— Він розсердився, — галасували вони, — він розсердився, наш товстунчик! Ти краще засмійся і заспівай нам любовну пісеньку.
— Я вам наспіваю штурханів, тільки відчепіться!
— Кого ти любиш із нас?
— Нікого — ні тебе, ні інших. Я поскаржусь у магістрат, якщо ви не відчепитесь, і вам дадуть доброї хлости.
— Он як? — гукнули вони. — Дадуть хлости? А коли ми тебе до хлости силоміць поцілуємо?
— Мене? — запитав Ламме.
— Тебе! — гукнули всі разом.
І тут всі — й гарні й бридкі, свіжі й зів'ялі, чорняві й біляві — кинулись до Ламме, пожбурили його капелюх угору, плащ убік і ну милувати, цілувати його щосили в щоки, в ніс, у живіт, у спину.
Baesine реготала, сидячи між свічками.
— Рятуйте! — репетував Ламме. — Рятуй, Уленшпігелю! Прожени це дрантя! Пустіть мене! Я не хочу ваших поцілунків. Я жонатий, хвалити Господа, і бережу все для своєї жінки!
— Жонатий! — закричали вони. — Такий здоровенний чоловік — це багато для одної жінки. Дай і нам трохи. Вірна жінка — це добре, а вірний чоловік — це каплун. Хай Бог тебе боронить. Ану вибирай, а то ми самі дамо тобі хлости!
— Не буду, — мовив Ламме.
— Вибирай, — гукнули вони.
— Ні, — відповів він.
— Хочеш мене? — сказала вродлива русявочка. — Глянь, яка я ніжна, я люблю того, хто любить мене.
— Відчепися, — мовив Ламме.
— Чи не хочеш мене? — прискочила чорнявенька дівчина з темними очима і смаглявим личком — просто ангел, та й годі.
— Я не люблю пряників, — відповів Ламме.
— А мене не візьмеш? — запитала тілиста дівка з лобом, геть зарослим волоссям, густими бровами, що зрослися над великими, глибокими очима, яскраво-червоними, товстими, як сосиски, губами, червоним лицем, червоною шиєю і червоними плечима.
— Не люблю розжареної до червоного цегли, — відповів Ламме.
— Візьми мене, — сказала дівчина років шістнадцяти з мордочкою, як у білочки.
— Я не люблю гризунів, — відповів Ламме.
— Треба його відлупцювати, — закричали дівчата. — Але чим?
— Добрими батогами з сириці. Міцно шмагає. Крізь яку хоч шкуру дошкулить. Візьміть десять батогів. Як у візників і погоничів.
— Рятуй, Уленшпігелю! — заволав Ламме.
Та Уленшпігель не відзивався.
— У тебе серця нема, — сказав Ламме, шукаючи його очима по всій кімнаті.
Принесли батоги. Двоє дівчат стали скидати з Ламме куртку.
— Ой, ой! — кричав він. — Моє бідне сало! Я з такими труднощами надбав тебе, а вони спустять його зараз своїми клятими батогами. Але ж послухайте, злі дівчиська, моє сало вам ні до чого, воно й на підливу не годиться!
Вони закричали:
— А ми з нього свічок наробимо. Хіба ж погано мати безплатне світло? Якщо хтось із нас скаже, що з батога роблять свічки, то всяк подумає, що вона з глузду з'їхала. А ми вперто стоятимем на тому, підемо в заклад і виграємо. Намочіть батоги в оцті! Тепер знімайте куртку. Б'є дзиґар у святого Якова. Дев'ята година. Якщо не вибереш, то після останнього удару почнемо шмагати.
Ламме тремтячим голосом відповів:
— Змилуйтесь і пожалійте мене! Я присягався на вірність моїй жінці і слова свого дотримаюсь, хоч вона, капосна, покинула мене. Уленшпігелю, рятуй мене, хлопче!
Та Уленшпігель не з'являвся.
— Ось гляньте на мене, — благав Ламме розпусних дівчат, — гляньте, я перед вами на колінах. Чи можна ще більше упокоритись? Чи не означає це, що я поклоняюся, як святині, вашій красі? Щасливий той, хто не одружений і може втішатися вашими любощами. Це, звісно, райська насолода. Але будьте ласкаві і не бийте мене!
Раптом baesine, що сиділа поміж двох свічок, крикнула гучно і грізно:
— Молодиці й дівчата! Якщо ви цю ж мить не навернете цього чоловіка жартами чи пестощами до добра, тобто в свою постіль, то присягаюсь вам самим великим дияволом, що негайно покличу нічну сторожу, і вона отут, на цьому місці, дасть вам такого прочухана, що ну! Які ж тоді з вас гулящі дівчата, коли ви незугарні розпалити чоловіка масними словами, спритними руками і палкими очима, що ваблять до себе, наче ліхтарики у самиць світлячків, а вони ж, крім ліхтарика, не мають анічогісінько для цього діла. Будете ви биті без милосердя за свою нікчемність.
Від цих слів дівчата аж затремтіли, а Ламме повеселішав.
— Ну що, кумасі? — промовив він. — Якої ви тепер заспіваєте? Я сам піду приведу стражників. Вони виконають свій обов'язок, а я їм допоможу. Це для мене буде велика втіха.
Але тут одне гарненьке дівчатко років п'ятнадцяти кинулось перед ним на коліна.
— Пане! — вигукнуло воно. — Благаю, змилосердьтесь наді мною. Якщо ви не зволите вибрати котрусь з-поміж нас, то мені доведеться безневинно лягти через вас під батіг. А тоді хазяйка, що он там сидить, зачинить мене в брудний льох під Шельдою, де тече вода по стінах і де мене годуватимуть самим чорним хлібом.
— А що, її справді битимуть через мене, хазяйко? — запитав Ламме.
— До крові, — відповіла та.
Тоді Ламме поглянув на дівчину й мовив:
— Дивлюсь я на тебе, що ти така свіжа й духмяна, твоє плече виглядає із сукні, як пелюстка білої рожі. Я зовсім не хочу, щоб твоя ніжна шкіра, під якою тече молода кров, страждала від батогів, щоб твої ясні очі, в яких палає вогонь юності, плакали від болю, щоб твоє тіло, тіло богині кохання, тремтіло в холодній темниці. Отже, я вибираю тебе, це мені легше, ніж віддати тебе на муку.
І дівча повело його до себе. Ламме, як і завжди в житті, й на цей раз вчинив гріх із добрості своєї.
Тим часом Уленшпігель залицявся до високої гарної дівчини з чорним кучерявим волоссям. Вони стояли одне проти одного, але дівчина мовчала і, кокетливо позираючи на Уленшпігеля, вдавала, ніби він їй не до вподоби.
— Покохай мене, — сказав він.
— Покохати тебе, дурненький? — мовила вона. — Та ти ж кохаєш лише на годину.
Уленшпігель відповів:
— Пташечка, що літає над головою, проспіває пісню і летить далі. Так і я, серденько. Хочеш, заспіваємо разом?
— Гаразд! — сказала вона. — Пісню сміху й сліз.
І дівчина кинулась йому на шию.
Тим часом як Уленшпігель і Ламме мліли в обіймах своїх любок, під вікнами раптом задудніли сопілки, загримів барабан, і в дім з тиском, свистом, співом, криком, гуком, галасом вдерся веселий натовп meesevanger'ів — так в Антверпені називають ловців синиць. Вони несли кошики й клітки, повні цих маленьких пташечок, і сов, своїх помічниць, що витріщали свої золотаві очі на світло.