Зінька Федорівна, позітхавши разом з мамою Сашкою суто по-жіночому, сказала, що вона з дорогою душею, от тільки треба б ще .поговорити з Грицьком Грицьковичем, бо ж партійна організація...
— Та чи він буде проти Гриші?
— Не проти, а поговорити треба.
— То я сама й поговорю.
— Гаразд. Коли я побачу його перша, то скажу йому сама.
Грицько Грицькович, як чоловік чемний і душевипй, довідавшись про клопіт малти Сашки, сам прийшов на ферму, поміг їй подоїти групу, здати молоко, тоді відкликав, щоб ніхто не чув їхньої розмови, колупаючи підлогу корівника підбором черевика, почав здалеку:
— Мп не проти того, щоб підтримати таку передову доярку, як ти, Сашко.
— Та не мене — Грипту мого.
— Ну, значить, у питанні сппа підтримати, я розумію.
— Я ж зайвого не прошу. Без батька хлопець росте...
— Мп все цс врахуємо і в майбутньому, значить..."
— У майбутньому? — стривожилася мама Сашка,— У. якому майбутньому? Та йому через двадцять днів на екзамепи!
— Абп ти хоч трохи раніше, то ми б... А так...
— А так що ж?
— Районні організації дали пам іншу кандидатуру.
— Та які ж районні? Яку кандидатуру?
— Рекомендували підтримати Івана Безтурботного,— зітхнув Грицько Грицькович.
— Безтурботного? Оте ледащо! І ви зміняли його на мого Гришу? Та що ж воно діється на світі! Та коли так, то кину цю ферму і хай вам Вустя-Чухалка доїть корів, надриває собі жили в рукахі
— Заспокойся, Сашко. Я ж сказав, що ми в майбутньому... А зараз — ніяк не можемо. Безтурботний зарекомендував себо на громадській роботі, він у районнім масштабі проводить організацію добровільних товариств, три роки після десятирічки, його треба підтримати... А на той рік підтримаємо Гришу...
Але яка мати може чекати цілий рік? Гриша був споряджепий у дорогу, одержав належні напучуваппя й інструкції від мами Сашки, па витрати асигповапо йому було відповідну суму грошей, у валізку покладено рушник, кілька чистих сорочок, три пари нових шкарпеток, шматок сала, десяток круто зварених яєць, смажену курку, паляницю, сам віп зібрав потрібні підручники й зоїпптп для записів — і вже абітурієнт! Слово це в українській мові чужо і звучить з деяким підтекстом. Щось у ньому є непевне (оте "аби"), вчуваються патякп мало не погрозливі (оте — "тур" — ніби "турляти", "витурювати"), мабуть, через те всі й квапляться замінити його на "студент" або просто звільнитися зовсім, щоб ні надій, ні страхів, пі болю, пі розчарувань.
Де і як був Гриша, але був і затримався довше за Безтурботного, якому не допомогли й два отримані падурпяк колгосшіі бали, бо, крім них, вій ие заробив сам жодного: все здав на двійки. Безтурботний повернувся додому ще енергіішиинм і діяльнішим: покп вія їздив, то падумав переходити на масштаби вже пе сільські, а районні, домогтися й квартири в райцентрі, відмовившись, звичайно, від материних плескачів, не дуже горюючи з цього приводу, бо те, що мало відкластися в його молодому й енергійному організмі від плескачів, уже відклалося, і Безтурботний підсвідомо відчував, що запасу вистачить надовго, може, й на все життя.
А Гриша затримався так довго, що мама Сашка, мліючи душею, думала: "Апу ж здав, ану ж прийняли!",
Нарешті він приїхав. Утомлений, але радісний, добрий, якийсь одразу доросліший і змужнілий.
— Поступив? — кинулася до нього мама Сашка.
— Поступив.
— Туди?
— Туди.
— В інститут?
— Та що я вам — геній? — здивувався Гриша.— В інститут я й не пробував. Талі таке твориться...
— А їздив чого ж? І так довго барився?
т— Документи забрав та відвіз в училище механізації.
— В училище?
— Ага. На комбайнера.
— Та чп тп ще не знаєш того комбайна?
— А тепер буду класним спеціалістом.
— Спеціалістом? Ой боже ж мій!
Мама Сашка заплакала, аж Гриші стало її жаль. Не могла вона збагнути тої простої істини, що пайприваблпвіша річ для молодого ума — свобода вибору. Bin обняв маму, поцілував у голову, тоді поцілував мамппі руки.
— Мамо, пу чого вп ото?
— Та людські ж діти...
— І людські по-всякому. Кому треба заробляти, то ио дуже б'ється в інститути.
— Хіба ж я б уже не заробила?
— Доки ж? Я вже великий, а у вас і серце, і ревматизм. І знову па вашій шиї? Мене он в армію не беруть, бо один син у матері. Годувальник. А я знов нахлібником? Знов тягти з вас жили? Корови тягнуть, а я собі?
— Виходить, тобі комбайнером стати нещастя поможе? Ох, Ідптино т моя, дитино!
І мазда Сашка знов заплакала.
— Пу чого ви? — вже сердпто закричав па матір Гриша.— І Щастя, щастя! А може, вопо так і повиппо бути? Хто щасливий, а хто пі? Рід, сила, праця — ось де щастя. Я сам вибрав — мені Ібуде краще. І вам. А зіпнуся твердо на поги, то й на заочний до інституту механізації.
— На заочпий? А можпа ж?
— Аби голова!
Твоя земля, твій простір, твоє небо. Може, десь розквітають розкішні квіти, грає північне сяйво, гримлять водоспади, перекочуються гірські луни, загадкові звірі приходять на водопій до загадкових рік. Хай! А тобі — найдорожче твоє. Як твоя кров, як колір твоїх очей, як стукіт твого власного серця і твої вітри, на яких переможно майорить червоний прапор, і вічні жайворонки, які співали ще над міфічними амазонками, і живі стовпчики зачудованих рухом па степових шляхах ховрашків, які дивувалися ще диким скіфським вершникам, і весь цей тисячогоміниий стоп, па який, мов ласкаві руки, лягає сонячний полиск і зоряний пил натрушується і натрушується із безмежно далеких світів і ще з віддаленіших часів.
Одвіку земля ця була ніжною не тільки для богів, але й до дітей своїх. Тут ховалися початкп початків, часи, з-поміж пих час проростань і час народжень, час будувань і час руйнувань, часи років і зоряного неба, врожаїв і вітрів, недородів і хуртовин, посух і дощів. Ритми землі вимірювалися Рікою, яка текла вільно й свавільно, пе пригноблена мостами, не стримувана перепонами, текла в безмежжя, не знаючи ніяких обмежень. Влада машин над людьми здолала владу Ріки з її вічним плином, непорушність берегів порушилася, земля вже не споглядала в сумовитім безсиллі на Ріку, яка несла свої води в безвісті, забираючи з собою і відбите в її поверхні небо, і мільпопнокриле птаство, і всі сподівання. Тепер сама земля зрушилася з місця, випереджаючи Ріку, притримуючи її брутально й безжально, в хапливому поспіху, але не в ластів'ячому крику, пе в посвисті вітрів і не в безшелесному наданні снігів, а в ревищі машин, в тяжкому двигтінні заводів, у завихренні стрункотілих ракет.