411 У цьому старому
брунатному зошиті
лишилися місце і час.
тієї таємної
нашої зустрічі!
412 Бувають спогади
неприємні такі —
наче брудні
шкарпетки
надягаєш.
413 У моїй кімнаті
плакала жінка колись.
Сьогодні згадав про це,
мов про сторінку
з якогось роману.
414 Ніби тремтячим голосом
я довго-довго співав;
"Хвилі пісок омивають..."
Ця моя подорож
саме такою була!
415 Ах, коли це було?
Почув уві сні твій голос
і так зрадів!
А ось уже скільки років
його не чую...
416 Як подорожній
в чужій стороні
задублими від морозу губами
питає дорогу —
отак я звертався до тебе.
417 Якось байдуже
я говорив,
і ти мене слухала
якось байдуже.
Тільки оце й було.
418 На холодному чистому мармурі
м'яко поблискують
сонця весняного промені.
Такі-от інколи,
мабуть, бувають думки.
419 Неначе всотали все,
що є найсвітлішого в світі,
чорні її зіниці.
Ще й досі
їх бачу.
420 Ті важливі слова,
що їх я тоді
тобі не сказав,
хоч і лишилися
в грудях донині, але...
421 Як тріщина
на білім абажурі,
незгладні спогади
пра "сі мої блукання
в чужині.
423 Які чудові в тебе
кучерики на скронях,—
всі милувались ними!
А я помітив їх тоді,
коли ти щось писала.
425 Як син гір
за горами тужить —
саме так
у годину смутку
я тужу за тобою.
426 Якщо й забуваю тебе,
то лиш на хвилину,
бо стільки всяких дрібничок
знов спогади викликають.
Ні, неможливо забути!
427 Почув, що ти захворіла,,
почув, що видужала.
Тут, за чотириста рї
від тебе,
мов не свій я ходив.
428 Зглянься на серце моє!
Бо тільки побачу на вулиці
схожу на тебе,
воно, бідолашне,
з грудей як не вискочить!
429 Майнула думка сьогодні вранці:
"Чи стало б легко й вільно
дихати мені,
якби почув твій голос
ще хоч раз?"
430 Життя у мене таке,
що ніколи вгору глянути,
і все-таки іноді
зупинюсь, загадаюсь...
Ну про кого ж іще?..
431 Мав би я приятеля,
з яким можна
по щирості розмовляти!
Я б йому розповів
про тебе.
432 Якби я сказав тобі,
що, поки живі,
ще раз побачимось,—
чи мовила б ти "звичайно"?
Ствердно головою кивнула б?
433 Коли починаю
згадувати тебе —
серце, спокійне досі,
раптом так збентежиться!
Це теж печаль...
435 Біля будинку твого
в передмісті столиці
провінції Ісікарі,
напевно, вже осипається
цвіт із яблунь?
436 За останні три роки
лиш тричі приходили
довгі листи від тебе.
А сам я хіба писав
чотири рази тобі?
ЗНІМАЮЧИ РУКАВИЧКУ
437 Знімав рукавичку,
і раптом —
руки завмерли.
Це спогад
по серцю черкнув.
438 Вдавати з себе закоханого
занадто рано
навчивсь —
тільки-тільки пробився
перший пушок над губою.
440 Ах, радощі літнього ранку!
Рот полоскав,
і ліки потрапили
в саме дупло
хворого зуба!
441 Дивився уважно
на руки свої —
раптом подумав:
"А вміла-таки вона
цілуватись!"
442 Сумно —
бо очі
відвикли від кольорів.
Попросив, щоб купили мені
червоних квітів.
443 Книжку нову,
бувало, куплю
і читаю за північ.
Вже й цю радість
забув я давно.
444 Всього тільки тиждень
не було мене тут.
І от — навіть пляма чорнильна
на вікні моєї кімнати
здалася такою рідною!
445 І заляпана промокашка,
яку я побачив
серед старих паперів,
так зворушила
душу мені І
446 Грудочка снігу
тане в руці.
Як це приємно
проймає серце,
якому набридло вже спатиі
447 Тьмяніє
сонячне світло на сьодзі.
Дивлюсь —
і смеркає
в серці.
449 Шибка віконна.
І в ній,
закуреній пилом,
краплями поцяткованій,
теж є смуток!
450 Шість років щодня
надягав я цього картуза —
вже геть заносився,
А не можу ніяк
його викинути!
451 Як солодко спить,
у весняну дрімоту поринувши,
молода травичка в саду!
Мякесенька —
очі вбирає.
452 Далеко тягнеться мур
з червоної цегли.
Він став фіолетовим наче
в цей довгий
весняний день.
454 На бруд
цегляного муру
падає і розтає,
падає й знов розтає
весняний сніжок.
455 Молода жінка
з хворими очима
притулилась до шибки,
на яку ніжно сіється
весняний дощик.
456 Пахощі
молодих посадок
пливуть у повітрі.
Весняний спокій
у новому районі.
457 Весняна вулиця.
Прочитав мимохідь
жіноча ім'я на табличці —
гарне таке,
привернуло погляд!
459 Слухав, слухав
галасливу купку дівчат —
аж утомився.
І стало мені
відразу самотньо.
460 Так тяжко на душі,
неначе десь
вмирає жінка молода.
Все падає й падає
мокрий весняний сніг.
462 Білі тарілки
витирає рушником
і складає на полиці
в кутку трактиру
засмучена жінка.
463 На підметеній
зимовим вітром
сухій вулиці
десь криється
запах карболки.
464 Почервонило вечірнє сонце
вікно пивнички
на березі моря.
І раптом у ньому —
бліде обличчя 1
465 Свіжий салат
на тарілці.
Запах оцту від нього
в самісіньке серце проник.
Печальний вечір,
466 О руки,
що ллєте молоко
з блакитного глека,
яке дороге мені
ваше тремтіння!
467 Хукнув на дзеркало —
і зникла відразу
за туманною плівкою
печаль вологих моїх
очей,
469 Перед полицею
з рядами холодних пляшок
жінка стоїть,
колупаючись у зубах.
Подивився на неї: "Сумна!"
470 Був довгий поцілунок —
і ми розстались
на опівнічній вулиці,
у відблисках
далекої пожежі.
472 Коли це було?
Раптом згадав
ту жінку
що танцювала на яхті
серед широкої річки.
473 Довго-довго писав листа,
непотрібного, власне,
і раптом кинув —