— Це справді дуже велика таємниця, — сказав Квентін, одразу зрозумівши, як легко було б викликати національну ворожнечу у війську, що складалося з бургундців і французів.
— Авжеж, дуже важлива, — повторив Хайреддін. — А тепер, коли вже ти її знаєш, ти, мабуть, бажав би втекти звідси й покинути мене, не виконавши того прохання, за яке я тобі вже сплатив…
— Кажи, що бажаєш? — сказав Квентін. — Я даю тобі слово виконати все, що тільки в моїх силах.
— Ну, моє прохання навряд чи завдасть тобі клопоту. Справа тільки в тому, що мій кінь… Ти пригадуєш мого бідного Муця? Це ж єдина жива істота, яка шкодуватиме за мною. Він пасеться за два льє звідси, коло порожньої хати вугляра; ти легко знайдеш його. Свисни тільки отак (і циган свиснув особливим свистом), поклич його на ймення: "Муцю!" — і він сам до тебе прибіжить. Ось тут його вуздечка під моїм каптаном — щастя, що собаки її не витягли, бо він не визнає ніякої іншої. Візьми його собі і піклуйся ним. Я не кажу, щоб ти зробив це заради його колишнього господаря, але хоча б тому, що я поклав до твоїх рук велику військову таємницю. Він ніколи не покине тебе в скруті: день чи ніч, дорога чи бездоріжжя, погода чи непогода, тепла стайня чи зимове небо — Муцеві однаково. Коли б мені пощастило дістатися за порота Пероннії й добігти до того місця, де я залишив його, то не було б тепер такого зі мною. Чи добре ти поводитимешся з моїм Муцом?
— Присягаюся, що буду добрий до нього, — відповів Квентін, зворушений цим проявом ніжності з боку такої нечулої людини.
— Тоді прощай! — сказав злочинець. — Але стривай, стривай ще — я не хочу померти нечемним, забувши виконати доручення однієї дами. Ось записка від дуже ласкавої і дурної дружини Арденського Вепра для її чорноокої племінниці. Я бачу по твоїх очах, що обрав такого посланця, який охоче виконає це доручення. Ну, і ще одне слово: я забув сказати, що під оббивкою мого сідла ти знайдеш гаманець, напакований золотими. Для цього я піддав небезпеці своє життя, яке продав за таку велику ціну. Візьми їх собі; вони сто раз винагородять тебе за гульдени, які ти подарував цим кровожерним рабам. Я роблю тебе своїм спадкоємцем.
— Я витрачу їх на боговгодні справи і обідні за упокій твоєї душі, — сказав Квентін.
— Не повторюй при мені цього слова! — перебив його Хайреддін, і обличчя його стало жахливим. — Немає, не може бути, не мусить бути такої речі! Це тільки попівська вигадка.
— Нещасний! Найнещасніша на світі істота! Подумай краще. Я можу покликати священика. Ці люди почекають ще трохи, я підкуплю їх, — сказав Квентін. — Чого ти можеш сподіватися, помираючи нерозкаяним, з отакими думками!
— Розкластися на складові частини, — відповів закоренілий безбожник, притискуючи до грудей свої зв'язані руки. — Я вірую, надіюсь і жду, що моя таємнича людська оболонка розчиниться в загальній масі природи, щоб згодом знову вилитися в інші форми, якими вона щодня наділяє тих, котрі щоденно зникають і знов повертаються в інших формах: водяні частки ввіллються в потоки та джерела, земляні частки збагатять собою свою матір-землю, повітряні кружлятимуть у вітрах, а вогняні нададуть блиску Альдебаранові та його зоряним братам. У такій вірі я прожив своє життя і в ній хочу померти! Забирайся звідси, не муч мене довше. Я сказав своє останнє слово, — мовив Хайреддін, махнувши рукою.
Глибоко вражений його жахливим становищем, Квентін Дорвард побачив, проте, що немає ні найменшої надії схилити його на інше. Тому він сказав останнє "прощай", на що злочинець відповів, тільки понуро кивнувши головою, як людина, заглиблена в свої думки, прощається з товариством, що їй заважає думати.
Квентін пішов навпростець до лісу і легко знайшов те місце, де пасся Муць. Кінь прибіг на його поклик, але довго не давався в руки, форкав, тікав при кожній спробі наблизитися до нього. Нарешті, чи то Квентін умів поводитися з кіньми взагалі, чи, може, під час подорожі в супроводі Хайреддіна мав нагоду вивчити повадки Муця, яким він часто милувався, йому пощастило загнуздати коня, подарованого перед смертю циганом.
Ще задовго до того, як шотландець верхи повернувся до Перонни, циган уже відійшов туди, де правдивість або неправдивість його жахливої віри мали зазнати остаточної перевірки, страшної для того, хто не покаявся в своєму минулому і жодним словом не обмовився про побоювання перед своїм майбутнім.
Розділ XXXV НАГОРОДА ЗА ВІДВАГУ
Це добре для краси, коли найкращий меч її здобуде.
"Граф Палатін"
Коли Квентін Дорвард приїхав до Перонни, там уже почалася засідання ради, наслідки якого стосувалися Квентіна більше, ніж він міг гадати, і яке, хоч у ньому й брали участь особи високого рангу, з котрими Квентін навряд чи міг мати щось спільне, дуже вплинули на його дальшу долю.
Король Людовік після події з послом де ля Марка, що так несподівано повернула йому прихильність герцога, всіляко намагався зміцнити цю відновлену приязнь і згоду. Тепер він радився з герцогом Карлом або, певніш, слухав його накази про кількість і склад французького війська, яке мало брати участь в їхньому спільному поході проти Льєжа. З тієї впертості, з якою Карл наполягав на обмеженні кількості і на добірному складі французького війська, король, звичайно, не міг не зрозуміти, що його могутній васал хоче мати не так спільників, як заручників. Але, згадавши поради де Коміна, він погодився на всі вимоги герцога з такою охотою, немов вони цілком відповідали його власним бажанням.
Людовік, проте, винагородив себе за таку поступливість і люто помстився на кардиналі де ля Валю, що порадив йому так нерозважливо довіритися герцогові Бургундському. Трістан, що мусив відвезти французькому війську наказ виступати, дістав ще й іншу інструкцію, а саме — ув'язнити кардинала у відомий замок Лош і посадити його в одну з тих залізних кліток, які, ходили чутки, придумав сам шановний кардинал.
— Нехай він випробує свій винахід, — сказав король. — Кардинал представник святої церкви, і ми не можемо проливати його кров, але, хай йому чорт, його єпіскопат протягом десяти років буде досить-таки обмежений. І дивися мені, щоб військо негайно вирушало.