Зате на жнивах господарюють рейдові бригади народних контролерів, а вже з ними якось прилаштовується і паш брат прозаїк. І він бачить... Що ж саме бачить прозаїк? Тільки прозу життя, ніякої романтики, ніякого ентузіазму, навіть про всесильну іронію історії забуває, вражений фактами. І не тим, як по двадцять годип па добу пе зупиняються комбайни і як комбайнери з помічниками обливають один одного відрами води, щоб зігнати втому, сон і одуріння. І пе тим, як метаються від комбайнів до токів машипи з зерном. І не тим, як добрі жінки-куховарки забираються з свіжим борщем і смажепею прямо в кабіпи комбайнів. І не...
Бачпть віп, як у Самуся мотовилом перекидає безліч стебел пшенпці через жниварку, бо він зняв вітровий щиток, і кожний десятий колосок лишається незрізаним, бо Самусь стриже тільки вершкп, не зважає на рельєф поля, відключивши копіювальний пристрій. Якби Самусь косив сам у загінці, як то воно велося в минулі роки, то хто б там і лічив ті колоски. Помічали, та пізно. Самусь ще й коверзував:
— Я комбайнер чн колоскозбпрач? Ніоиери ваші що роблять? По "Артеках" усе їздять? Пригнати сюди — й хай збирають!
Але цього літа всселоярівці збирали хліб груповпм методом. Хяіб стояв такий, що одним комбайном страшно було й підступи-тися. В загінку ввійшло одразу шість машип, Самусь вів перед, Гриша, як наймолодший, замикав колону. Та чп завжди те, що йде попереду, справді передове? Самусь полишав після себе метрову солому, він не озирався пазад, але ті, що йшлп позаду, бачили, яким гребенем стирчить Самусів слід поряд з низенькою стернею від інших комбайнів, а Грпші Левенцеві просто кортіло зстрибнути з своєї "Нпви", наздогнати Самусів "Колос", витягти того типа з комфортабельної кабіни і... набнтп йому те, що обіцялося ще на першій сторінці роману. Він весь кипів. Мовби вже бачив у тій високій стерні тпсячі незрізапих колосків, сипався йому перед очі не зібраний Самусем хліб, чувся йому самовпевненпй голос цього розбещеного хвалька: "Все правильно!" — і коли Гриша стримувався, то тільки тому, що незримо стояла ще між ним і Самусем Котя, вчорашнє їхнє безмовне суперництво не давало Левенцю змоги виявити своє обурення, і від того віп карався ще більше, бо ж обурення — природппй стан людини, а Гриша був дитям природи і хотів ним залишитися назавжди.
Комбайни пройшли до кінця загінки, і тут, мов степова орлиця, впала з-за білої високої хмарки тітка Лисичка, та й пе сама, а з товаришем Зповобрать, Зінькою Федорівною, Грицьком Грицько-вичем, Безкоровайиим і автором цієї розповіді.
Дядько Зновобрать, щоправда, був не в своєму історичному картузі, а в робочому, але цього разу контрольну площу визначала тітка Лисичка. Ступнула у високу Самусеву стерню, розгорнула її, нахилилася. "Як неренелпця в ярій пшениці, як ластівочка в новім побої".
— Полюбуйтеся!
Тоді присіла й довго збирала все до колосочка й до зерппнки на розіслану хустку, яку зняла з себе, загорнула в вузлик, понесла до комбайнів.
— Ану злазь! — скомандувала Самусеві. Той стрибнув на землю не для виправдань — для нападу, але допустився тактичпої іїомнлки, бо тітка Лисичка заступила йому дорогу до комбайна і покликала бригадира механізаторів:
— Безкоровайний! Знімай його з комбайна!
— Л ви мене па нього саджали? — поцікавився Самусь.
— Не я — так Безкоровайний. Bin тебе й зніме.
— Все правильно. Він може зпятп. Тільки не мене. Бо мене на комбайн і не Безкоровайний посадив.
— Хто ж тебе посадив?
— Радянська влада. Ясно?
— То вона тебе й зніме. Свиридопс Карповичу, чув?
— Чув, чув, кажеться-говориться. Тп, Самусь, техніку ганьбиш і передове звання теж... Підождеш, поки розберемося і підрахуємо втрати.
[ — Та ви знаєте, кого ви?..
— Знаємо, товаришу Самусь, кажеться-говориться, відійди î не заваяїай машинам здійснювати поворотний маньовр. А твій •комбайн візьме сам Безкоровайний, тп ж охолонь, поки пе дійшло ідо гріха... Бо он бачу, що комбайнери па тебе...
! — Хіба то комбайнери? Соломокосп! Л я за техпічпимн нормами, па центнер зерна — півтора центнера соломи. І — Розберемось і иощптасм, кажеться-говориться, а ти поду-|май, подумай...
! Так, завдяки розважливості й спокоєві товариша Зновобрать, ^головний конфлікт цього роману був своєчасно усуненпй, ЗНЯТИЙ, нейтралізований. Але які ж наслідки від такої акції? ВИХОДИТЬ, що наш роман закінчився вже в першому епізоді? І автор, як ті мисливці, що збпралпея полювати на ЛИСИЦЬ ЦІЛИЙ тиждень, а перестріляли їх за годину, набив лисиць иа першій сторінці та й тягне їх хвостами донизу через усі двісті п'ятдесят сторінок? Несподівану спробу врятувати роман зробив Самусь.
— Мені здається,— холодно промовив він, звертаючись до всіх,— що ви хочете мене принизити. Але запам'ятайте: що нікому пс вдавалося мене принизити!
— Не придурюйся,— сказала йому тітка Лисичка.— І зняли, й принизимо, й приземлимо! Аякже! Тп думаєш, ми тебе з комбайна зняли? Від землі відганяємо, як шкодливого кота. Бо й земля ж має свій терпець, і вопа пе бездонна бочка, треба й до пеї бути справедливими, а тобі справедливість тільки для самого себе. Самусь — так тп самусь і є.
— Все правильно,— схрестив на грудях руки Самусь.— Я вас засік, тітко Лисичко.
— Січп, січи.
Зінька Федорівна мовчала. Мовчав і Грицько Грицькович. Обоє знали, що Самуся вже пе перевиховаєш, але розуміли: провчити треба. Посидить до вечора в розпеченому па сонці механізаторському вагончику, поковтає злу слину, прислухаючись до гудіппя комбайнів, а тоді прибіжить і стане кричати, щоб віддали йому його
"Колос", роздуватиме ніздрі й иовторюватиме своє "все правильно". Комбайн йому віддадуть, а провчити треба.
— Піди до вагончика, посидь, подумай!
— От-от,— підхопив Грицько Грицькович,— а то ти не дуже охочий до цього виду діяльності.
Комбайни обминули Самуся, люди обминули... Віп сплюнув і посунув до вагончика.
І проспав найголовнішу подію цієї бадьорої книжки.
ЩЕ ОДИН
РОЗДІЛ
БЕЗ НОМЕРА
Спричинився ж до тої події доктор ерудичних наук Варфоломій Кнурець, про якого автор уяче й забув, але доктор сам нагадав йому про себе, та ще й домігся, щоб повіз його на жнива у Веселоярськ.