З раннього ранку до пізньої ночі, з невеличкою перервою чи то на сон, чи то на збирання нових спл для повпх іпалепств, по асфальту з диким ревінням, на максимальних швидкостях, в чорних вихлопах спрацьованих і недопрацьованих газів, в тріскотняві, стрілянині, пахкаппі, чмиханні, в завиванні, скреготі, гудінні, брязкоті котилося все, що могло котитися, бігло, летіло, мчало навмання, наосліп, оскаженіло, наввипередки. їхали машипи вантажні, легкові, державні, колгоспні, власні; їхали мотоцикли й трактори, колісні й гусеничні, з причепами й охляп, по ділу й без пдла; їхали елегантні мопеди й велосппедп з саморобними моторчиками, всім треба було проїхатися само по головній вулиці Світлоярська; завертали сюди трактори з поля, заїздили навіть із сусідніх сіл ("Кажуть, у Світлоярську повпй асфальт поклали, давай заскочимо!") змагалися в швидкостях, у ревінні, в двигтінні, в димових шлейфах, у вихлопах, хто більше, хто дужче, хто вище пальне в світлоярівську атмосферу. Дим-дпмок від машпп... Гай-гай, минула пора, коли па всю Україну, на весь її безмежний повітряний простір пахкали димком два слабосилі трактори: одіш довжен-ківський, другий тичинівськпй! Тепер Світлоярськ мав пережити справжній цивілізаційнпй шок не так від надміру техніки, як від її неприродного, сказати б, протизаконного й злочинного скупчення !на коротенькому відрізку. Якийсь школяр, намагаючись перевер-|шитп трактор "Беларусь", що посилав свої вихлопи просто в пебо, |нрнстосував до свого змоторизованого велосипеда вихлоппу трубу !з довжелезпого гумового шланга, закріпив його на двометровій ітпчці і вив'юпговався поміж технікою на асфальті, стріляючи чор-;пим димом вище за всіх. Цивілізація! Кури боялися перебігти до-Ірогу, всі візити півнів до сусідніх курочок відмінено, відкладено на |час певизначений. Коти з переляку дерлися иа дерева і зеленооко блимали на те, що відбувалося на дорозі. Собаки попервах були [спробували чесно виконувати свої собачі обов'язки, тобто обгавкувати все, що пробігало повз них, але вже надвечір першого дня ізахринли, знесилилися, а тоді й зовсім впали у відчай і або ж несміливо сідали на власних хвостах попід парканами, або залягали в дворах, сподіваючись перечекати це повітпє нашестя. Марні сподівання!
Шалений біг не вгавав, він ще набирав на силі, машип більшало з кожним днем, техніки прибувало як у колгоспному господарстві, так і у власпому користуванні в колгоспників. Самусь, наприклад, випробував і обидва свої мотоцикли, і машину; Рекордист Іванович, що спершу їздив тільки иа мотоциклі, поснодіиапо в неділю з'явився на новенькому "Москвичі", який щойно придбав йому батько його Іван Іванович Несвіжий; навіть Гриша Леве-нець, хоч який спокійний був хлопець, ТЄЯЇ піддався всезагаль-ному шалові й пиряв на мотоциклі туди й сюди по асфальту, катаючи то свого помічника Педана, то іноді Котю, яка від політики "відчепись — не чіпляйсь", мабуть, під впливом асфальту, несподівано перейшла до підступної тактики гри на два фронти і казалася тепер на мотоциклі то з Левенцем, то з Самусем. Щастя, !тцо відмовлялася їздити з Самусем на машині, бо мотоцикли — це (справа видима, тут пі прихованості, ні таемпичості, ні недозволе-[ності, які можуть процвітати в закритій машині, та ще в такого типа, як Самусь.
Ганяла по асфальту не тільки молодь, а й люди поважні, з становищем, сама Зінька Федорівна тепер то й знала, що чухкала своєю "Волгою" то від контори до ферм, то від ферм до контори; товариш Зновобрать, який ще, на жаль, не мав для сільради ніяких транспортних засобів, змобілізовував для себе то "Волгу" Зіньки Федорівни, то якусь вантажну машину, то й чий-небудь мотоцикл і ТЄИЇ проскакував разів з п'ять чи шість на день по асфальту, приглядаючись до порядку. Навіть Петро Безтурботний вирішив змінити свій усталений маршрут од плавнів до ферм так, щоб він захоплював асфальт, і пара його гнідків сонно плептала тепер щодня посеред знесамовитілої техніки. Хто б усе це міг пояснити і як пояснити?
Дядько Обеліск, що звик підсумовувати всі нові явища в лаконічних формулах "знищить" і "водрузить", від заяв утримувався, мабуть, тея" був приголомшений небувалим явищем, попросту кажучи, був у етапі цивілізаційпого шоку. Щусі й Самусі були учасниками великих перегонів на світлоярівському асфальті — отож їм було не до узагальнень, висновків і пояснень. Шкільні вчителі, аж до велемудрої й досвідченої Одарії Трохимівни, демонстрували цілковите безсилля, бо вчителі завжди безсилі перед невідомим. Доктор ерудичнпх наук Варфоломій Кнурець, коли автор розповів йому про те, що відбувається в Світлоярську, став наводити якісь занудливі статистичні дані про те, скільки в якій країпі машип, але це було типово не те.
— Машини, про які ти кажеш, кудись їдуть і щось везуть,— зітхпув автор.— А в Світлоярську ніхто нікуди не їде. Тут просто їздять! Може їхати й завернути через сто метрів, може виписувати по шосе кола, вісімки, може їхати зигзагами, це вже просто їзда задля їзди, як мистецтво для мистецтва. Чим це можиа пояснити?
— В діях людства подібних прецедептів не спостерігалося,— розвів руками Варфоломій Кнурець.
ЧИ пе найближче до істини підійшов найстаріший житель Світлоярська столітній дід Гнат, який сказав просто й коротко: "Все ото нечиста сила казиться!"
Досі мова йшла тільки про речі видимі. А коли взятися за не-видІгМ?
Тоді одразу й з'ясується, що цнвілізаційний шок викликано у Світлоярську не наявністю асфальтованої вулиці, і не великою кількістю техніки, і не психічним складом світлоярівців, а космічним змаганпям двох начал, биятикою двох темних сил, попросту кажучи, двох чортів: старосвітського карпоярівського чортяки і модерного світлоярівського чортика.
' Карпоярівський чортяка був старий і рудий, бо щоразу появлявся на світ божий з глинища, де містився засекречений контрольно-пропускний пункт до пекла й назад. Від старості поточепий склерозом, як старе дерево шашелем, а від роботи в шкідливих для здоров'я пекельних цехах розкашляний і розшмарканий, чортяка мав би давпо піти на пенсію, якби міг підлягати людським законам, але верховний сатана, посилаючись на чортяче безсмертя, не давав своїм підлеглим пе те що пенсій і щорічних відпусток, а скасував навіть вихідні дні й щонайкоротші перепочинки. Так воно й вийшло, що старому й кволому чортяці випала нелегка доля змагатися з модерним виродком бісівського илемеЦі. Світлоярів-ськпй молоденький чортик відзначався цивілізаційною бадьорістю, зухвалістю й неперебірливістю, хворощі йому були ще не знані, тому в майбуття він дивився з оптимізмом і взагалі сповнений був здорового нахабства і зневаги до всього старого, минулого, колишнього. Ночував віп не в сухій вербі або в сухій груші і не під бузиною, як споконвіку заведено було в усіх відсталих українських чортів, а в двигунах внутрішнього згорання (в електродвигуни не залазив, бо електрика лишалася незбагненною і загрозлпво-неприступпою навіть для диявольського племені), харчувався пафтою, соляркою, гасом і бензинами, найбільше полюбляючи високооктанові А-76 і А-93, а коли перепадало, то й "Екстрою" (це вже тільки з столичних машин, бо для місцевих її не завозили, а інтуристи, які заправляють свої автомобілі тільки "Екстрою", до Світлоярська не добиралися за браком шосе). Вдепь обидва чорти ширяли пад землею, відганяючи од пеї дух святий, для якого часи пастали й геть нестерпні: на землі треба порядкувати, але й космосу не полишиш без нагляду, бо ж люди прорвалися вже й туди. Отож віковічна битва між богом і чортом над Світлоирськом не відбувалася, зате розгорілися битва між силами сатанинськими за територію, сфери впливу і ринку збуту бісівського зілля, виробів і товарів.