хлопців, але кояк уклав між ноги, та впросив не кричати, бо дуже мені наравилася. Така була, допустім, як осьо Свєтка, вроді потайна. Та як вже зайшло на другі діла, а тесть трапився хоч куди, бачить, шо щось не полу-чаїця, та раз як ускочить в комору, та до мене, Федю; а я, чого, тату; у тебе тут ниш-частя; а я кажу, нишчастя, та як зареву; а тесть каже, клади її бісову на поріг сракою, бо вона бісова ничесна, тай шось поробила тобі; так я як положив її бісову на поріг сракою та як затирибив, так аж бісова стогне; а тесть стоїть біля угла та каже, гони ії, Федю, без виїмучки двічі бісову, так вона знатиме; так я їй поводки не давав, я її у баранячий ріг кручу; а теща тестеві кой-коли й скаже, чого вони, старий, наші молоді сердяться, чи наш Федя її не удовольствує? А тесть каже своїй Павлівні, ти подивись на Федю, він як стане Богу молиться, так у його між ногами як порося лежить, у його струмент добрий; то така дочка наша, у тебе піттичка більша, як в неї сорочка, ти як ісхочеш сцять, так підігнеш одну ногу та циш-циш, а вона стане серед двора та роскаряче обидві та гур-ри, а вони бризки так і литять по ногах та по піттичці. Але ж ви бісові не вірите, у вас всьо якось не так; а ще ж така парубота пішла, що тіки-но з-за кущів підглядає та яйця мне, а приступиться боїцця. Впірвав би їдну з другою та на стерню сракою, — ого, не так забалакала б. Мені б це з годів десять скинути, то я б вас туто перетарабанив би між могилками. Але що гріх і казать, — допивайте свій кофій, бо тра косить; царствіє мертвих не терпить ледацюг. Бо так воно й виходить, сперш гуртуються на присудах та осудах, нікого слухать не хочуть, а тоді ввикають, та ще й з ненавистю такою, а вам, дядя, не стидно. Я цеї мови не знаю, оно хай Юрко
28(15) січня сонце і мороз
29(16) січня ясний мороз
30(17) січня мороз ясно
31(18) січня з першої дня дощ бризкав недовго похмуро 1(19) лютого ясно вітер розтавало 2(20) лютого похмуро
3(21) лютого зранку ясно після четвертої похмуро
4(22) лютого хмарно 5(23) лютого похмуро дощ бризкав 5(24) лютого хмарно туман
7(25) лютого похмуро туман 8(26) лютого похмуро туман 9(27) лютого похмуро після п'ятої туман
10(26) лютого зранку похмуро після дванадцятої години сонце показалось недовго було 11(29) лютого похмуро і мжичило а вночі сніжок притрусив морозець 12(30) лютого похмуро
13(31) лютого мороз сонце вітер 14(1) лютого похмуро мороз вітер і вночі вітер 15(2) лютого Стрітення умерла Поля Кручина вітер вночі і з другої години сонце до вечора
16(3) лютого мороз зранку сонце
вам про стид і про гріх баєчок нарозказує. — Ото де світ упевняється, що замало байок та пришт, а-що найбільшої правди про все і всешнє, — та й так, що знання про світ стає більш, як самого світу, а жадної дрібнички світової не те що не вгадано, але у тяму не вкладено; то починай знанова на пальцях показувати, а ще ж мови такої де взяти, то приноровлюйся наопаш глузду, та й —
всепробачність гріха при твоєму зорі з запобіганням твоєї ласки на вчинення гріха з виповиванням найжіночішої сутності що тебе обійдено аби потім знову з тобою суворою і жорстокою і чомусь у сні і чомусь жінка
збісіла покара сном за інші гріхи за гріх жити гріх бути гріх наважання творити гріх відсутності вскрізь і присутності поза-вскрізь
ці войни оце похіття незбулість щонайдрібнішої будезнизни невиправд плачу невзосталість сміховини у виповіданні сну у наготові до всевішності сніння
де тебе є де ж може бути приврочено де і коли до яких без-чиння без-часності без-орудності
та страхами намареними стаєш навпопереддя страхів очизних на послух тобі жінки-кентаври пригребано майбуття з неохочості лютості з пів-страху з пів-злочинності з усе-хочості
примовляння без-часся де які вигреби заманущість одвірків страхи невросту спізналість булої очевизни решта в конанні навпосліддя
перехвореність кривдизною усілякої решти що вимову набуває у сотворінні потвор
впомин душі і впомин позасвіття впохітливість старизною світовою нажах неприступу новизни у віддарунок заблуд найостат-нішої невинуватості
поквап вмирання майбутності мухи Півдня три українські грації сморід плоті на Спаса
вищизна зору наосліп сновиддя навпохляп звіріння навкарб споміжжя навзвич спотьмари навгреб заблуку
зусешня каліч навсторч помиральності невздерж притьмі невзворотності спізнавість осклизу упохап видредушості
невпорядність страхів обминальність здогаду начиння усезна-лістю нурт крові на збуття щонайменшого жалю визір жорстокості на майбутність зчужілість світові і вподобальність світом зменш усього збільш усешнього, —
скіки ж то світів уміщується в цім їднім, аж яловий він, і що не догукнешся котрого, то все пиндиться, і я світ, моє все світове, а вже кого не вчепи з цеї живизни, то й воно мудрує не йнакше, а свій світ і своє свіття несе у собі. Та хіба ж то так уже заквітували злаки, що тра мертвих боятися, і такечки цим зіллям устелені всі долівки, аж бійся ступити, бо й там духи мертвих поприхи-щалися, — і згонить страх на ці кладовища, аби ще з вік перестояти на задобреїЛш небіжчиків та й далі перетривати хоч день, хоч пів-ока. Вистежуй а-жадного, — реєстри бухнатіють не людьми, а світами; десь-то переповняється що тим, що тим, а міри пов-няви не дошукатися, як і не дознатися міри винуватості; розокремлений світ! Якому і в чім перевага, — в'яви-но те все дотеперішнє як жах, як гибіння, то захланює і в-типірички кождий порух і помисел; але ще й не так, — понаучувалися утіху мати з давнезних жахів; ти їм осьо порозказуй а й за ту панію, як це ще з-поперед волі було, то пан Іван Іванович Фонвикин славний був чоловік, поки не женився, а як женився, тоді вже не такий став; жінка у його була недобра, певна змія; у-у; вона була дочка князя Баратова та така була, що ні за що ото причепиться та зразу й на конюшню; ото й порять; у неї був такий секутор, чи секундар, чи чорт його знає, як його; так у його завжди були напоготові різки, на його руках були парені різки і він їх держав у воді; як треба, ось вони й є; і то, було, як пані розсердиться на кого, то зразу залигають чоловік п'ятнадцять та в конюшню та там їх і б'ють; кладуть кожного по черзі, два чоловіка сідає верхи, один на голову, другий на ноги, а тоді й порять, а пані дивиться та лічить; сама пані лічить, а два чоловіки у дві руки б'ють; а як який ока-