Легенда про Уленшпігеля

Сторінка 95 з 152

Шарль де Костер

Meeseuanger'ів було чоловік з десять, щоки в них почервоніли і роздулися від пива й вина. Ледве тримаючись на ногах, вони хитали головами та горлали такими хрипкими, дикими голосами, що переляканим дівчатам видалося, ніби це ревуть хижаки в лісі, а не люди в домі.

А проте вони все товкли то поодинці, то хором:

— Візьмемо того, хто сподобається і кому ми припадемо до душі. Завтра будемо з тими, хто багатий на флорини, а сьогодні — з тими, хто багатий на кохання.

На це meesevanger'и їм сказали:

— У нас є флорини і любов. Отже, ви наші, веселі дівчатка. А хто з нас відмовиться, той каплун. Ви синички, а ми ловці. Вперед! Брабант тому, хто його вартий!

Але жінки глузливо відповіли:

— Фу! І оці гидкі пики думають нас пожерти? Не для свині шербет! Ми візьмемо тих, хто нам сподобається, а не вас, ви, барила з олією, лантухи з салом, іржаві цвяхи, батоги з клоччя! Від вас тхне потом і багном. Геть звідси! Ви й без нашої допомоги потрапите в пекло!

А вони на це:

— Сьогодні француженки щось дуже примхливі. Гей, коверзухи, а чому це ви не хочете нам дати того, що продаєте всім?

— Завтра, — сказали дівчата, — будемо служити вам, як рабині, як собаки, а сьогодні ми вільні жінки, і забирайтеся геть звідси!

А вони в крик:

— Годі базікати! Гей, спраглі! Рвіть яблука!

З цими словами вони кинулись на дівчат, не зважаючи на вік і вроду. Але красуні стояли твердо на своєму, і на голови напасників градом полетіли стільці, келихи, склянки, дзбани, пляшки; ранили їх, калічили, вибивали очі.

Уленшпігель і Ламме вибігли на галас, залишивши вгорі на сходах своїх коханок, що аж тремтіли від переляку. Побачивши, що чоловіки напали на жінок, Уленшпігель схопив надворі держално від мітли, а друге дав Ламме, і вони без жалю стали частувати напасників дрючками.

Така гра видалася побитим п'яницям досить прикрою, і вони на хвилину зупинились. Цим негайно скористалися худючі дівки, котрі й цього великого свята кохання хотіли продаватись, а не віддаватись, як того вимагає природа. Вони звивалися між пораненими, як вужі, пестили їх, перев'язували рани, пили за їхнє здоров'я амбуазьке вино і так почистили їхні гаманці від флоринів та іншої монети, що там не залишилось і ламаного шеляга. А коли задзвонив дзвін, щоб гасили вогні, вони гарненько виставили meeseuanger'ів за двері, крізь які Уленшпігель і Ламме вислизнули ще раніше.

29

Уленшпігель і Ламме вирушили в Гент і на світанку прибули в Локерен. Земля була вкрита росою. Над луками клубочився сивий холодний туман. Проїжджаючи повз кузню, Уленшпігель заспівав, як вільна пташка жайворонок. Ту ж мить у дверях кузні з'явилася сива кошлата голова, і почулося неголосне войовниче кукурікання півня.

Уленшпігель сказав Ламме:

— Це smitte[196] Вастеле. Вдень він кує лопати, мотики, лемеші для плугів, кує гарні ратки для церковних криласів, а ночами частенько виковує і гострить зброю для борців за свободу совісті. Нелегко йому доводиться від такої гри, тому він, бач, блідий як смерть і худий, що аж, здається, кістки вилазять із шкіри. Він ще ж не лягав спати і, звісно, працював цілу ніч.

— Заходьте обидва, — сказав smitte Вастеле, — а віслюків відведіть на луку за будинком.

Коли Уленшпігель і Ламме, пустивши віслюків пастись, увійшли до кузні, smitte Вастеле переніс до підвалу зроблені за ніч гострі мечі і наконечники для списів, а потім став готувати денну роботу для своїх підручних.

Глянувши на Уленшпігеля тьмяними очима, він запитав його:

— Які новини від Мовчазного?

Уленшпігель відповів:

— Принца з військом витіснено з Нідерландів через підлість найманців, що тільки й знають галасувати: "Geld! Geld!" — "Грошей! Грошей" — коли треба битися. Він пішов у Францію з вірними йому солдатами[197], братом Людвігом і герцогом Цвейбрюкенським на допомогу королю наваррському[198] і гугенотам. Звідти він рушив у Німеччину, в Діленбург, де до нього приєдналося багато біженців з Нідерландів. Перешли йому туди зброю і гроші, які ти зібрав, а ми будемо на морі боротися за свободу.

— Я зроблю все, що треба, — сказав smitte Вастеле. — У мене є зброя і дев'ять тисяч флоринів. Але ж ви приїхали на ослах?

— Авжеж, — відповіли вони.

— А чи не чули ви чогось про трьох, проповідників, убитих, пограбованих і кинутих у розколину скелі на бере Маасу?

— Чули, — спокійнісінько мовив Уленшпігель, — ці троє проповідників були герцогські шпигуни, наймані вбивці, що мали вбити принца за те, що він бореться за свободу. Ми вдвох, Ламме і я, відпровадили їх на той світ. Їхні гроші й папери у нас. Ми з тих грошей візьмемо стільки, скільки нам потрібно буде на подорож, а решту віддамо принцові.

Уленшпігель і Ламме розстебнули куртки, витягли папери й пергаменти. Smitte Вастеле прочитав їх і сказав:

— Це плани військових дій і змов. Я їх перешлю принцові, і він буде знати, що Уленшпігель і Ламме Гудзак, ці вірні йому бродяги, врятували його благородне життя. Я продам ваших ослів, щоб вас часом не впізнали по них.

Уленшпігель запитав у smitte Вастеле:

— Хіба вже суд намюрських старшин послав шпигунів вистежити нас?

— Я зараз вам розповім усе, що знаю, — відповів Вастеле. — Кілька днів тому приїздив сюди з Намюра один коваль, ревний реформат, для того нібито, щоб замовити мені ратки, флюгер та інші залізні вироби для одного замку, що його будують біля Ла Планти. Йому розповідав судовий пристав, що судді вже збиралися і викликали шинкаря, який живе недалеко від місця вбивства. Коли його запитали, чи він не бачив убивць або якихось підозрілих осіб, він відповів: "Я бачив селян і селянок, що їхали верхи на ослах, вони заїжджали до мене випити, одні пили, не злазячи з ослів, інші заходили до шинку, чоловіки пили пиво, жінки й дівчата — мед. Бачив я також і двох славних хлопів, які говорили, що добре було б укоротити на лікоть пана Сванського". Тут шинкар свиснув і зробив рух, наче встромляє ножа в горло. "Що ж до Сталевого вітру, то я, — каже, — допоможу вам, бо дещо знаю". Як він таке сказав, його відпустили. То вже ж напевне після цього судді розіслали своїм підлеглим відповідні листи. Шинкар сказав, що він бачив селян і селянок верхи на ослах. Звідси виходить, що полюватимуть на тих, хто їхатиме на ослику. А ви ж потрібні принцові, діти мої.