Мати стояла навпочіпки на обрусі з китицями і розглядала дволітрову банку з яловичими шніцелями. Вона вже перестала сміятися.
— "Шніцелі в підливі з мадери, 1944 рік",— прочитала вона й похитала головою — А ми жерли картоплю, саму картоплю і більше нічого!
10
УНІФОРМА. ЕСЕСІВЦІ. УКРАДЕНІ СИГАРЕТИ
Опівдні вулицею повз наш садок промаршували німецькі солдати. Вони йшли з Віденського лісу в напрямку міста. За ними проїхало кілька військових авт.
Ми з Гільдеґард стояли біля огорожі зі списами й чекали, чи не з'являться ще авта або солдати. Та ні авт, ні солдатів більше не було.
За кілька кроків далі від нас стояв пан Вавра. Він сказав:
— Діти, це були останні! Тепер вони всі вибралися! Тепер проклятій війні настав край!
Гільдеґард мовила:
— По радіо хтось казав: ми боронитимем Відень до останнього подиху. До останнього подиху, пане Вавро!
Та старий Вавра був упертий. Він хитав головою і провадив своєї:
— Таж вони всі вибралися! Всі! Мати сказала батькові:
— Нам пора спалити твою уніформу й солдатську книжку. Не треба, щоб росіяни знайшли їх.
Батько шкутильгав по салоні туди й сюди. Вперед і назад. Усе намагався піймати у приймачі останні вісті. Приймач тріщав і пищав. Він був старий-старезний. А може, поламався? Чи радіостанція вже не працювала? Ми не знали.
Батько не хотів палити уніформи, казав:
— Якщо німці повернуться і знайдуть мене, а я вже не матиму солдатської книжки й уніформи, вони зразу ж повісять мене на найближчому дереві!
— Якщо німці повернуться і знайдуть тебе, то й так повісять,— сказала мати,— із солдатською книжкою чи без неї, їм чхати на твою книжку!
Проте уніформи не спалила.
Я виглянула у вікно. Перед нашою брамою стояло авто. До будинку йшли стежкою четверо чоловіків в уніформі есесівців.
Батько пішов до кімнати з книжками. Ішов він неквапом, наче нічого не боявся. Пані фон Браун замкнула за ним двері, прихилилася до них спиною і прошепотіла матері:
— Може, на нього хтось доніс, Архангел або пан Вавра?
Я хотіла сказати, що пан Вавра ніколи не доніс би на батька, як у сінешні двері хтось постукав. Мати витягла ключа з дверей кімнати з книжками і сховала його до кишені фартуха. Потім пішла відчиняти двері.
Пані фон Браун сказала нам пошепки:
— А ви тримайте язика на припоні! Хоч би що вам сказали чи спитали вас, тримайте язика на припоні, зрозуміли?
Ми кивнули головою.
То були есесівці, але прийшли вони не по батька. Вони принесли бляшанку топленого масла та клунок картоплі й попросили матір насмажити їм її. Навіть принесли із дровітні дров, щоб мати могла розпалити у плиті. Пані фон Браун знов пошепки сказала:
— Ані писніть! Зрозуміли?
Четверо есесівців усілися за кухонним столом. Мати насмажила цілу гору картоплі. Масло пінилося у пательні, і та піна перехлюпувалася на гарячу плиту. Кухня наповнилася чадом. Есесівці 'їли і розповідали. Розповідали, що Відень тепер уже не боронитимуть.
— Він, так би мовити, вже втрачений, — заявив один.
А другий сказав, що він із Сілезії. Там уже давно росіяни. І, перше ніж ті росіяни з'явилися, його дружина взяла на обидві руки по дитині й перейшла всі гори. Ми ще побачимо, сказав він, що нас чекає, як ми залишимося тут. Навіть запропонував, що візьме нас із собою до міста, щоб ми там могли сховатися в котромусь із великих бункерів. Мати відмовилася. >
Серед тих пропозицій есесівці спробували зайти в розмову з нами, дітьми. Почали розпитувати, як нас звати, скільки нам років і багато всього іншого. І дійшли висновку; що таких дурних, як ми, світ не бачив. Бо ми сиділи за столом одне біля одного, доїдали картоплю, що залишилась, і нічого не відповідали. Ані слова. Тільки дивилися. То на церату на столі, то на есесівців.
— Геть залякані! — сказав один.
— Безнадійно пропащі! — сказав другий.
— Моя босота зовсім не така,— сказав той, що в нього дружина перейшла всі гори.— Мою босоту ніхто не підімне під себе! — додав він, дуже радий за свою босоту.
— Ну, дівчинко, скажи ж бо щось,— спробував заохотити мене один із них і погладив по голові.
По-перше, мені було заборонено говорити. А по-друге, мені це починало подобатись! Я мовчки дивилася на есесівців. Пані фон Браун спробувала зняти заборону:
— Та скажи ж чоловікові, як тебе звати, можеш спокійно сказати це...
Аякже, дочекається! Я нічого не казала. Тільки дивилася. І сестра дивилася. І Гільдеґард дивилася. І Ґеральд дивився.
Есесівцям стало незатишно сидіти з нами такими, вони почували себе ні в сих ні в тих і вирішили їхати далі. їм треба було ще сьогодні добутися до Зальцбурга, а вони не знали, якими дорогами ще можна було їхати, які мости ще не зірвано. Вони повдягалися в плащі, попідперізувалися шкіряними пасками й попрощалися з пані фон Браун та з матір'ю.
— Ну, діти, гарно попрощайтеся,— сказала нам мати.
Ми й далі сиділи й наминали картоплю. Я спробувала скоса поглянути на есесівців. Той, що його дружина перейшла всі гори, сумно дивився на нас. Нарешті вони вийшли. Ми підбігли до вікна й притислися носами до шибок.
Есесівці посідали в авто.
Я витягла з материної кишені на фартусі ключа від кімнати з книжками й побігла до батька. Там я засунула руку в кишеню своєї квітчастої сукні, а тоді в пазуху і повитягала звідти дві коробки сигарет, одну повну, а другу до половини надібрану.
Бо можна вгорі дивитися, а внизу красти сигарети зі столу. Я пишалася собою. Гільдеґард і Ґеральд також були захоплені мною, але сестра сказала:
— Ти негарно повелася! Не можна красти.
-Чому ні? — спитала я.— Ти ж також крала зі мною банки з оленячим м'ясом!
-То була не справжня крадіжка,— не здавалася сестра,— бо ж Ляйнфельнерів уже немає тут, вони втекли! А солдати пригостили нас смаженою картоплею і були привітні з нами, і тому негарно красти в них щось! — Вона глянула на батька.— Негарно ж, тату, чи як?
Батько лежав на килимі, з носа в~нього курився дим і розпливався хмаркою по кімнаті. Він посміхнувся і сказав:
— Звичайно, негарно, доню!
— От бачиш! — Сестра тицьнула пальцем мені в живіт — І тато каже, що красти дуже негарно!
Батько затягся сигаретою. Глибоко затягся. Він уже давно не мав путніх сигарет. Останніми днями палив цигарки-самокрутки. Тютюн на них мати дістала в пана Цімера, нашого сусіда. Виміняла за подаровані штани. Тютюн пана Цімера був вологий і погано пропускав дим.