Кпуроць втомлено провів рукою перед очпма і знову сьорбнув кави.
— Добра кава! — похвалив він.— Я, мабуть, вип'ю ще.
— Будь ласка. їй тільки скажи мені: це ти серйозно?
— Що? — не збагнув Кнурець.— Що ти маєш па увазі?
— Ну, оцю синтаксичну силосорізку серйозно запустив для мене чи для посміху?
— Та ти що? — обурився доктор, швиденько наливаючи собі другу чашку.— Я ж цілу ніч бився над твоїм речоппям, як риба об лід! Такий аналіз...
— Аналізи в нас беруть тепер у поліклініках. Ніхто пе лікує, тільки беруть аналізи. Я питав тебе про іронію, про сміх, а ти мені — синтаксис і п'ятий клас.
— От дивак,— випиваючи третю чаїнку, засміявся Кнурець.— Ти б же так і сказав. А то мені це речення... Цілу ніч... А про сміх — це тобі мала дитипа скаже. Коли я тебе до кінця зрозумів, то ти хочеш простежити в Світлоярську таємппці сміху, трактуючи це питання якнайширше і шукаючи сміху навіть у тих людей, які ніколи не сміялися або не зуміли розсмішити жодної живої душі. Так?
— Пе зовсім, але припустімо. Мене більше цікавить усмішка, розумієш?
— Ага! Ти хочеш сказати: я досліджую феномен усмішкп, а це ще по сміх, і не хихотінпн, і пе регіт, тобто це пе сатира, не гумор, пе іронія, навіть не посміх, а просто делікатне, ледь помітне, сказатп б, пунктирно-невловимо здригання уст без будь-якої участі інших органів тіла. Так?
— Припустімо ще раз.
— Коли так — тоді ніяких претензій з мого боку. Бо я особисто визнаю тільки той сміх, який характеризується досить складним процесом, що супроводжується миттєвим скороченням м'язів живота (кажуть: "кишки рве од сміху"), зміною ритму дихання і розладнанням психічної рівноваги (інакше чим тп поясниш шкірення вубів прп сміхові?), взагалі досить складним комплексом амбівалентних явищ, не останнє місце серед яких належить і загальному відчуттю присмпості, а також ефектам побічним, давно підміченим у народі.
У 1810 році Феофілакт Малиновський у своїй книзі "Правила красноречия, в систематический порядок пауки приведенные и Сократовым способом расположенные" такими словами визначав суть смішного: "Как скоро душа наша чувствует ничтожное насилие естественного или разумного, состоящее в действиях, исходных с законами природы или хорошего произвола, то она, будучи уверена внутренне в непременности и непоколебимости их, предчувствуя, что зла для нее от того не воспоследствует, издевается над слабым усилием, ничтожность которого наполняет ее веселостью и растворяет дух радостью, который ведет за собой физическое потрясение почти целого тела".
Як встановили етологи, дикі звірі, нападаючи па свою жертву, ніколи не вишкірюють зубів, а роблять цс з байдужим виразом. Шкірення зубів спостерігається тільки при обороні. Отя"), МИ теж сміємося з метою самозахисту (беззубий позбавлений цієї природної зброї, що ТЄЯІ тонко підмічено в народі, коли недругу бажають: і(<Щоб ти на кутні сміявся!"), а розсмішити інших памагаємося для того, щоб вони теж забули про свою агресивність і зайняли оборонну позицію. Хто сміється — той пе нападає. Сміх обеззброює, про це знали можновладці всіх епох, бо вони найбільше боялися бути ослабленими, обезвладпеними. Цим же можна пояснити нехіть ігсгодияп до самолоскотапня для того, щоб викликати сміх, і, навпаки, майже хворобливий потяг лоскотати інших, не розбираючи, що, до і як: п'яти чи ребра, в ніздрях чи в горлі, пальцями, чи курячим цірцем, а чи й словом, як це вміє з більшим чп меншим успіхом ваш брат ппсьмешгяк.
На жаль, проблема лоскотання ще досі пе знайшла наложного висвітлення ні в античних авторів, ні в теорії сміху Анрі Бергсона, ні в працях з медпцпнп, неврології й психіатрії. Навіть у грандіозному "Index mcflicns", де реферуються псі медичпі журпали світу, пе зустрінемо й терміна "лоскотання". И ІМіЗ році в провінції Букоба в Танзанії спостерігалася серед населення масова епідемія сміху, але, як встановлено дослідниками, жодного чоловіка там не лоскотано! Припущення, ніби вони самі лоскотали себе, відпадає, бо коли особа лоскотана с водночас і тою особою, що лоскоче,— навіть тоді, коли для лоскотання вяшвається пірцо або соломинка і коли той предмет перебуває в руках суб'єкта лоскотання, що є водночас також і об'єктом лоскотання,— спостерігати доводиться цілковиту відсутність реакції, окрім ледь відчутного дотику до шкіри того предмета, яким здійснюється лоскотання. І ніякого сміху.
Наука стає безпорадною перед цим фактом, як і перед тим, чому мп неспроможпі лоскотати себе самі, викликаючи при тому (в самих себе) такий сміх, як у сатириків, що регочуть від власних дотепів.
Справа заплутується ще більше, коли звернемося до історії і довідаємося, що в Стародавньому Римі мали звичай (запозичений у східних деспотів) страчувати злочинців, підвішуючи їх під пахви ппзенько над землею і натираючи їм підошви сіллю, щоб кози, злизуючи сіль, лоскотали підвішеної о, доки віп захлинеться від сміху. Згодом грубі вояки в час Тридцятилітньої війни зловживали цим жорстоко-витонченим способом покаранпя, про що можпа прочитати в "Сімпліцісімусі" Гріммельсгаузена. Зиаиі також в історії випадки, коли володарі стосували лоскотання (попідбіччю), надаючи своїм підданим того чи іншого титулу (це робили шумери й китайці), в єгиптян і вавілонян спостерігалося лоскотання ритуальне, яке символізувало запліднення жінки (на жаль, з плином часу ця багатозначна процедура звульгаризувалася до примітивного лапання або хапання за цицьку).
Ні
— А наші рідні українські русалки? — нагадав Кпурцсві автор.— Чи ти забув, що в них лоскотання було головним засобом виробництва?
— Йк же. Шевченко: "Може, вийшла русалонька матері шукати, а може, жде козаченька, щоб залоскотати". Але це все в минулому. А що сьогодні?
Чи можемо на підставі вищезгаданих фактів робити висновок, що СЛІІХ нині втратив свою витонченість, а засоби, якими колись викликався,— винахідливість? Навряд. Наведу лиш один приклад. Коли Катерина II під час відомої подорожі по Україні зустрілася в Каневі зі своїм колишнім коханцем Понятовськпм і від радості й солодких спогадів спробувала сміятися, то сміялася на кутні, бо зубів уже не мала: вони повипадали під дією законів природи. Що то був за сміх у всемогутньої імператриці — можпа собі уявити! Нині ж беззубість не загрожує нікому. Маємо протези на вибір: сталеві, порцелянові, золоті, навіть платинові! Смійся, регочи, заливайся хоч до двохсот літ!