Але пе такий був Самусь, щоб відступати без боротьби! Коли він пообіцяв довести правдивість своїх слів, то...
46
[Dec ж таки автор не може допустити, щоб над усіма подіями панувала обтяжлива напруженість конфлікту. Відпочинь сам, дай відпочити й людям. Гомер у шістнадцятій піспі "Іліади", показавши, як троянці підпалили один з ахейських кораблів, і заспокоївши читачів повідомленням, що мірмідоняпи, могутні й хижі в бою, мов вовцюгани, готові прийти па допомогу, і в гадці по має мерщій кидати мірмідонян у бій! Хай собі палає корабель, чай тупцюють войовничі мірмідоняни, а поет спокійно оспівує п'ятьох їхніх вождів, розповідає про походження кожного з них, І неквапливо перелічує імена батьків і матерів, вимальовує в усіх деталях родовід і Алкімедона, і Фенікса, і Пізандра, і Сврода, І Менесфія. Без такої (відверто кажучи, неприродної) затримки дії епос немислимий. Зухвалому ж авторові (не Гомеру, а Загребель-ному) конче кортить написати саме світлоярівський епос, хай і куценький та піддирканий, бо, кажуть, тепер епос страшенно модний.
Нормальний плин розповіді, здавалося б, по вимагав вводити в конфлікт довкола буряків нових героїв, бо й так зібрано там мало не всіх пайповажніших людей Світлоярська. Але Самусеві потрібен помічник, а з присутніх па буряковому йолі ніхто в такому темному ділі помічником не міг бути. Тоді хто ж? Не інакше, як Рекордист Іванович, син Івана Івановича Несвіжого, колишнього обліковця тракторної бригади, а тепер старшого вагаря, завідуючого колгоспним сховищем пального і отрутохімікатів. Між пальним для машип і гербіцидами для обробки зерна й нищення бур'янів па полях спільного немає нічого, ці вкрай несхожі речовини об'єднуються тільки особою Івана Івановича Несвіжого, якому правлінням колгоспу довірені ключі і від одного, і від другого сховища. А що спільного між Самусем і сипом Несвіжого Рекордистом? Один трудівник, другий ледащо, один гримить славою, про другого розлітається неслава, одного хоч, може, й пе люблять, так шанують, другому — ні любові, ні шани, тільки махнуть рукою: "А-а, Рекордист Іванович?.. Отой жабоштрик?.." Що може об'єднувати таких несхожих своєю поведінкою людей? Вік? Але Рекордист був молодший. Мотоцикли? Але в Самуся — це промія за трудові успіхи, а в Рекордиста куплений за невідомі заощадження Івана Івановича Несвіжого, певідомі й пе до кіпця з'ясовані, бо зростали вони невпинно і з такою швидкістю, що незабаром дали змогу придбати ще й "Москвича", па якому Рекордист Гс.няв по світлоярівському асфальту в неділю, щоб показатися перед людьми в усьому блиску й розкошах. Тут би можна було трохи затриматися, щоб розповісти про вагарювання Івана Івановича. Але ця посада в колгоспі оточепа майже такою таємницею, як деякі містичні культи, і навряд чи з нашими слабкими силами вдасться підпести бодай краєчок таємничої завіси. Дамо змогу зробити це колгосппій ревізійній комісії, очолюваній уже тридцять років дідом Левенцем, і повернемося до отого питання про сиільпість між Самусем і Рекордистом. В чому ж вопа і чи була насправді? Була, і в такому пункті, про який не здогадуються ні найдопитливіші, ні найдоскіпливіші, ні найпричішшвіші читачі.
Самусь і Рекордист Іванович були родичі! Бо Рекордист теж носив прізвище Самусь, а Несвіжими їх звали через те, що дід| Рекордиста Івановича Іван Самусь ще до війни, відбуваючи вій-і ськові збори в Яреськах... Ах, яка це була типово карпоярівськаї історія! Але автор боїться, що її виклад неприпустимо уповільнить нашу розповідь, і вимушений утриматися від спокуси поговорити про те, що сталося колись у Яреськах. А як же з епосом і з навмисним уповільненням дії? Про епос автор пам'ятає, але не забуває й того, що він не Гомер, а Рекордист Іванович — не строкатозбройний Мснесфій, тому про Ярсськп поговоримо трохи згодом.
Отже, Самусь звернувся до Рекордиста Івановича як до родича з таким запитапням:
— Рекордя (це було пестливе від Рекордист), ти б поміг мені в однім ділі?
— Кики-брики! — блиснув Рекордист міцнющими зубами.— Кому ж і помогти! Ми ж Самусі, а не собачі хвости!
— Все правильно. Слухай обома вухами.
— Кики-брики!
— Свисни в старого ключі від хімікатів, одімкпи вночі сховище. Вночі, пойняв?
— Ну?
— І дістань там такого, щоб і верблюд здох. Можеш? : — Ну!
— І тоді зробимо одну штуку.
— Кики-брики!
"Робити штуки"—це для Рекордиста Івановича хоч і медом його не годуй. Все було зроблено мовчки, швидко, точно і, можпа б сказати, з потрібною вишуканістю.
47
І, як пишеться в одній священній книзі, була ніч... А тоді (без посилань па будь-які книги) настав день. Вночі засипалося, вдень змололося, а вже "гоп, мої гречаники!" за всіма вакопамп мало б припасти на вечір.
Так воно й сталося. Зінька Федорівна скликала розширепе засідання правління, щоб обговорити наслідки (і оті Самусеві, яспа річ!) весняної сівби, порадитись про догляд за посівами, поставити завдання на майбутнє, мобілізувати трудівників, взяти відповідні (тобто підвищені) зобов'язання, памітити й накреслиш плани. Одним словом, усе, як воно ведеться і як має бути в порядних людей. Доповідь збиралася робити Зіпька Федорівна, і вона б зробила ту доповідь, і зробила б, поза всякими сумнівами, , прекрасну доповідь, але не встигла розтулити рота, як до зали засідань нової контори (зауважимо, ая? на другий поверх!) влетів ► помічник комбайнера Левенця Педан, поперед нього влетів дух | дешевих сигарет, але пе в дешевих сигаретах цього разу була суть, [а в самому Педапові. Бо влетів він не для того, щоб мерщій сісти |й слухати прекрасну доповідь Зіпьки Федорівни. Ні, він став па ■ порозі, страшний і розкуйовджений, дико буксував очима, кривив "рота — ось-ось скреготне зубами, ліву руку тримав у кишені штанів, але ніхто пе помітив пі буксування Педанових очей, ні кривленого рота, пі глибоко засунутої в кишеню (вона там так і зоставалася впродовях усіх подальших подій) руки,— натомість усі побачили, що в правій руці Педап тримає величезного чорного півня.
Півепь був неживий, зате Педан — живіший за всіх живих, і з найглибших надр його душі так і рвалося обурення відчаю.