Цікаво, її купить Лариса Рейснер або подарує Сейфулліна? Точно не будуть Соня Нейтман та Ельза Тріоле. Утім, я зовсім не думаю, що можеш і ти. Не ти.
Спочатку вона засинає, а вже потім помічаю, що простирадла нарешті сухі. Проте лялю не піднімаю, приймаючи у своє кастроване існування.
■
Відро донині поблизу ліжка. Там, де блювала. Наразі ж блювотиння плаває у відрі, а довкола досить пристойно. Коли б ляля помітила, її засмутило. Тому спішу вилити до унітазу, допоки ляля спить на ліжку без простирадл.
Несу, виливаю і притьмом обляпуюся. Мене не нудить, бо нема вже чим. Урівноважено закінчую справу та надовго під душ. Так надовго, що приходить ляля, аби приєднатись і заспокоїти, немов бачила плаваюче у відрі блювотиння, проте не засмучена, але переймається тим, чи не засмучена я.
Вона про Соню Нейтман та Ельзу Тріоле, що приходили, — ляля, знімаючи все, окрім трусів. Хочу під душем у трусах, коли не заперечую.
Не заперечую. Я не засмучена через Соню Нейтман та Ельзу Тріоле.
Тоді лялі легше, а спати без простирадл їй ніяк, це при тому, що так само кортить надовго під душем.
Мені найліпше гаряча вода, на відміну від лялі, яка не терпить окропу. Вирішуємо на користь лялі. Вона думає, що не можна поступатися своїм. Без пару непристойно мерзну. Мені навіть трохи соромно.
Не розумію — про що це вона, ляля.
Не про окріп усе ж, — відповідає ляля, продовжуючи стояти пере-ді мною в трусах, правда вже намочених. І додає, як жахливо голюсь, тобто ляля впевнено роз'яснює, що голитися я не вмію та й нічого аж так мерзнути, бо помічає. Лялю приголомшує моя некомпетентність у подібних речах, тому вона ладна допомогти і береться за лезо. За це, цокотить, маю застелити простирадла і вигадати червоні маки на стелі та всередині кожної з нас.
Ляля хоче, щоби маки розквітли вже сьогодні та локшить мені шкіру, нарешті спустивши змокрілі труси.
Маки, вигадую для лялі, на стелі зі штучних пелюсток, не такі, які розквітають під нашими тілами на свіжовипраних простирадлах. Не говорячи про маки всередині кожної з нас.
І лялю вдовольняє.
Те, що лялю вдовольняє, — без сумніву. Нею не задіяна жодна зі сумнівних знайомих, про яких мені від початку відомо. Хіба Сейфул-ліна, під кінець, що не настільки сумнівна.
Якщо прийде Сейфулліна, засинаючи на простирадлах ляля, розкажи їй про маки на стелі та всередині кожної з нас.
■
Серед ночі ляля прокидається і голосить. Я не встигаю збагнути, що до чого. Здається, снила міцно. Але от ляля — і вона потужно голосить, бо обіцяла міцно вже ніколи. Голосить, що я брешу. Так наполегливо брешу, тому що немає ніяких червоних маків на стелі та всередині кожної з нас, все це повне гівно і фантазерка із мене паскудна. А ще, вередує, ненавиджу тебе. Усіх люблю, а тебе — ненавиджу. Проте, може, не лише тебе, але тебе в першу чергу.
У лялі з носа кров. У неї понижений тиск і так стається, що з носа починає лити кров, а ляля не реагує.
Поки та гарчить далі, розшукую хустинку, помічаючи мимоволі голівки червоних маків на нещодавно випраних мною простирадлах. Із хустинкою суну до носа лялі — допомогти.
Сука, каже, не торкайся.
Ляля відштовхує руку з хустинкою і нічого не витирає. Маки.
Червоні маки.
Ти не ліпша за мене, така ж сука. До того ж і не фантазерка, просто така ж сука, яка не розуміє того, що червоні маки не можуть бути на стелі та всередині нас. Най знаю, що її, лялю, чоловіки їбуть за гроші, але це не настільки ганебно, як брехати про червоні маки. Отож, шаленіє ляля, вона не бреше та її їбуть, а я брешу, ніяких маків.
Я дивлюсь на розлючену лялю, яку шкода. Хіба уві сні ляля знову побачила рай. Той рай, про який марить. Не знаю, там ніби червоні маки не тільки на стелі та всередині. Там — червоні маки довкруги. Ляля хоче не до неба, а туди — де рай. І звісно, про те, що мені відомо, ляля не запідозрює. Це ж тільки її рай. Тут їбуть чоловіки, а ще — Соня Нейтман, Ельза Тріоле, Сейфулліна, Лариса Рейснер, ще хтось. Але ляля потребує до раю. Так, там її рай.
Я дивлюсь на розлючену лялю, з носа якої випадають пуп'янки червоних маків. Але з хусткою більше не пнусь.
Гаразд, сука. Я часто роблю — погоджуюсь. Гаразд.
Сука ж... — ляля потроху згасає.
Так не вперше, тому фіналь зрозуміла: ляля підпустить до себе, ми ліквідуємо наслідки всього, про що марить ляля і чекатимемо ранку. Ми чекатимемо ранку, тому що ні ляля ні я не в змозі снити від початку. Можливо, від світанку, але не від початку.
Сука ж? — ще сливе не чутно питатиме ляля, — ніяких маків?
Сука, погоджуюсь із лялею. А маків і справді ніяких, згрібаючи з ліжка нерозквітлі пуп'янки червоних маків, що випали з її носа.
Завтра — ляля змирившись — потрібна Сейфулліна. Її б побачити та обійняти, тому що по —іншому завтра навряд чи і ще тому що завтра ляля зобов'язана бути з Ларисою Рейснер.
Я не перечу лялі, можна побачити, а потім — як задумано, бути.
Засохлі рештки крови лишаються в лялі під носом, я не наважусь сказати про них. Я не боюсь, ляля може згадати про червоні маки.
Не кажу, але ляля і без цього згадує про червоні маки: якщо прийде Сейфулліна, роблячи спробу піймати у темряві мою короткозорість (на простирадлах ляля), не розказуй їй про маки на стелі та всередині кожної з нас, заминаючи, що брешу та сука.
Обіцяю лялі не розказувати. Від мене без умов. Допоки умовчую про молитви — ляля хоче не до неба, а туди — де рай, і про те, що мені відомо, ляля не запідозрює. А молитви — це щось пов'язане з небом, до якого ляля так проти. Її рай — не небо. А небо, здається, коли з молитвами, тому поки умовчую.
■
Навіть після кількох підряд не настільки змучена, — вичавлює ляля, — якщо, звісно, розумію. Ліпше, коли не розумію, так, між іншим.
Тоді я не розумію, пасивно ловлю. Приміром, що ляля врешт приходить до тями і вже зовсім скоро хотітиме їсти. Або (радше) жерти. Ще таке: Сейфулліна потрібна, втім не до свербіння, а от Лариса Рейснер із хорошим сніданком та подібними виставами нині зарадить. Тому із засохлими рештками крови під носом знімає рурку. У лялі повідомлення: вона не забариться, от лишень мінімальний душ.