Последние сто футов — вверх по дорожке к покосившемуся крыльцу — Кролик бежит как спринтер. Он открывает затянутую сеткой дверь и чувствует, как гнилые доски прогибаются под ним. Молочные стекла в старых керосиновых лампах, которые считаются теперь антиквариатом и ценятся все дороже, дрожат, как и стекла в буфете. Из кухни, шлепая босыми ногами, появляется Дженис и говорит:
— Гарри, ты же весь красный.
— Я... я... в порядке.
— Садись ты. Ради всего святого. Ну для чего ты себя тренируешь?
— Для эстафеты, — еле выдыхает он. — Так здорово. Жать и жать. Чувствовать границы своих возможностей.
— Слишком ты сильно жмешь, на мой взгляд. Мы с мамой решили, что ты заблудился. Мы хотим сыграть в безик.
— Мне необходимо принять душ. Плохо в этом беге то, что ты весь потный.
— Я все-таки не понимаю, что ты пытаешься доказать. — В этой майке "Филадельфийцев" она выглядит точно Нельсон до того, как он пополнел и стал бриться.
— Сейчас или никогда, — говорит он ей, чувствуя, как кровь приливает к мозгу и начинает играть фантазия. — Там кое-кто хочет меня прикончить. Я могу сейчас сдаться. Или бороться.
— Кто хочет прикончить тебя?
— Уж кому-кому, а тебе это известно. Ты же его высидела.
Гарячу воду тут подає маленький електронагрівач — перші кілька хвилин тече кип'яток, потім вода миттєво охолоджується. "Цілком можна вбити когось, — думає Гаррі, — якщо вимкнути холодну воду, поки людина в душі" ... Пройшовши в спальню, яка відведена їм з Дженіс, він одягає жокейські шорти, строкату, під крокодила, сорочку і м'яку джинсову куртку "Леви", випрану і висушену в механічної пральні в містечку. Він натягує одну відпрасовану річ за іншою — так укладають плитки кахлю, створюючи рівну поверхню, — і поступово приходить в гарний настрій. Коли він сідає на ліжко, щоб натягнути свіжі шкарпетки, червоний промінь західного сонця пробивається в проломи між соснами і, наче ніж, врізається між пальцями його ніг з жовтуватими мозолями і волосками між суглобів, з прозорими нігтями,схожими на тонкі слюдяні віконечка в печі. Бувають ноги і гірше, ніж у нього: влітку, коли жінки надягають сандалі, можна помітити, що у багатьох маленькі пальці на ногах зігнулися тому, що вони роками носили гостроносі туфлі на високих підборах, а великі пальці лежать на сусідніх, так що суглоб стирчить як зламаний, — слава Богу, він чоловік і у нього такого ніколи не буде. Та й у Сінді Меркетт теж: у неї пальці лежать поряд, як цукерки в коробці. Посмокчи. Щасливчик цей дерев'яний Уебб. Все ще щасливчик. До чого ж добре жити! Гаррі спускається вниз і для повного щастя розпалює вогонь — нехай і четверта стихія служить йому. Матуся Спрингер, не бажаючи відставати від часу, купила нову дров'яну піч. Її яскраво-чорна труба спритно вправлена в старий камін з потворних каменів.Старий Спрингер встановив на плінтусах електричний обігрів, коли котедж підключили до електромережі, але його вдова не бажає витрачатися і включати опалення, незважаючи на те що в серпні з озера несе холодом. Піч виготовлена в Тайвані і коштує не менше чиста, ніж каструля з довгою ручкою, куплена влітку. Гаррі кладе кілька сухих гілок, знайдених у котеджу, поверх спортивної сторінки, вирваною з філадельфійського "Бюлетеня", і дивиться, як вони розпалюються, дивиться, як спалахують і чорніють слова "ОРЛИ"вирваною з філадельфійського "Бюлетеня", і дивиться, як вони розпалюються, дивиться, як спалахують і чорніють слова "ОРЛИ"вирваною з філадельфійського "Бюлетеня", і дивиться, як вони розпалюються, дивиться, як спалахують і чорніють слова "ОРЛИ"[19] НАПОГОТОВІ, потім букви біліють, перетворюючись на попіл, потім він підкидає кілька серповидних обрізків грушевого дерева, які один місцевий деревообробників продає біля воріт своєї фабрики бушелями. Вогонь потріскує в темряві, коли Дженіс і її матуся, вимивши посуд, входять в кімнату і витягують колоду карт для Безика.
Матуся Спрингер здає карти і говорить, вимовляючи слова окремо, в такт розкладає карти:
— Ми з Дженіс говорили, ми вважаємо, право ж, це нерозумно — так бігати в твоєму віці.
— Саме в моєму віці це і треба робити. Настав час піклуватися про себе, до сих пір я на себе попльовував.
— Мама каже, тобі треба спочатку перевірити серце, — каже Дженіс.
Вона одягла светр і джинси, але ходить як і раніше босоніж. Він кидає погляд на її ноги під картковим столом. Які рівні у неї пальці. Не видно, щоб вони від чогось постраждали. Костисті, засмаглі. Йому це подобається — то, що тут, в покон, вона часто виглядає як хлопчисько. Товариш по грі. Це нагадує йому ту пору, коли він хлопчиськом гостював у кого-небудь з товаришів.
— Ти ж знаєш, — каже матуся Спрингер, — що твого батька звело в могилу серце.
— Він багато років страждав, — каже Гаррі, — від безлічі всяких хвороб. Йому було сімдесят. Пора було і на спокій.
— Ти, мабуть, так не скажеш, коли настане твій термін.
— Останнім часом я думав про те, скільки людей я знав, яких вже немає, — каже Гаррі, дивлячись в свої карти. Туз, десятка, король і піковий валет, але жодної жінки. Тому і розкладу не виходить. Жодної четвірки. Купа треф. — Я пас.
— Пас, — говорить Дженіс.
— У мене двадцять одне, — зітхнувши, оголошує матуся Спрингер і викладає віялом бубни, дев'ятку і пікову даму з валетом.
— Ого! — вигукує Гаррі. — Ось це сила!
— Кого ти мав на увазі, Гаррі? — запитує Дженіс.
Вона боїться, що він мав на увазі Беккі. Але він рідко думає про їх мертву дитину. А якщо і думає, то як про сонечку, виглянувши ненадовго зимовим днем після нічного снігопаду.
— О-о, головним чином тата і маму. Цікаво, чи дивляться вони на нас. Більшу частину життя так намагаєшся привернути до себе увагу батьків, що якось моторошно жити без них. Я хочу сказати — кому до тебе справа?
— Багатьом людям, — каже Дженіс.
— Ти не знаєш, як це, — каже він їй. — Твоя мама поки жива.
— Поживу ще, — каже Бессі і викладає на стіл трефового туза. Спритним рухом загрібаючи хабар, вона вимовляє: — Твій батько хороший працівник, ніколи не задирав носа, а ось твою матінку, мушу зізнатися, я завжди терпіти не могла. І собою нехороша була, і мова як бритва.