Спали вони на пристані, серед жінок з клунками, знов серед лозових сапеток з сливами, помідорами і яблуками, серед прикритих в'ятерппою кошиків з курми й качками, пароплав втомлено поїе рта вся з своєї повільної мандрівки по Дніпру лише надвечір другого дня, пливли вопи додому вночі знов на палубі, під теплим псбом і високими зірками, мама Сашка тихо плакала (на березі вона утримувалася від сліз, мабуть, лякаючись ворожбита), а мании Гриша, стискаючи кулачки, насилав свій талатай на батька-мшлеміра, який покинув таку прекрасну маму. Ворожбит сказав їй на прощання:
— Не моє то діло, жінко, а поки молода, то подумай і про себе.
— А дитина? — прошепотіла мама Сашка.
— Чи, може, любиш того чоловіка? — но слухаючи, вгадував ворожбит.
— Може, й не любов уже, так перед людьми ж соромі
Так і лишився мамі Салщі тільки Гриша та ще дояркування... Робота, робота, робота... Передова доярка, знатна доярка, ордени й ордени, мало не досягнула до Героїні. Про маму Сашку писали газети, якби до Карпового Яру дотягнулися з своїми мікрофонами радіорспортери, то щомісяця б лунав її голос в ефірі, але хтось економив дроти, і мікрофонщики могли дорватися до мами Сашки лише на обласних нарадах передовиків. Розпитували про надої, про раціони, про способи доїішя і психологію корів, наприкінці ляпали себе по лобі за неприпустиму забудькуватість: "А тепер просимо вас сказати кілька слів нашим радіослухачам про ваше особисте життя".
Мама Сашка не одразу згоджувалася, а коли той наполягав, І казала:
— Може, й не треба?
— Треба, треба! Неодмінно! Як же без особистого життя? Ви ж щасливі в усьому, так?
— Може, щаслива, а може, й ні. Маю гарного сина. А чоловік мене покинув, бо пе витримав моїх вічних одлучень па ферму вдень і вночі.
— Але ви однаково знайшли своє щастя коло корів?
— Та воно вам видніше...
І па тих мікрофонщиків Гриша насилав свій талатай. Колись, мабуть, були на світі просто дурні, тепер з'явилися ще й дурні з мікрофоном.
В училищі їм читав лекції по теорії сільськогосподарських машин великий чепурун Давискиба. Голову мав таку пусту, як бочка без обох донець. Усі формули переписував із шпаргалок, примовляючи:
— Подивимось, що інші пишуть.
Коли й салі не розумів, що в нього в шпаргалці, чухав за вухом: [ — Хто побачить, а хто й ні.
А в кінці кожної лекції суворо велів: І — Все мені знати назубок!
! І коли хтось, відповідаючи, тикався й микався, Давискиба жорстоко обіцяв:
! — Ти в мене одержиш свідоцтво, я тобі ггропшпуі
Меткіші хлопці, збагнувши, що сам Давискнба однаково нічого не з пас, торохтіли йому будь-що, али лиш не зупинятися. Він дрімав під те торохтіння й виставляв хитрунам високі оцінки.
На Давискибу Гриша теж наслав би талатай. Якби ж то помагало це проти всього, що заважає людині жити!
29
Можна б розповісти, як дехто з Гришиних однокласників нро-бився і до вищої освіти. Скажімо, головищипа Наталка вчилася в сільгоспакадемії, племіпник дядька Обеліска готувався стати іпжепером-металургом, навіть Щусева Котя, закінчивши десятирічку, коли вже Гриша вчився на класного механізатора, рвонула до міста, і лісник похвалявся перед Самусями: "Буде моя Котя професором!" Щоправда, не завжди воно все ставалося, як бажа-лося. Головпшнна Наталка з другого курсу вискочила заміж за капітана третього рангу й помчала аж на Камчатку. Інжепер-ме-талург скаржився па малі заробітки. Котя до професора не дотягнула, вивчилася па виховательку дитячого садка і мерщій приїхала до Світлоярська, щойпо колгосп відкрив свій садочок — двоповерховий, із спеціально замовленими меблями, з майданчиками для ігор малюкам. Це не означає, ясна річ, що з Світлоярська і з сусідніх сіл ніколи не виходили люди суто розумової діяльності, вчені, державні діячі, генерали. З сусіднього села, скажімо, вийшов академік Карналь, з самого Карпового Яру — славетний генерал-льот-чик, сестра якого, старенька й немічна, ще й досі йшла тут і переселилася до Світлоярська в один з маленьких цегляних будиночків для колгоспних пенсіонерів.
Отож у сподіванні, що нас зрозуміють, зосередимо свою увагу лише на Гриші Левепці, бо щонайменша спроба зачепити тих його однолітків, які вибрали собі інші шляхи в житті, деким розцінюватиметься, як протиставлення одних одним, як зіштовхування. А нам звинувачень не дуже хотілося б. Зіштовхування ж полишимо тому шановному письменникові, герой якого цим словом пробу-! вав пояснити сільським тіткам утворення електроенергії па атомній електростанції. Мовляв, атоми зіштовхуються лобами, як барани, і від того витворюється електрика.
Ох, як заздриш часом наївній людській самовпевненості! Живе собі чоловік безтурботно і благополучно, а тут пиши й щоразу остерігайся, щоб якийсь критик не назвав тебе скорописцем Єлту-ховським.
30
У світі дорослих тебе підхоплюють події. Покінчепо з розслабленою невизначеністю, з мрійливою непевністю, споглядальність і душевна лагідність бурхливо й різко замінюються рішучою їнтостушшвістю, прояснюються в тобі всі порухи душі й пристрастей, тепер ти належиш до світу діяльного, активного, ти працівник, [творець. Ти. переживаєш піднесеність, настроюєшся па урочистий їгад, тобі відома стає радість успіхів, але їй незмінно передує пригніченість, викликана першими невдачами, і гіркота від неможливості покінчити з усіма труднощами, вирішити всі проблеми за рдним замахом, обмежуючись лиш добрий наміром, побажанням Ьбо вигаданим тобою словом.
Г. Два роки в училищі наповнені були для Гриші не самою лиш маленькою шкільною мудрістю, навчання розумно чергувалося там 8 практикою в рідному колгоспі, тижні й місяці тої практики не належали до ліпших у хлопцевім житті, бо коли ти практикант, то до тебе й ставлення відповідне, і машину тобі виділять не для роботи, а для суцільних простоїв, і йтимеш ти мовби крізь суцільну редовіру, знизування плечима, переморгування в тебе за спиною, а то й одверті сміхи-хихи. Все треба перебороти, перебрести найглибшу воду, щоб вибратися па сухе, на тверде, під сонцо. Світ можна сприймати крізь сльози або скрегіт зубовний, а можна — роз'яснено, вільно, всією душею, аджо життя такс прекрасно зрештою!