Лялечка і Мацько

Сторінка 13 з 19

Пагутяк Галина

А ви десь бачили подібного лиса? Думаєте, що все це було насправді? Звичайно, ви так не думаєте! Якщо можна повірити в те, що у лісі міг з’явитись художник Лис, бо рано чи пізно серед такої краси повинна була забитись у когось мистецька жилка, то ви нізащо не повірите в інші його пригоди. І матимете рацію.

Бо лиса Мацька вигадав сам Лялечка. Ви пам’ятаєте, що говорив Павук лисові: "Головне, щоб всі повірили в те, що ти кущик"? А щоб повірили, треба переконати. Шановні батьки, не поспішайте відвозити своїх дітей на село тільки заради того, щоб вони придумували лисів, зайців і сорок! Все це вже давно придумано й досить-таки хитромудро.

Лялечка хотів мати друга, і те, що він вибрав лиса, а не хлопчика, чи дівчинку, чи вас, батьки, скоріше сумно, ніж цікаво. Сумно й те, що лис замість того, щоб лежати на сонячній галявині, сидить на горищі і гризе кістки з супу.

А взагалі, в нашій розповіді ми не відступаємо од життєвої правди. День у нас змінює вечір, обід змінює вечеря, та й дощ переважно кінчається тим, що хмари відсуваються на задній план, а на передньому з’являється сонце.

Минуло кілька днів. Про що тільки не говорили Мацько з Лялечкою! І про ліс, і про дитячий садок, і про те, ніби найкраще мистецтво — сюрреалістичне, і про мишей, і про жирафу, і про машини, і про міліціонерів, і про те, як, напевно, гарно купатися в морі, і про те, що несправедливо лисів називають хитрими, і про те, що з кожним днем все важче красти курей, і про Славка, і про його брата Романа, якому ніхто не дозволить викурити лиса з його власної нори, і про те, як нелегко Лялечці добувати для Мацька їжу, і про те, що дід уже запитував, чого Лялечка так часто бігає до стодоли, і про те, що бабця написала мамі листа, і про те, що якби лисові ще трохи ацетону, він би не заважав більше Лялечці, і про те, що він йому не заважає, а навпаки, Лялечка дуже радий, що в нього на горищі живе справжній лис, і про... Але — стоп!

РОЗДІЛ XIV,

котрий містить в собі достатню кількість інформації

Спливло уже кілька днів, а може, й цілий тиждень. А Мацько навіть не думав залишати гостинне горище. Цілі дні валявся в соломі й бесідував з Лялечкою, котрий носив йому їсти. По правді кажучи, лисові було соромно зловживати гостинністю хлопчика, але ще більше соромився він з’явитись у лісі після такої ганьби. Подумки він себе тішив, що дехто за ним жаліє. Ображений талант і не думав прощати зло, заподіяне обивателями.

Лис кожного ранку говорив собі: "Треба щезати", але ті тридцять курей... О боже, хто вигадав ці закони?! Лис, як І кожен справжній художник, в душі був анархістом, не терпів ніяких обмежень своєї свободи. Власне, тому й хотів він стати непримітним кущиком. Що з того вийшло, ви самі бачите.

Старанням Лялечки фарба потроху злізала, і недалекий був той час, коли лис міг показатись перед своїм другом у повній красі: вогненно-рудий, з білою цяткою на грудях і неймовірно пухнастим хвостом з кінчиком, наче вмоченим у солодку сметанку. Мацько жив відносно спокійно. Якщо Лялечка деколи й заводив розмову про лиса з дідом або бабцею, йому все одно ніхто не вірив. І це було великим щастям для Мацька, бо малі діти не навчені мовчати й берегти таємниці.

Лялечка навіть одного разу приніс лисові папір й олівці, щоб той щось намалював, і дуже сміявся, коли лис взяв олівця в зуби і так малював. На лисовому малюнку ліс вийшов мовчазний, нерухомий і порожній, але хлопчик ніколи не був у лісі, й малюнок йому видався чудовим. А в лиса раптом зіпсувався настрій, і він став небалакучим. Лялечка помітив це, й Мацько сказав, що в нього болить живіт, і категорично відмовився приймати будь-які ліки. Вони трохи не посварились, вперше за весь час.

Дід збирався йти косити, покликав хлопчика, і Лялечка побіг. Лиса це розсердило, бо хлопець виглядав дуже радим. Він ще глибше зарився в солому і хотів задрімати, але сон його не брав. Настав вечір. Лис чув з горища дзвінкий сміх Лялечки і ще якісь дитячі голоси. Йому стало так тоскно чомусь, що коли, б він не був серед людей, то навіть задзявкотів би тихенько. Внизу хрюкала свиня і вмощувались кури на сідалах. Чому лисові ніколи не спадало на думку поцупити одну з цих несучок? Він дав слово Лялечці не чіпати їх і твердо дотримувався свого слова. А насправді наш лис аж тепер став боягузом. Він був з самого початку небажаним гостем на селі для всіх, крім Лялечки. Ще трохи — і його можна було б припнути на ланцюг до собачої будки замість пса. Кошеня одного разу зізналось, що воліло б лиса бичити замість собаки, і на всі лади вихваляло переваги собачого життя.

Мацько тільки сміявся. Він добре знав цих нещасних, озлоблених істот, з якими неможливо було поговорити, бо вони дикіші за найдикішого зайця в лісі.

Лис чи спав, чи не спав, хоч надворі була вже ніч і цідив дощ, почув знизу шарудіння і тихий голос:

— Мацьку, агов, ти тут?

Лис одразу впізнав їжака і в один стрибок опинився коло драбини:

— Тут я, Грицю, тут!

— Слава богу, що ти тут! Ледве знайшов тебе,— обізвався їжак з темряви.— Ану, злазь сюди, поговорити треба!

Лис покірно зліз із горища. Не встиг і рота розтулити, щоб привітати приятеля, як Грицько напав на нього:

— Ну, всього я чекав від тебе, тільки не цього. До чого ти дійшов?! Яка ганьба! Покинути ліс і гніздитись на людському горищі! Ти здурів, чи що... Вони тебе ще не заставляли за палицею бігати і через шнурок стрибати?

— Ні, а що?

— Ти ще питаєш, що?! —визвірився Грицько.— Звідки ти сам? З лісу чи з зоопарку? Ти лис чи... дресирований цуцик? Я тебе питаю!

— Чого ти до мене причепився? — скипів Мацько.— Та лис я, лис! Можеш помацати. Хотів я стати кущем, то й що? Ви не повірили. А тепер я знову лис. Фарба майже облізла. Присвіти своїми баньками, побачиш, хто я!

— Є, не прикидайся дурним! Зверху ти, може, й лис, а душа в тебе уже не лисяча. Рабська душа в тебе. І совісті ні краплини нема!

— Що ти мені про совість говориш! Думаєш, що в Сороки або у Вовка є совість?

— Проміняв ти свою совість лисячу на недоїдки, а ліс — на горище. А я так боявся! Думав, тебе зловили в селі і вбили, що ти сам здуру в петлю поліз... Пішов дізнаватися і дізнався... Кошеня тут одне зустрів, і воно мені сказало, де ти.