— Не буде мені житя з тобою,— каже ландвійт другий раз.
— Тому, що на возі при людях не даю себе щипати?
— Ей ні, але так мені житя з тобою не буде.
— Так, як мені з моєю,— каже Качурковський.
А ландвійтиху взяв жаль за серце, та й говорить вона:
— Неправда твоя. Я в тебе не три угли тримаю, але всі чотири. Чи ти знаєш, що діється в хаті, що в стайні, а що на полі? Ой, бігме, не знаєш. Таже я другий рік з тобою живу* а за той час я сама ряд даю, я з курми разом устаю, щоби твого добра пантрувати і остатна лягаю, бо ще твої діти обходжу. Рідна мама не була для них така, як я, бо рідна мама вдарить, а я боюся. А від тебе я не маю того, що за нігтем, бо я свого добра поназношувала до тебе. Таже нині не найдеш навіть такої наймички,* щоби тобі за самий харч служила.
— Ай, бо робітниця.з неї. Ех, коби мені така жінка, я би з нею півсела придбав.
— А ти мені,— каже Дмитриха,— до того харчу не додаш свого серця ні крішки за мою працю. Таж-но порахуй, що ти мені не принаймив нікого, а вас з наймитом осьмеро челяді в хаті, бо ще й твоя мама при тобі, що також лише готовому дивиться. Може, хто сперечить?
— Ти правду кажеш, але мені житя з тобою не буде.
— Так, як мені з моєю, Дмитруню,— доповідає Качурковський.
— Агі на тебе., чоловіче. А ви, Качурковський, мовчіть, поки терплю, поки вам добре. Що з тобою, Дмитре? — каже знов до чоловіка.— Таже рахуй, що я маю лиш осьмеро шматя кождого тижня випрати, та й не раз треба вас обшити і облатати... А може, не знаю до людей губи втворити? Не бійся: був ти з панами, то правда* але ш я прийму тобі в хаті чи попа, чи панів, та й, певне, сорому не наїв .би ся за ;мене. І зварити для них умію, і честь віддати, і побалакати, як належить.,,. Може,, лабаля маю на той^час, як ти пропадаєш днями й ночами? Не бійся, ні. Присягати можу і в суді на хрест, і шід Ромкогву ири"сягу можу шти, і в церкві на євангеліє можу присягати— Правда, я мала жандарма, що ходив до меле, бо одно, що кров іще в мене грає, а друге, що обіцяв зо мною женитися. Але тобі до того зась, бо я тебе також не питаю, що ти робив перед шлюбом. А за мене ти міг чути, бо Заярків не за горами.
— Та що там говорити,— каже Дмитро,— був хабаль, то був, а було два, то було два, я тим не журюся.
— За що ти мене маєш,— каже ландвійтиха,— я не така негідниця, як Качурковський, що має дві жінці.
А Качурковський вам мовчить, ані пари з рота.
— Я давала жандармові,— каже Дмитриха,— гроші, я,— каже,— пропила з ним яких ЗО срібних та й чекала часу. Але як час минає, а він не жениться, я поклонилася вахмай-строві з дарунком та й питаюся, щоби сказав по правді. Ей, як я вже знала всьо, що жандармові ще десять років не вольно женитися, тоді я свого любчика та й у лице і з одного боку, і з другого та й за двері в сіни, а з сіней надвір. Та й ще за ворота гонила, як пса. Най я сором маю, але най він стиду наїсться.
— То всьо фрашки, але мені не буде з тобою житя,— промовляє Дмитро.
— Ей, мовчи, небоже, або зараз мені кажи, задля чого нема тобі житя зо мною.
— Не знаю, але не буде.
— Як не знаєш, то мовчи.
— Так мені буде, як мому приятелеві пану Качур-ковському.
— А на ж тобі за се слово! — та й як трісне його в лице— аж я підскочив. Ландвійта в лице — при людях! — Мало тобі,— каже,— маєш другий раз! — Та й як лопне, аж меці у вухах ляснуло.— За то,— каже,— що хочеш з мене зробити Качурковську...-— А Дмитро ані пікнув. Я ще такого твердого чоловіка не бачив. Я гадав, що він уб'є її, що віз переверне, а він — як з каміня... І вже я від него не чув ані півслова аж до самого дому та й дома за цілий день.
Але Качурковський замішався до них.
— Ви, мамусю, не бийте,— каже,— чоловіка та й навіть не дивуйтеся його бесіді, бо то якось так заболить одного коло серця, та й нема йому житя, Я на своє окате опудало не можу дивитися, хоч воно золоте буде, хоч мене заріжете*
— Ти, чорте з болота, мовчи! Ти мені чоловіка розпиячив, на нінащо його зводиш, а тепер наважився житє нам збавити? Ах, душогубе!
— Ей, мамусю,— каже професор,— таж я душі ніякої не згубив, чого мене так називаєте?
— А свою, та й жінчину, та й Явдохи!.. Що то пан мужикові ворог лютий. Вже всьо від нас забрали, та й мусите и се брати, що чоловікові наймиліше? Свої панни зберігаєте, а мужицьким дівкам вінка збавляєте? Вже я надивилася у попа. Там паничі до паннів приїздили та й водилися з ними по цілих днях, а вечорами по сему за дівками або піддячий приводив їм у садок. А. попович так само: привіз собі панну до батька і вженився потому з нею, але за тих два роки, ніж шлюб з нею взяв, то одній мужицькій дівці мусив дати корову за вінок, а що тихцем пішло, то лиш піддячий знає та й він. Вам ще лиш одного бракує, щоби пані любилася, а мужичка щоби за неї діти родила.
А ти, пане, не хочеш своєї жінки шанувати — твоя воля. Ллє чому'ти не шукаєш собі потіхи у другої пані, лише у мужички Явдохи? Знов заношуєте своє свинство межи нас, мужиків. Лиш я не дам свому слабувати на панську слабість. Як я йому ґаздиня, як ми собі присягали, має бути по-божому, а ні — то на чотири вітри, я в один бік, а ти в другий.
— Мамусю, я вам кажу, що то чари. На мене хтось кинув чари та й на вашого Дмитра.
— На, маєш Дмитрові чари в твоє погане лице!..— та й як му заїхала в щетину, аж мене тевкнув, бо він до мене сидів плечима, а до них лицем. Він там пірвався до неї, а вона другий раз трас та й каже:— Семене, стійте!
— Чиї коні, того правда,— кажу. Птрр... та й став.
— Гайда, злази мені з фіри, антихристе, та й не переступай мого порога в хату, бо мені кримінал, а тобі смерть.
Качурковський воркотить, а вона його хап, як оберемок соломи, та й, як був у толубі, струтила його з воза, а мені каже гонити. Він біжить за возом, але де там! Кожух тяжкий, а я гоню. Він ще закричав до Дмитра, щоби прийшов до него рано, але Дмитро мовчав.
— Ей, таж вона баба, як грім; яка люта, така моцна. Чи добре я кажу?
— Щастє, що місяць світив, бо хто знає, чи був би Качурковський тої півтори милі приповзався додому та —й були би мене за свідка тягали, якби був загиб.
— А то він тоді приліз пізно додому та й не вчив у школі.