— Ну а ти що сьогодні має намір робити?
— Збиралася прибратися в будинку, але Мелані, схоже, все вже зробила. Може, поїду в клуб, подивлюся, чи не можна пограти. На крайній випадок можу і поплавати. — Вона там плавала на круглому озері, і дійсно талія у неї стала гнучкіше і довше. "А женка у мене непогана", — іноді думає він, вражений їх спорідненістю в цьому похмурому світі, де, з одного боку, всі один одному родичі, а з іншого — таємничі незнайомці.
— Як тобі це подобається — щодо Чарлі і Мелані? — запитує він.
Вона пересмикує плечима — зовсім як Чарлі.
— Подобається — а чому, власне, ні? Значить, у нього ще є порох в порохівницях. Живемо ж ми адже тільки раз. Так кажуть.
— Чому б тобі не поїхати в клуб, а ми з Неллі приєднаємося до тебе, після того як я поїду подивлюся, що там у нього?
На кухню входить Нельсон — рот відкритий, очі дивляться підозріло.
Дженіс каже:
— Може, мені краще поїхати з тобою і з Нельсоном в магазин, а потім ми втрьох відправимося в клуб і таким чином збережемо бензин — поїдемо все на одній машині.
— Мам, у нас же справа, — заперечує Нельсон, і по його спохмурнілий особі батьки розуміють, що краще вчинити, як він хоче. Сірий костюм робить його якимось особливо вразливим — так виглядають діти, яких народила в незвичну одяг за незрозумілим для них урочистого приводу.
І ось Гаррі за кермом своєї "корони" — вперше після місячної перерви — їде з Нельсоном в недільному потоці транспорту шляхом, який обидва знають краще ліній власних рук: по Джозеф-стріт, потім по Джексон-стріт, потім по Центральній і навколо гори. Гаррі каже:
— А машина-то не колишня, вірно? — Поганий початок. Він намагається виправити становище. — Напевно, машина ніколи не здається колишньої, після того як її стукнули.
Нельсон встає дибки:
— Це ж була просто подряпина, капот адже не було порушено, а різницю ти б відчув, тільки якщо б він був пошкоджений.
Гаррі стримується і, подолавши з собою, погоджується:
— Напевно, мені це здалося.
Вони проїжджають повз того місця, звідки видно віадук, потім повз торгового центру, де над комплексом з чотирьох кінозалів горить реклама: АГАТА Манхеттена М'ЯСНІ ШАРИКИ ЖАХ У ЕМІТІВІЛЛЕ. Нельсон запитує:
— Ти читав цю книжку, пап?
— Яку книжку?
— "Жах в Емітівілле". У Кенті хлопці передавали її з рук в руки.
Хлопці в Кенті. Нікчемні щасливчики. А він — ким би він став, маючи освіту? Натаскував б хлопчаків в якомусь коледжі.
— Це щодо будинку з привидами, так?
— Це про чортівню, пап. Загалом, це про те, як хтось із мешканців одного будинку викликав диявола, і той потім не бажав йти. А будинок самий звичайний, на Лонг-Айленді.
— І ти віриш такій нісенітницю?
— Ну ... є докази, які досить важко відкинути.
Кролик фиркає. Безхребетне покоління, ніякої твердої закваски, нічого ґрунтовного, що допомогло б відрізнити реальний факт від чортівні. Нісенітниця. Все їм подається на тарілочці, вони вважають життя чимось на зразок величезного телеекрану, де товчуться примари.
Нельсон читає його думки і переходить в наступ:
— Ну а ти зате віриш всієї цієї нісенітниці, яку говорять в церкві, а це вже дійсно глупістіка. Подивився б ти, що було сьогодні, коли вони причащалися, просто неймовірно: всі ці люди так милостиво витирали собі рот і з таким серйозним виглядом поверталися від вівтаря на свої лави. Справжні експонати з антропологічного музею.
— Принаймні, — каже Гаррі, — людям на кшталт твоєї бабусі після цього стає краще. А кому стає краще після цього "Жаху в Емітівілле"?
— А це не для того знято, це ж просто розповідь про те, що було. Люди, які жили в тому будинку, зовсім не хотіли, щоб у них таке трапилося, а ось сталося. — Судячи з того, як дзвенить його голос, малий остаточно загнаний в кут, а Кролик цього зовсім не хотів. Так чи інакше, не бажає він думати про потойбічні сили: щоразу як він у своєму житті робив крок у той бік, хтось помирав.
Мовчки батько і син їдуть по алеї панорамний огляд, звідки між розрослися дерев видно місто, схожий за кольором на глиняний горщик, який німці-робітники побудували на фундаменті, закладеному англійцем-виконробом, і де тепер живуть в тісноті поляки, іспанці і чорні і слухають через стінку телевізор сусіда, і плач дітей сусіда, і мерзенні сварки з суботнім вечорами. Складно стало їздити: стільки велосипедистів, і мопедів, і, найстрашніше, ковзанярів на роликах, які розгортають зовсім очманілі, в навушниках і в шортах, що робить їх схожими на боксерів, і з таким видом, точно вулиця належить їм. "Корона" ковзає по бульвару акацій, де лікарі і юристи засіли в довгих цегляних будинках, що стоять в тіні, трохи відступивши від вулиці, за кам'яними стінами і живими огорожами з ялівцю, посадженими, щоб утримати схили від осипи,і проїжджає справа бруерскую школу, яка в дитинстві здавалася Гаррі замком, а її численні гімнастичні зали і ряди шафок в ті два або три рази, що він бував там, коли команда Маунт-Джадж грала проти молодіжної команди Бруер, перш за все щоб потішитися (над ними), тікали, здавалося йому, в нескінченність. Йому приходить в голову розповісти про це Нельсону, але він знає, що малий терпіти не може, коли він починає згадувати часи своєї спортивної слави. Хлопці з Бруер, згадує про себе Кролик, були премерзкіе: роти у них завжди були якісь брудні, точно вони смоктали малинові льодяники. Дівчата спали з хлопчиками, а найбільш порочні з хлопців курили то, що колись називалося самокрутками. А зараз навіть діти президента — наприклад, син Форда — сплять з дівчатами і курять самокрутки. Прогрес. Тепер він розуміє,що в даному разі виріс в благополучному куточку світу, як сказала одного разу Мелані, — так буває: гілочки крутяться, крутяться серед потоку і застряють в прибережній тину.
Коли вони вирулили на Ейзенхауер-авеню і покотили вниз, під ухил, Нельсон запитує, порушуючи мовчання:
— Ти ж, здається, жив на одній з цих поперечних вуличок?
— Угу. Влітку.Місяців зо два-три, давно. У нас з твоєю матір'ю був тоді важкий період. А чому ти питаєш?
— Просто згадав. Буває таке відчуття — тобі здається, ніби ти колись вже був тут, а насправді ти бачив це, напевно, уві сні. Коли я дуже за тобою нудьгував, мама садила мене в машину і ми приїжджали сюди і дивилися на якийсь будинок в надії, що ти звідти вийдеш. Він стояв в ряду інших будинків, які здавалися мені зовсім однаковими.