— Це що ж вони дозволяють собі? — пе так питався, як обурювався Юстин Другий. — Кинути всіх і все й витурити за обводи імперії!
Ті, кого це стосувалося, не посміли запитати в імператора: а кого виставлять супроти аварів, коли всі палаті йські когорти або в Італії, або в Єгипті, або в Ірані стинаються. Про те скажуть пізніше, пе під гарячу руку та й це обов'язково імператорові. Бо мусять сказати. В аварів понад сто тисяч комонних воїв, ромейські ж, коли і є, то десь. Якщо не розкошелити фіск і не набрати на його золото бодай п'ятдесят тисяч, Сірмієм справді не відкупляться.
З тими упованнями на когось і на колись, мабуть, і— пішли б від Юстина Другого, коли б Юстин Другий не захотів почути від своїх стратегів, хто і якою силою вгомонить аварів.
Довелося бути відвертим із ним: такої сили імперія не має.
— Це як накажете розуміти? — видивився імператор.
— Одбірні палатійські легіони, василевсе, кинуті на персів, інші перебувають в Італії, Єгипті, де без них теж не можна обійтися. Ті ж, що є під рукою, не зможуть осилити обрів. На те потрібна така сила, як і в них.
— То згуртуйте її. Фіск дасть соліди, імперія має стільки люду, що ним море можпа загатити. Наберіть лсгіопорів, вимуштруйте більш-менш, вдайтеся зрештою до когось із варварів, аби пособили своєю раттю, а обринів провчіть так, щоб вони й слід до нас забули. Теж знайшлися одні — погрожувати Візантії.
Коли так каже імператор, що залишається робити? Взяли усе, що можпа було взяти у метрополії, покликали когорти з провіїїцій і передусім з найбільш падійішх — Фракії, Македонії, згуртували на виділені фіском соліди нові легіони та й стали на думці: погромити аварів так, щоб і думати забули про вторгнення в обводи ромейської землі, сили цієї, може, й недостатньо ще, а повернути імперії Сірмій можна. Лишається визначитись, хто поведе цю месницьку силу на аварів і зуміє розумно скористатися нею.
— А чого тут вагатися? — підвівся один. — Я поведу. То був знаний в палатійському війську стратег, до того ж иаближена до імператора особа — Тиверій. У січах з персами він зумів заманити супостатів своїх на позиції ромейських легіонів, відрізав їх від усіх інших персів і примусив без особливих втрат і зусиль скласти бронь. Вдруге Тиверій сам зважився вторгнутись у персидську фортецю, під якою усім набридло стояти, зчинив там переполох, а вже переполох допоміг вломитися туди всім іншим ромеям і заволодіти фортецею.
Усе те казало про молодечу відвагу Тиверія, хоча нічого ще не казало про його вміння виграти виправу, в якій беруть участь не когорти й манікули, а легіони й легіони. Та коли падія на звитягу така нетверда, а бажаючий взяти гору над аварами є, то хто насмілиться підвестись і сказати: сюди потрібен інший? Одні промовчали, інші зраділи, що знайшовся охочий, та й благословили сміливця на подвиг.
На путі від Константинополя до Дунаю Тиверій поповнював та й поповнював свої легіони новими когортами. Тож коли наблизився до Сірмія, силу мав достатню. Лишалося вивідати, де зараз каган і його турми, що помишляє вчинити супроти нього, Тиверія. Причина незлагоди — Сірмій, та чи треба йти на нього всією силою? Там міцні фортечні стіни, вони можуть виявитись і неприступними. Що тоді? Стоятиме та й стоятиме, сподіваючись взяти ізмором? А чи не візьме той ізмор його легіони?
Йшов до Дунаю — думав про це і підійшов — теж думав, аж поки не став на твердій і єдино вірній мислі. Легіонам і легіонерам так чи інакше потрібний перепочинок. Доки перепочиватимуть, пошле між аварів послухів та вивідників. А вже як матиме від них звіди, стане на якійсь мислі-рішенці.
Проникнули його вивідники між аварів (в тім числі і в Сірмій) дуже просто — під виглядом продавців товарів, скупщиків бичачої шкіри, овечого смушку, просто під личиною блукаючих в пошуку шматка хліба людей. І звіди принесли, за всіма ознаками, достовірні. Не принесли лиш втіхи: каган, виявляється, знав, хто веде супроти нього легіони, де перебуває, і тримав турми напоготові.
Уповання на несподіванку, отже, відпало. Мусить виходити в поле і стинатися з аварами в полі. Де вигідніш стати: перейшовши Саву під Сірмієм чи опертись на Сінгидун і вдарити з боку Сінгидуна? А як і там, і там?
"Прокляття! — вперше зворухнувся сумнів і зродив щось схоже на каяття. — Навіщо брав на себе цю виправу, коли не був ні на Саві, ні на Дунаї?"
І в один, і в другий кінець кидався, міркуючи, а спинився на мислі, яка не відвідувала його досі та, здавалось, і не повинна була відвідати: оскільки каган все одно знає, хто вийшов супроти нього і з якою силою, чом не почати виправу з перотрактацій?
Осіяпня це видалося Тивсрію на диво звабним, і він не став вагатися: зрихтував із перших, що трапились під руку, сольство й послав його у стольпе стійбище аварів.
Скільки ждав Баяпової одповіді, стільки й пе переставав сподіватися: а раптом привідця аварів зважить всі "за" і "проти" та й піде з Сірмія? ІІащо він йому? Ані Сірмія, яні лапгобардського ІІорика пе обрав своїм стольним городом, як став на Гепідській землі наметовим стійбищем, 'іак і продовжує стояти. Сольстио ж ііе з порожніми руками пішло. Так і сказав слам своїм: "Обіцяйте каганові: "Я, Тиверій, докладу всіх зусиль розуму і серця, а схилю імператора до мислі жити з аварами в дружбі й платити їм обіцяне — вісімдесят тисяч солід щоліта, коли кагап вииеде з Сірмія турми свої й передасть його законним володарям — ромеям".
І вдень ходив — не переставав думати про це, і на сон одходив поночі — знову думав. Вірив у сподіване і ждав сподіваного. А діждався небагато. Каган сказав, вислухавши слів: "Було б ліпше, коли б Тиверій привіз соліди, а пе слова про них. Сірмій можу звільнити, одначе не раніш, як імператор сплатить належне нам за всі ці літа і видасть всіх, хто завинив перед нами". І тим сказав усе: мирно Сірмія не передасть, Сірмій належить брати силою.
Ну що ж, неминучого не минути. Лишається подумати, як виграти січу, та й ставати з цим зарозумілим обрипом нс' прю. Він все-таки Тиверій, за ним он які звитяги над персами. Над персами, чув, вонючий обрине?
Їздив сам на Дунай, посилав роз'їзд на Саву, прикидав, зважував, а чогось твердого і певного виважити для себе ве міг. Аж поки пе підступила до серця злість і не змусила бути самим собою.