно певних українофобських моментів, проте варто читати. В нас тут, на жаль, цього часопису нема, тож я гину від цікавості. А чого наша рептя така незграбна ? Це ж і до неї так ходитимуть на весілля, як вона до Оксани. Ти б їй підказала, що вона мусить з родичами триматися якось ближче. Бо я так зрозумів: для її невідвідин весілля підстав не було зовсім. Чи, може, ти мені всього не пишеш ? Інакше вона, справді, наче Кіса Вороб'янинов "глупеет на глазах". Роман І.Білика "День народження золотої рибки" марнування часу: і авторового, і читачевого. Наче за Гамлетом: "бідний Білик". Мені зараз понадходило багато книжок з України, то почитую в своє задоволення. Ця була даниною поваги до правиці колишнього майстра. Ну, анічогісіньки доброго не скажеш, хіба за посидючість — чималенька. Та не буду змальовувати все темними барвами, є в книжці і світле — обкладинка, з якої молодий усміхнений чоловік дивиться в осяйну блакить. Він твердо знає, чого хоче, не те що деякі. Валерій.
З/ХІ-78
ЛИСТ ДО ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ КУРТА ВАЛЬДГАЙМА
Вельмишановний пане Секретарю! Ви не можете перевірити, як в СРСР здійснюється Декларація прав людини. Не у Вашій теж силі перевірити, як втілюють в життя статті Конституції СРСР. Ви не знаєте справжнього виправно-трудового законодавства РСФСР, за яким приходиться жити в таборах. І ось я Вам скажу: а) Мене часто з найменшого приводу карають; б) Медична опіка далеко не задовільна; в) Харч малокальорійний, — в ларку від травня 1978року (дата впровадження нового розпорядження) не можна купити згущеного молока, м 'ясних консервів, картоплі; свіже молоко, масло, городина і фрукти бувають дуже рідко і в малій кількості; г) Заяви і скарги на таборову адміністрацію у різні радянські інстанції переважно повертаються назад у виправно-трудові установи (так зробив, зокрема, предсідник Верховної Ради СРСР Шитіков з проханням поліпшити харчування в таборі), або повертаються з допискою цілком не до теми; д) Листи вільних радянських громадян, адресовані до таборів, конфіскуються, всупереч Конституції СРСР.
Не зважаючи на те, що про такі дії не згадується, та й не може бути згадки в законах СРСР, ви не можете мені допомогти. Тому, враховуючи Ваші можливості, я прошу Вас взяти під свою опіку закордонні листи, які йдуть до мене на адресу: Москва, УПР ВС-5 440. Хоч мені відомо, що до мене пишуть багато людей, які живуть за межами СРСР, я за п'ять і півроку не отримав від них ні одного листа. Тому прошу Вашої допомоги, щоб можна було покористуватися статтями декларацій Прав людини і Гельсінських угод.
10 грудня 1978р.
В. Марченко
Заяви аналогічного змісту до п.Курта Вальдгайма вислала група в'язнів з табору ВС 389/36.
Рідна мамо!
Пишу тобі то докори, то доручення, то регочуся, то журюся. І, далебі, забуваю, що тобі також потрібні моя підтримка, моя увага. Але це так важко тут, майже те саме, що виделкою й ножем їсти кашу. Ти же знаєш, що я тебе люблю і як я тебе шаную. Тому нечасті згадки про ці почуття зовсім не означають, що вони кудись зникли. Я'— все той самий люблячий сип, чия мама — краща з матерів, яких я будь-коли знав. Вітаю тебе з Різдвяними святами і бажаю всіляких благ у цей мій-наш рік.
Валерій.
25/ХП-78
Цілуй тітку, Андрійка, Мар'яну, всю рідню.
скарги ніхто не зважав. Його примушували виходити на роботу, поки не знепритомнів. Тоді в дистрофічному стані госпіталізували і з плеври викачали півтора літра рідини. На побаченні у липні 1978 року був вкрай виснажений і сказав: "Перст Божої Матері у мене на чолі. Вона мене врятувала".
Мати
6-місячне безрезультатне перевиховання в стінах КДБ завершилося жахливим 5-тижневим етапом до уст. ВС 389/36с.Кучино, Чусовського р-ну, Пермської області, під час якого Валерій захворів на запалення легень, ускладнилася хвороба нирок. Та тепер уже на заяви,
ЦЕ НЕЗЕМНЕ ДОВГОТЕРПІННЯ
— У польській тюрмі сидіти було набагато легше,— зненацька втрутився добродій Степан, який, проходячи мимо, зупинився. Доти лише наслухав до нашої суперечки з капітаном Пацковим. Ішлося про умови утримання в концтаборах СРСР.
— Та звідки вам знати? — не розрахувавши в запалі полеміки на неспростовність відповіді, огризнувся ДПНК. —У Мамчура — 5 років ув'язнення за український націоналізм, — не без приємности я підтвердив компетентність свідка.
Щоб залишити поле непереможним, Пацков, якому дозволялося вести політичні дискусії з зеками, став переконано рахувати табірні доброчинності: в нас не б'ють, м'ясо видають за нормою і працюють, як на волі. Угледівши, що від хвіртки до приміщення наглядачів прямує хтось з офіцерів, він, пославшись на справи, хутко пішов геть.
На наші розпитування, як вони сиділи за Польщі, Степан Мамчур відповідав із сумовитою незворушністю. Втома на обличчях людей із понад двадцятирічним терміном часом здавалась просто кричущою.