** хай-но Драгуновський каже, поки Женька з возиком не втовпилася у браму
*** хто кого коли продав, — так воно й ведеться **** діти, онуки, — хто що скаже
*****тайце — батька вбили, а признатися, нащо воно кому С. 350
/горою сторінки/ яку це ще казку чи пришту вповіджено буде, аби дознатися, що з людиною стане вкінці віків
* то вона знала, — війна, воші виводити, а це С.352
* якого дусту на облізлі голови, зсинілі тіла
** по-жидівськи забалакає вприкінці, — пригадуючи мову *** мова в божевільному пам'ятанні, але вже поза її носіями **** мова живе, а носіїв нема ***** також — носії є, а мова вмирає С.353
* сум'яття часу
** от ти грамотний, приїхав в село з делегацією, але що ти тіки родився тут, то ти не знаєш С. 356
* але ж довмілися, що виловлюють люд на границі С.359
* японці по книжці роздають, як від чуми лікуватися ** після церкви якийсь "науковий" експромт
*** до усвідомлення пустелі як землі, материка, архітектури С.361
* батюшка в храмі, а Драгуновський надворі
** атеїзм: починати з того, що вже збулося як досвід /з пустелі/, от тобі й нічого нового на землі, а воно ж все нове й нове розпочнеться, тіки — з якими людьми, чи цими переродженими, чи — якісь нові понадходять
*** Марія по хатах з питвом і їжею пом'янути "матір" Марту **** Юрко з Балялею перед хатою-розорою на хуторі ***** і Марія сидить на гробках, хитається і приплакує "мамочко, мамочко"; до своїх не признається, бо ошукана з роду, а й тут прихистку немає
****** згадує себе немовлям, як мати-жидівка колисала та співала *******а баба Марта інших пісень навчила С. 362
* син землі і син всесвіту /громадянин/
** а лишив ще більшу руїну, не хотячи признатися до майбутнього,
лиш у древнощах насолоду знаходячи
*** і викінчилося, що не стало дотеперішнє культурою
**** комусь то вигідно, щоб усе лишалось політикою
***** і на цьому /позірній войовничості/ тримати цілу націю
****** образ баби на кухні /символ глобалістичної самотності/
******* і батько і мати /не як символи/ одходять ув образі
самотини
******** церковники, — їдні шаблі освячували в похід за віру, інші оспівували хоругви й гармати, а далі чужому цареві на вірність присягали, гадаючи в поезії заховати свої колишні почуття, — й так метафори народжувалися
********* Іван Вишенський з чужих земель побивав єресь
**********і так політика, і по сей день політика
С. 363
* хто кого ошукав
** хто пепед ким винуватий
* * * що нам лишилося
**** в цій хаті передчуття нової історії, перш ніж потрапити на цілковиту руїну
***** бо завжди щось залишалося, що продовжувало дальше життя; нове життя із жалюгідних наслідків — не варте того, щоб його зачинати
С. 364
* ти в цій долині смутку слідчий-реєстратор, де навік лишився ** повертає однак на звалища історії, коли ж ні — там усе так
стрункенько *
*** історія це якась одна історія; доки розказуєш, то знаєш — історія, а вмовкни — вже й безгоміння
**** це час такий неісторичного мислення, бездії
С.365
* як євреї збиралися в хаті Коденського
** треба добро робити; й города забирайте, а то перш за межу змагалися С. 366
* довідується в поводарів, чи зосталася їхня хата
** яка хата в Драгуновського, — готика українського безладу; книги, галуззя, дух з печі
*** чого бракувало кам'яниць на Україні,—землянки, усе вглибає вниз
* * * * що він тут поселився як описувач
***** далі символ самотності, — у цій готичній хаті примари /баба на стільчику/
******ажз веселістю вивривається у світ з кров'ю, криками С.367
* віночка Маруся з сухих миколайчиків виплете і викладе Юркові на голову; хутір
** "В усіх народів світу існує повір'я, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу".
*** "Не випадково в Україні існує повір'я, що духи всіх дітей — живих і мертвих, забутих і без вісти пропалих — на Святий Вечір злітаються до своїх матерів на таємну вечерю, і ніякі віддалі, кордони, кам'яні мури і залізні брами цьому перешкодити не можуть"
С.368
* запеклість давніх історично-етнічних непорозумінь
* * чим більше позірного замирення і острашливих з'ясувань, тим глибше ненависть насподі
*** чи хтось мусить визнати себе остаточним винуватцем, загнобитись
*** роман наголосів **** роман "у гарті"
***** роман це коли вкінці шепочеш "вірую"
****** Богинька; ми ще чіпляємося за ці речі /цивілізація речей, хтось родич за кордоном/; сестра: а де наша земля
******* а хіба ми бідні, але сироти — й речі, й ми
******** ти мені про Сковороду розказуєш, як обминав церкви; а й так, бо ми такі віруючі ще з-перед зародження віри, та й де для нас прихисток; ми церкви обмалювали, обцяцькували, а в хатах незгірш
********* от тобі й віра, — як не знати міри між насолодою й вірою; що типір переможе: насолода, а віра мала б піти вперід насолоди, аби чекати за кожним рогом та випробовувати
**********а так — чекають страхи за ву глами, а ми думаємо, що віра перевділася
С.369
* все, що катувало нас століттями, тепер збилося в таку болячку, яка доб'є нас одної миті
** й не коляда, й не щедрування, а знов як-то *** як Германія дала допомогу марками всім в Україні, хто був забраний на роботи; як у німців пиво пила; таке добре **** офіцери з полону ***** і сон був не той ****** тепер саме життя як сон-марення
******* не зізнавайся в причинах немочі, не сполошуй таїни трагедії, хай покортить; ми заховуємо таємницю
С. 370
кінець: запнуло дощовими биндами пів світа; мурашники мов свіжі коров'яки С.372
* все дальш од мети блукань, — сюжет лиш пунктиром ненаважування на думку, що мусиш зробити
С.374
* ґвалтують дівчат, і весілля /Олена/
** афганець; позов до невинуватих і непричетних
* * * укінці; пустка хутора; у плачах і голосіннях одне одного взнаємо; Світланка мов баба нова; хай і баба, а любив би; цвинтарем сновигає; пожалься на неміч її, тепер їй тінню ходити впозад тебе й вимолювати прощення; ми стоїмо, припорошені пилом віків, наші стрижені голови
**** усім усе пробачено; лишається зійтися на свято сумовитої радості і бути однині вкупі, та й рай, та й С.375