Отже, як видно з цього коротепького опису, Криклпвсць приречений був жити й працювати серед суцільних протиріч, у майже безнадійній перевантаженості, без ніяких сподівань на те, що з'явиться чоловік, який візьме на свої плечі бодай часточку його тягаря.
І тут з'являється Багатогаласу і безвідповідально заявляє: є такий чоловік! Де? В Світлоярську! Хто такий? Звідки? Місцевий вихованець. Звуть Іван Безтурботний.
Крикливець метнувся до Світлоярська. Поїхав, розпитав, переконався. Безтурботний хоч не вразив його грамотністю, зате зачарував здоровою напористістю, а ще більше (як і автора свого часу) плескачами своєї матері. Крикливець, якпй, до речі, відповідав також і за розвиток системи громадського харчування в районі, одразу ж подумав, що добре було б у райцентрі поряд з чайною і вареничною відкрити ще й плескачну, запроспвшп туди шеф-поваром тітку Вустю. Але Івап Безтурботний і слухати не хотів, щоб тягти її за собою до райцентру.
— Давайте так,— заявив він з усією рішучістю і відвертістю, якими відзначався,— коли берете меие в район, то беріть самого! Батьків зруїпатн з місця пе хочу. Вони тут приросли. Берете мене?
— Беру,— сказав Крикливець.— Нам треба організувати товариства у всьому районі.
— Все організуємо, і буде блиск! Мспі аби квартира в районі.
— З квартирами трудно, але знайдемо.
— Ну, й зарплатня.
— Це просто. Зробимо тебе відповідальним секретарем якогось товариства.
— Товариства? — засміявся Безтурботний.— Та ви шуткуєте? Ото б я ради якогось товариства кинув материні плескачі? Та ще — секретарем? Хоч би вже головою.
— Голова в пас — па громадських засадах. Без зарплати. Ми зобов'язуємо відповідальних працівників очолювати добровільні товариства. Хоч, правду кажучи, вже в районі не вистачає й відповідальних працівників.
— Гаразд,— зітхнув Безтурботний,— коли вже секретарем, то всіх товариств, які є. І щоб скрізь зарплата.
— Л фінансова дпсцппліпа? — пагадав Криклпвець.
— Яке мені діло до фінансової дисципліни? Хочете, щоб я вам підняв діло, я й підніму! Аби гроші! А ви вже знаєте, як там зробити...
— Та знаю,— почухав потилицю Криклпвець, згадуючи, що він, крім усього іншого, очолює також комісії по якості й ефективності, по режиму економії, по внутрішніх резервах, по скороченню адміпістративно-управлінського апарату, а також комісію по затиканню дірок, хоч де б воші виппкали і хоч які великі були. Bin уявив, скільки дірок наробпть у районнім бюджеті Іван Безтурботний, і все ж таки вигукнув:
— Ну, хай буде! Беру!
Так Іван Безтурботний опинився в райцентрі, став власником двокімнатної квартири, мав у своєму розпорядліенні мотоцикл добровільного спортивного товариства "Урожай", одержував зарплату в товариствах охорони пам'ятників, охорони природи і книголюбів, мав вільппй доступ иа всі бази райсиожнвсиілки, володів правом полювати й рибалити в усіх заповідниках і заборонених угіддях, знайомство водив не тільки з райопними керівниками, а й з усіма, хто приїздив з області й столиці, автора цієї розповіді пе впізнав і по помітив, автор жо його хоч і помітив, але не впізнав попервах, так змінився Іван Безтурботний, таким розкішним і поваяхним чоловіком став за якогось півроку! Коли ж, упізнавши Безтурботного, автор спробував йому нагадати про себе, той довго тер собі лоб, марно намагаючись зобразити на добре вгодованому обличчі те, що зветься думанням.
— А-а,— нарешті сказав він.— Прппоминаю, прнпомииаю. Це я вам колись розказував про Товариство по охороні пам'ятників.
— Навпаки, пе я тобі розказував.
— Не може буть! Я перший усім розказую, а мепі ніхто пе може!
— Ми ще їлп плескачі в твоєї матері,— пагадав автор.
— Плескачі? А що це таке? Я оцо в столиці на семінарі був, так севрюгу по-московськн їв, а ви — плескачі! Мене солянкою вгощав знаєте хто? Он на качок мало пе сам міністр приїздив, а рибу — так боже ж ти мій! — з ким я вже її тут не ловив! Навіть з отою народною артисткою — як її? І фотографувався теж. Які вже тут плескачі!
Автор хотів був спитати, чи не фотографувався Безтурботний з Ллексапдром Македонським, Юлієм Цезарем, Ярославом Мудрим і Брпжітт Бардо, але побоявся, що той пе тільки ствердить факт фотографування, а й покаже знімки,— такою нахабною всемогутністю дихала вся постать цього продукту нашої соціальної поблажливості.
Скажуть: Іван Безтурботний — це суцільна авторська вигадка, бо такого ніколи не може бути!
Але відтоді, як світ розпався на слова, весь час хтось щось каже, а Безтурботні виипкають, як бульки від дощу.
52
Дванадцять прпмірпиків "Королеви Марго" Іван Безтурботний роздобув не для якихось незаконних махінацій, а тільки щоб показати розміри свого організаторського таланту. От ніхто пе мон*е дістати, а я дістав! І не вимагаю ні похвал, ні нагород, ні підвищення зарплатні (бо куди я; підвищувати!). Все чсспо, ніяких приховувань, ніякого роздавання дефіцитної книжки по знайомству, з цілями підлабузницькими, з намірами нечесними. Кожен, хто здасть стільки н стільки кілограмів макулатури і одержить відповідну кількість талонів, матиме у довічно користування примірник "Королеви Марго"! Ясна річ, зважаючи па особливу цінність роману, норми здачі макулатури в районі вмить підскочили до рекордних розмірів.
Макулатура й рекорди — співвідношення пе зовсім природне, але не забуваймо, що в нашій розповіді згадувався чоловік, званий Рекордистом, тож лемко здогадатися, що діялося в його душі, коли він довідався про дванадцять примірників "Королеви Марго", про норми здачі макулатури і... про можливість встановити небувалий рекорд: здобути стільки талонів, щоб захопити всі дванадцять примірників роману Дюма. Все це пе має ніякою відношення до тваринницьких комнлексів у радгоспах, ні до підвищення загальнокультурного рівня сільських трудівників. Рекордист Іванович взагалі ні до чого не мав відношення, бо трудової діяльності цурався, весь вільний час прогаював у катанні на мотоциклі або па новому "Москвичі", в ганянні по району, в пошуках друзів по неробству, гультяйству, пустомельству і марнуванню життя. 1 це тоді, коли батько його Іван Іванович Несвіжий трудився в поті чола, всі сили віддавав колгоспові, десятиліттями був на постійних роботах, коли ні вихідних, ні свят, ні перерви, ні перепочинку. Як міг у такого працьовитого чоловіка народитися і вирости (оце головне! Бо народитися може будь-що, але ж виростав те, що виховують батьки) Рекордист Іванович? Це запитання слід класифікувати як риторичне, нонросту кажучи, дурне. Бо Рекордист Іванович перейняв саме від Івана Івановича, свого батька, весь генотип і гепоряд, весь характер і всю систему поглядів на життя.