25 травня 1984р.
Его Преосвященству
Епископу Пермской и Соликамской епархии Афанасию
прихожанки Нины Смужаницы,
проживающей в г.Киеве,
по ул. Щербакова, дом 72/2, кв.130
Ваше Преосвященство! Обращаюсь к Вам с большой материнской просьбой. Мой сын, журналист Валерий Марченко, 1947 г.рождения, из Киева, осужден на долгих 10 лет лагерей особого режима. Отбывать это жестокое наказание он будет в Пермской области. Сын мой — православный христианин, глубоко верующий человек. К религии он пришел через большое страдание — с 16 лет он болеет тяжелой болезнью почек. В 25 лет (в 1973 году) его больного осудили как журналиста к 6 годам лагерей строгого режима и 2-м годам ссылки. Находясь в тяжелых условиях лагерей Чусовского района (с 1973 по 1979 гг.) он сумел обогатить свою душу неиссякаемой добротой к людям, большим чувством любви и сочувствием к человеческому унижению и страданию. Помогать людям, в своих деяниях наследовать Христа — стало его жизненным кредо, а Божьи заповеди легли в основу всех его жизненных поступков.
Многих, кто любил его и знал, он повернул к религии. С 1981 года, возвратясь домой, в Киев, Валерий регулярно посещал Храм Божий, исповедовался, причащался, строго соблюдал посты.
В конце сентября 1983 года его арестовали и повторно судили. Не взяв во внимание его тяжелый физический недуг (хронический нефрит, гипертония с арт.давлением 220/140), его осудили к 10 годам лагерей особого режима и 5 годам ссылки.
Как верующий человек он желает встретиться со священником для исповеди и причастия. Почти 2 месяца он в дороге. Тяжелый этап еще больше усугубил его физическое состояние. Разыскивая его следы, я прибыла в Пермь. Некоторое время он, очевидно, будет находиться в Перми, в следственном изоляторе (ИЗ 57/1, ул.Клименко 24), а потом в лагере особого режима — Чусовский р-н, пос.Кучино, учр. ВС 389/36.
Я как мать обращаюсь к Вам, Ваше Преосвященство, исполните просьбу христианина, человека с трагической судьбой, найдите возможной встречу моего сына, Марченко Валерия, с духовным пастырем. Окажите поддержку, помогите тяжело больному человеку.
Необходимые расходы на проезд берусь полностью оплатить. Мать заключенного Валерия Марченко
26М-1984г. г.Пермь
Цей лист мати особисто вручила єпископу Афанасію.
Він сказав, що молитиметься за Валерія, і якщо тюремне (табірне) начальство дозволить, то він не заперечуватиме й пошле священика. Начальство не дозволило... А в кінці вересня мати звернулася з проханням висповідати помираючого сина в Ленінграді священика з церкви на Смоленському кладовищі. Той вилаяв, сказавши, що злочинця висповідувати не буде. Мовляв, треба було раніше думати про благочестя і ходити до церкви. Від попа несло перегаром...
ЗАЯВА ПРЕЗИДЕНТА США РОНАЛЬДА РЕЙГАНА
Зовсім недавно ми довідалися проте, що 7 жовтня в ленінградській в'язничній лікарні помер Валерій Марченко.
Марченко, якому було тільки 37 років, — один з найвідоміших правозахисників людини в Радянському Союзі.
Будучи журналістом за фахом, Марченко вже відбув восьмирічний термін ув'язнення — жорстокі в'язничні умови мало не згубили його. Проте в березні цього року він був засуджений до десяти років табору й п'яти років заслання за те, що писав статті, котрі критикували нещадність радянських таборів і порушення прав людини і прав нації в Україні. Радянська влада відмовила рідним Марченка в їхньому проханні поліпшити умови утримання його в ув'язненні через критичний стан здоров'я.
Ми висловлюємо глибокий жаль і обурення в зв'язку з передчасною смертю Валерія Марченка. Його мужня боротьба за людську волю надихає усіх нас. Його загибель ставить нас перед фактом трагічного становища людських прав у Радянському Союзі — становища, яке рішуче засуджують всі американці.
15 жовтня 1984 року
ЗАЯВА ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ США
Як стало відомо Державному департаменту, 7 жовтня в ленінградському тюремному шпиталі помер один з провідних українських правозахисників Валерій Марченко. Марченко, котрий довго і важко хворів на нирки, загинув, мабуть, в результаті ниркової недостатности.
Журналіст за фахом, він у березні цього року був засуджений до десяти років ув'язнення і п'яти років заслання за праці, в яких критикував жорстокі умови утримання в'язнів у радянських таборах і кричущі випадки порушення національних і особистих прав на Україні. Марченко ще раніше отримав вісім років таборів і заслання за подібним звинуваченням і з великими труднощами пережив ув'язнення.
Після оголошення вироку в березні цього року друзі й родичі Марченка попереджали, що за критичного стану його здоров'я ув'язнення до табору особливого режиму —найстрашнішого табору в радянській системі—рівнозначне смертному вирокові. Нам відомо, що 13 вересня Марченка перевели з цього табору до ленінградського тюремного шпиталю. Нам також відомо, що радянські органи влади відмовили рідним Марченка в проханні покласти його до лікарні, де є апарат штучного діалізу.
Смерть Валерія Марченка у тридцятисемирічному віці означає загибель молодого й мужнього учасника руху за людські права в Україні. Але його життя назавжди лишиться прикладом для усіх тих, кого глибоко хвилюють права українського народу.
Уряд Сполучених Штатів сумує щодо кончини Валерія Марченка і рішуче засуджує безжальне і нелюдське ставлення до нього з боку радянської влади—саме таке ставлення пришвидшило його смерть.
Загибель Валерія Марченка — ще одне свідчення недбалого ставлення радянської системи до прав людини й людського життя.
Міністерство зв'язку УРСР Телеграма
Киев, Щербакова 72, кв. 130, Марченко Нине Михайловне
Глубоко скорбим по поводу кончины Вашего сына и нашего друга Ваше горе беспредельно пусть страдания Ваши облегчатся мыслью о том что и мы его друзья делим Ваше горе вместе с Вами
Заключенные УЧР ВС 389/36
Ця телеграма із З6-ї зони, долаючи перешкоди, надійшла до матері Валерія за півроку по його смерті...
ТАМ, У КИЇВСЬКИХ ПЕЧЕРАХ
"Коли ж помножилися гріхи наші і звершились беззаконня наші, а злоба наша Бога прогнівала, тоді Божим попущенням через гріхи наші зруйновані були храми і спустошені монастирі, міста полонені і села сплюндровані народом безсоромним, який Бога не боїться, нічого людського в собі не має"