17(4) лютого похмуро мороз хоронили Кручину Полю
18(5) лютого зранку похмуро після десятої години сонце Масляна
19(6) лютого мороз ясно розтавало 20(7) лютого мороз сонячно
21(8) лютого мороз ясно сніжок рідко йшов похмуро 22(9) лютого похмуро зранку сніжок пролітав 23(10) лютого зранку похмуро вдень ясно 24(11) лютого зранку мороз сніжок трошки притрусив похмуро цілий день 25(12) лютого похмуро мороз холодно починається піст
26(13) лютого зранку сонце і хмарно вдень і сонце показувалось разів три пролітав сніжок розтавав 27(14) лютого хмарно і ясно сніжок лапатий пролітав цілий день розтавав 28(15) лютого похмуро сніг йшов цілий день 29(16) лютого сонячно холодно 1(17) березня ясно 2(18) березня хмарно ясно
3(19) березня зранку сонячно а після обіду хмарно вітер 4(20) березня зранку хмарно і сонце а вдень сонце до вечора
жеться слабий, того укотять у рядно, однесуть до кухні та там лічать; обіллють холодною водою тощо; а як на другий чи третій день він поправиться, то його знов ведуть до конюшні та й січуть, добивають, бач, останні удари, скільки уперш не добили; були такі, що їх по три, по чотири рази лікували та носили, клали та добивали; ну ж, кажуть, таке панське право було, що хтіли, те й робили, — що ти кому втлумачиш, до чого покличеш; то вже не те, що в кожного своя правда, свій світ у собі несе, а до іншого хижо тако призир-кується, — бо все то всім знане, хоч і не заучене з реєстрів, уся правда вибаблялася поверх вод темнющих, поверх незнання глибокезного таким жабуринням, і стало видко на всі боченьки невидких віків; ото де свободу здобули. Та то така свобода, що хто-зна ким виборена, то порожнеча вседозволу, що гірш неволі, і як ти порятуєш їх усіх у цім пеклі вседозволу, бо не тямлять не того, що коять, а того, що з ними коять. Туто що не хоч вповідай, а з усього якийсь-то гандж для себе здобудуть; та й гадай, чи то лихість, чи лиховина, бо ж перебувши і цей час свободи безтямної, впиняться на найстрашнішій руїні, бо так знать, як не перейдено справденного рабства, а лиш пекельної наруги, то й у свободі дарованій незнарошне забачать їдно спокусу й собі погарцювати в нетямі та дзюськати навперепад — що пам'ть, що долю, перешкабра-чити якийсь тамо зосталий закуток, де хоч небіжці дитинці знайшовся утишок. Згаровують втіху на все це причмелене, — аж стегна пошкрабують пазураками, така їм ця свобода зненацька; ото здобулися на знання, що всякого до суду потягнуть уже й не за вкоєне, не мовлене, а лиш-но подумане, — та й воля пересиджувати і на могилках цих забутих; подай їм хоч і бандуриста, та не якого, а все сліпого, — і так їм ця пісня у втіху, в утробу, і всяка політика, і збіговиська, де вже чоловік не чоловік, а лепетя безтямна, де їм нема докору а й загрози од якого-там чоловічини. Насурмлюються на який вгодно спогад із віків пекельних, — бо ж там неволя, а людина все тямила себе, свій спадок, жебрацтво, імення, погорду; аж но-н згадати, як тато пуска сміхи у пазуху, — от де Пріська, це Петро Сліпий був собі таку урвав, що го-но; як вбереться, було, у білу свитку, білу намітку, і плахту, та там така гарна, така гордлива була, а десь у північному краї на тих концертах котрий малорос обізветься до неї по-російськи, то й не відповідала навіть. Але що ж, як воно так усе, — регочіть, як ваше настало".
"Я вже втомився ці делегації приймати, то ще й ти, Юрку, півсвіту заталагунь цюди, — такий поводар, що куди твоє діло.
Позабували, хто в якім світі живе, і вже не кладовисько, а театр, кожне розкаже хоч якусь побрехеньку, а дочікується страшнішого чогось; як самашечі верхами та долинами оббігають, чи їм так церкву видко з усякого боку, — де цих археологів набралося. Та ж будьте такі як є, — бо раз полякалися, що рід на рід, сусід на сусіда, такий їм ляк дало; а народ на народ, а людина на Бога, а живе на мертвого, — от і діждали, чого і в писаннях не вичитаєш. Жорстокість їм, даровано, — не захтіли дійти краю в жорстокості, то і діждали чужої сваволі; понавигадували милосердя, — з халєри. Сльозу над сирітством віками проливали, — а понадхо-дили такі, що й сиріт і не-сиріт їдною лопатою загребли. Не вміли тако зарихтувати з ким там не хоч, а як допече, то й гайда на вбій; а теперички що, — з переляку тако клянуться до всенького світу — та ми, та боже-хрань, геть і в думці нема, — пождіть-но, ще не так виправдовуватися прийдеться, і слів таких не найдете для клятов. А повада-рів тих кого не візьми, — то наїжачиться, та збурить народ, а тоді перший в кущі. Та й дождалися таких повадарів, що тіки-но при-чинуватих водити; і куди ж їхній шлях, — а до мерців. А й вони ж не келепи. Ви собі годувалися страхом, та страхом смерті, та задобрювали, та встерігалися; а вони вже як дозналися, що то й до чого, та як позмов-лялися, та як поуставали, і будете знати тепер. Мерцям легш, як вони знають, що їх пом'януть, та й дякувати; а як це такі безперестанку поминки, ходіння, заглядування, то начорта воно їм здалося. Тепер побачите ввіч, — вони як вийдуть, то з цього світу мерво встанеться. Придумали собі професії з поминок, начальство таке, зарплати, — от поминають, згадують, пам'ять одновлюють.
5(21) березня зранку мороз сонце і хмарно вдень
6(22) березня зранку мороз ясно і хмари набігали
7(23) березня мороз 8(24) березня зранку мороз холодно а вдень похмуро сонце показувалось мало і потепліло 9(25) березня зранку сніг а вдень розтавати стало
10(26) березня вночі дощ і цілий день дощ 11(27) вночі сніг вкрив землю а після одинадцятої години дня дощ після п'ятої години сніг ішов пухнастий 13(28) березня похмуро зранку а після першої сонце вночі вітер 14(1) березня похмуро сонце показувалось вітер 15(2) березня цілий день ясно
16(3) березня зранку мороз тепло сонце цілий день 17(4) березня вранці мороз вдень хмарно і ясно
16(5) березня сонце і хмарно
19(6) березня вночі сніжок сонце похмуро 20(7) березня сонце і хмарно вночі сніг вітер сильний 23(9) березня хмарно прохолодно розтав сніг
23(10) березня холодно похмуро і сонце трохи було
Кіля мертвих заробітки хтять мати. А ти хоч-ч мені з цими бабами і на стерні стежки повибивати; а тоді в ґвалт, що то вовчі ями, що то Лагута лишніх ямів накопав, — ями заростають з низів глини, а мені цей план тра виконувать, а тих планових мерців чось не чувати й не видати; та цю ніч іще поночую на станції діждати "груз-два", а тамечки хай як хтять. То в тебе бухгалтерія своя, але що ти дурний на ввесь світ, — бо люди і в цім горю досвід здобувають, і хай там дочка не викаже за вбивство батька рідного найбликшою ріднею, але де якої гиншої мудрості достати, щоб перебути якийсь час власне безпам'ятство. То ці безтямні мудрішають або гинуть, а ти хоч усю мудрість сперш зобрати, а тоді з нею до всіх. Уже ж ти й на ті горби поспів, де ці невмирущі осілися, де їм ніяка влада не страшна, бо який голова не підступить, лишивши машину в долині, не стане попріч трьох воріт, таке право вчиняти, кому що належить, то мусить тікати в долину до тої машини, бо такий рев настане на пів села, аж забуде, що тут кому належне і чиє право прадавнє на ґрунт і на будівлі, — жінки на жінок з сокирами кидаються, за криницю бійка, десь чиясь курка пропала, а на тих кобців багато не спишеш, а чоловіки збоку монькаються; бабський світ настав, — вони вже всяку мудрість зазнали. Всяка добрість лукава, а лютість їдна і праведна, — не стало хазяїв над землею, а тіки катівство над немічним, а та неміч од чого — що воював, якійсь державі за м'ясо гарматне був, а вернувся, то стань ніким і нічим; залий грамину на тракторній десь, пусти сльозу, що так дурно вік перебув; щось на пилорамі смикнеш на розпал та прибатуй до багажника; та селом гойда-гойда, — о, вже чиєсь щастя хилитає додоми, та чи ця лісапета п'яна, чи тобі невдерж, а на порозі монаські очі з глибини черепа досікуються твого хазяйського риґування в подвір'ї, — та нічим не задобриш свою віруючу. Мелашко та Меланю, та ти ж така жінка була, на все село, хоч постав, хоч посадь, а типір на ці секти звела встачу віку, та постуєш цілий рік, та тебе не тронь; а діти як сироти, а вечеря все пісна, — дорогушечко ти моя; а не журись, бо на тім світі всеїднак будем бачитись, — а як же ми побачимося, як ти будеш в пеклі, а я в раю, — а я ж якийсь майстер, а ще ж якийсь тесля, то я й там зроблю місточка та й буду навідуватись до тебе. Ото де невмирущі, — ні тілом, ні плоттю, ні духом, а чим, — та ти в тої Любки що взнаїш; не перепало кап'я за хату бабину на горі, як була в больниці, трактори ізгребли горба, де був город, та й де ж ти хапнешся ще; а ну-ну, — то ж колись сестрі поступилася клаптем; віддавай; і що ти думав — вороги. А раз так, то всі знатимуть, що