— У мене таке відчуття, ніби я ніколи не була щаслива. Не покидайте нас сьогодні!
Погарцювавши верхи, Жак кинувся на шию матері, вона обійняла сина, довго тулила його до серця з палкою ніжністю, породженою надміром щастя. Поцілункам і пестощам не було кінця-краю. Ми з Мадленою подалися по квіти і набрали два прегарних букети, щоб оздобити стіл на честь нашого їздця. Коли ми вступили до вітальні, графиня мовила мені:
— Сьогодні п'ятнадцяте жовтня — день у нашій родині знаменний. Жак узяв перший урок верхової їзди, а я щойно завершила своє останнє гаптування для вітальні.
— Якщо так, Бланш,— засміявся граф,— дозвольте вам віддячитися.
Він подав дружині руку і повів її на головний двір, де вона побачила карету — дар свого батька,— для якої граф докупив в Англії пару коней, доправлених звідти разом з кіньми герцога де Ленонкура. Поки тривав урок кінної їзди, старий берейтор устиг запрягти їх. Ми посідали в карету і рушили поглянути, як прокладають алею, яка мала з'єднати Клошгурд з шінонським шляхом, ідучи навпростець через нові маєтки пана де Морсофа. Коли ми поверталися, графиня мовила мені з великим жалем:
— Я надто щаслива, для мене щастя мов та хвороба: я почуваюся пригніченою і все потерпаю, а що як це сон?
Анрієтту я кохав надто палко, щоб не ревнувати її, бо подарувати їй я не міг нічогісінько! Розлючений, я намагався придумати, як мені накласти головою задля неї. Вона спитала, яка думка раптом охмарила моє чоло, і у відповідь я простодушно признався в усьому. Її це зворушило куди більше, ніж будь-який подарунок, і, піднявшись зі мною на ґанок, вона пролила бальзам на моє страдницьке серце:
— Любіть мене так, як любила тітка,— шепнула вона,— адже це й означає накласти задля мене головою! І якщо я прийму цей дар, то залишуся повік вашою боржницею. Час був уже скінчити моє гаптування,— вела вона, вертаючись до вітальні, де я поцілував їй руку, ніби для скріплення своєї присяги.— Ви, певне, Феліксе, не здогадуєтесь, чому я взялася за це безконечне гаптування? Чоловіки знаходять розраду в роботі, клопоти, суєта розмаюють їхню тугу, та ми, жінки, не бачимо ніякого світла, коли нас опаде горе. Ось чому мені треба було долати муку якоюсь фізичною працею, інакше під тягарем важких дум я не зуміла б осміхатися дітям і чоловікові, як раніше. Гаптування врятувало мене і від занепаду сил, який настає після сильного потрясіння, і від хворобливої екзальтації. А так рука снується туди-сюди, і думка присипляється і замість бурі, розшалілої в душі, чується рівний гомін прибою. Передаючи свою таємницю кожному стібкові, я стримувала хвилювання. Ви мене розумієте? Признаюся: гаптуючи останній покрівець на крісло, я багато думала про вас, атож, надто багато, серце моє! Адже те, що ви вкладали до своїх букетів, я звіряла візерункам, виведеним на тканині.
Обід минув весело. Побачивши квіти, піднесені йому замість вінця, Жак кинувся мені на шию — всі діти раді увазі дорослих. Графиня удала, ніби сердиться на мене за зраду. Легко уявити, з якою чарівною усмішкою хлопець подарував матері букет! По обіді ми утрьох посідали за триктрак; я грав сам проти подружжя де Морсофів, і граф поводився бездоганно. Нарешті, коли звечоріло, вони провели мене до фрапельського шляху; стояв один з тих вечорів, які втихомирюють душу, і наші почуття, гублячи свою палкість, робляться лише глибшими. Був то неповторний день у житті безталанної жінки, ясний промінь серед пітьми кромішньої, і часто в тяжкі хвилини вона поверталася до нього. Бо й справді, уроки верхової їзди скоро стали причиною сімейних чвар. Графиня недаремно побоювалася, що батько сваритиме Жака. Хлопець уже схуд, його гарні блакитні очі позападали, одначе він волів страждати мовчки, аби лишень не турбувати матері. Я хотів був допомогти йому і порадив скаржитися на втому щоразу, як граф розгнівається. Але нічого це не зарадило. Довелося взяти учителем верхової їзди берейтора, хоч граф і казився, не бажаючи поступитися своїм учнем. Репет і сварки не вщухали. Пан де Морсоф знай ремствував на жіночу невдячність і по двадцять разів на день дорікав дружині каретою, кіньми і ліврейним служником. Нарешті сталося те, що так дратує нерозважливих і свавільних людей, таких, як пан де Морсоф: видатки на розбудову Кассіна та Ретор'єра були вдвічі більші, ніж він гадав, бо довелося заново зводити стіни і мостити підлогу. Один з робітників звернувся з цією новиною не до графині, а до графа. Сварка, вже почата до того, розгорілася ще більше, оскільки пан де Морсоф, іпохондрик, ніби намагався надолужити згаяне за ті кілька днів, коли панував спокій.
Того дня я вийшов з Фрапеля о пів на одинадцяту, одразу по сніданку, щоб разом з Мадленою нарвати букет для вітальні. Дівчинка принесла і поставила на балюстраду тераси дві вази, а я майнув до поблизьких садів на пошуки останніх осінніх квітів. Вернувшись до замку, я не застав на місці моєї маленької помічниці в сукенці з рожевим пасочком і в мереживній пелеринці. Аж це невдовзі бачу — вона ридає в куточку тераси.
— Генерал,— сказала мені заплакана Мадлена, і в її устах це прізвисько свідчило про зачаєну ненависть до батька,— генерал лає матусю, йдіть мерщій, треба її захищати.
Я притьмом злетів на сходи і вскочив до вітальні; граф і графиня не лише не привіталися до мене, але навіть не зауважили моєї появи. Почувши дикий крик шаленця, я кинувся зачиняти всі двері й одразу вернувся. Анрієтта була бліда, як її біла сукня.
— Не женіться ніколи, Феліксе! — вигукнув граф.— Жінки — це чортиці, найкраща з них здатна вимислити зло, навіть якщо його не існувало. Крім того, всі вони дурепи писані!
І тут почулося якесь безладне белькотання. Хвалячись своєю проникливістю, пан де Морсоф знай повторював усі ті нісенітниці, які мовили селюки, котрі відмовлялися від нових методів хазяйнування. Він запевняв навіть, що був би удвічі багатший, якби сам керував маєтком без жінчиного втручання.
Обкидаючи її болотом, репетуючи і лаючись, він гасав по вітальні, перекидав меблі й тицявся в стіни; потім, урвавши себе на півфразі, починав нарікати, що йому крутить у кістках, а мозок висихає, і вже немає олії в голові, як немає грошей у кишенях. Дружина його руйнує. Йолоп, адже він знав, що з тридцяти тисяч ліврів ренти, які він дістає, пані де Морсоф принесла йому понад двадцять тисяч! Та й маєтки герцога й герцогині де Ленонкур, відписані Жакові, давали близько п'ятдесяти тисяч франків прибутку. Графиня гірко посміхалася, звівши очі до неба.