Усе відбувалося як уві сні й так порушувало звичне життя, що Фразі доводилося робити над собою зусилля, щоб гаразд усвідомити своє сходження — приступка за приступкою — сходами слави: від перших інтерв'ю, усмішок та обіймів видавців, від перших запрошень виступити у літературних товариствах і гуртках він дістався, нарешті, до тієї сходової площадинки, звідки, майже не схиляючи голови, можна було побачити весь світсько-літературний світ, відчути себе ніби його володарем і оглянути все до останнього закутка, до останньої снігово-білої манишки й останнього палантину з шиншили літературних меценатів та меценаток, що жують бутерброди з паштетом із гусячої печінки і розводяться про Ділана Томаса. А там далі — чи ближче — він бачив маси отупілих і сумирних пожирачів газет, телеглядачів і радіослухачів, більшість яких, не знаючи навіщо і чому, скоряється моді й купує пральну машину чи грубезний роман — предмет обсягом двісті п'ятдесят кубічних сантиметрів чи триста двадцять вісім сторінок — і купує, хапає негайно, іноді жертвуючи насущником, бо сусідка "це" вже має, бо популярний оглядач столичної радіостанції "Мундо" знову вихваляв "це" до небес у своєму виступі рівно об одинадцятій п'ятдесят п'ять. Найдивніше було те, що його книжка потрапила до каталога творів, які рекомендувалося придбати і прочитати, хоча стільки років життя і творчість Клаудіо Ромеро цікавили єдино інтелектуалів, тобто практично дуже і дуже небагатьох. Коли ж, траплялося, він знову відчував потребу залишитися наодинці з самим собою і поміркувати над тим, що діється (тепер на черзі стояли перемовини з кінопродюсерами), первісний подив усе частіше поступався місцем якомусь тривожному очікуванню. А втім, попереду не могло бути нічого іншого, окрім наступної приступки сходів слави, якщо не рахувати того неминучого дня, коли, як це буває на містках у садах, остання сходинка підйому перейде в першу сходинку спуску, в гідне сходження вниз, до пересиченої публіки, яка відвернеться від нього в пошуках нових емоцій. На той час, коли він зібрався усамітнитися, щоб підготувати свій виступ на церемонії одержання Національної премії, всі його відчуття від запаморочливих успіхів останніх тижнів синтезувалися в якесь іронічне задоволення собою, від чого і тріумф уявлявся лише своєрідним зведенням порахунків, та до того ж іще потьмарювався домішкою незрозумілого неспокою, який іноді раптом охоплював його всього і загрожував віднести до тих берегів, куди здоровий глузд і почуття самозбереження рішуче не давали тримати курс. Він мав надію, що підготовка тексту виступу поверне йому радість праці, й вирушив працювати до садиби Офелії Фернандес, де завжди почувався добре і спокійно.
Був кінець літа, парк уже вбрався в кольори осені, і Фрага милувався ним з веранди, розмовляючи з Офелією і пестячи собак. У кімнаті на першому поверсі стояло його бюрко з картотекою. Присунувши до себе найбільшу скриньку, Фрага неуважно перебирав пальцями шурхотливі картки, як піаніст, який налаштовується на гру, і повторював, що все йде нормально, що, попри вульгарний практицизм, який неминуче йшов у парі з великим літературним успіхом, його твір "Життя поетове" — гідне діяння, данина нації та батьківщині. І можна з легким серцем узятися до компонування промови, одержати свою премію, готуватися до поїздки в Європу. Дати і цифри зміщувалися в його голові з параграфами угод і годинами запрошень на обід. Небавом мала прийти Офелія з пляшкою хересу, мовчки сісти неподалік і з цікавістю спостерігати, як він працює. Залишилося тільки взяти аркуш паперу, присунути лампу і закурити, слухаючи, як кричить удалині птах теро.
Він так ніколи і не зміг згадати — відкрилась йому істина саме тієї хвилини, а чи пізніше, коли вони з Офелією, навтішавшись коханням, лежали в постелі, чадили сигаретами і дивилися на маленьку зелену зірочку в вікні. Прозріння (назвімо це так), могло прийти з першою фразою тексту виступу, який почався легко, але раптом забуксував на місці, й усе пішло шкереберть і втратило глузд, який враз ніби вивітрився зі слів, що дожидали своєї черги. А потім скрип пера урвався, запанувала мертва тиша — так, очевидно, так: він усе вже знав, коли виходив з отієї маленької віталеньки, знав, хоч і не хотів знати,— тиша тисла на скроні, як мігрень, що розходилася, або грип, що починався. З доброго дива якоїсь невловної миті душевна неміч, темний серпанок туману зникли й обернулися в певність: "Життя поетове" — суцільна вигадка, історія Клаудіо Ромеро не має нічого спільного з усією Фражиною писаниною. Нема доказів, нема аргументів, і біографія ця — суцільна вигадка. По стількох роках праці, вивіряння дат, ходіння по слідах, намагань уникнути суб'єктивного бачення — все виявляється суцільним фальшем. Клаудіо Ромеро не жертвував собою задля Сусанни Маркес, не повертав їй волі ціною свого самозречення і не був Ікаром біля снігово-білих ніг Ірени Пас. А він, біограф, ніби плив під водою проти течії, не маючи снаги вистромити голову, не бажаючи, щоб хвилі били в очі,— і знав правду. Але цим справа не закінчувалася: ззаду, нижче за течією, в каламутному і брудному затоні осіла на дно певність у тому, що він знав правду з самого початку. Нічого розкурювати другу сигарету, винуватити пошарпані нерви, цілувати в пітьмі тонкі піддатливі губи Офелії. Нічого говорити собі, що потьмарення найшло в запалі надмірного захоплення своїм героєм, що неміч можна виправдати надто великою витратою сили. Рука Офелії м'яко снувала по його грудях, її палкий уривистий подих лоскотав йому вухо. Він і незчувся, як заснув.
Вранці він глянув на відкриту скриньку картотеки, на папери, і все це здалося йому ще примарнішим, аніж нічні переживання. Внизу Офелія телефонувала на станцію, щоб довідатися про розклад руху поїздів. До Пілара він дістався десь о пів на дванадцяту і рушив просто до овочевої крамнички. Сусаннина донька дивилася на нього несміливо і насторожено, як побитий собака. Фрага попросив уділити йому п'ять хвилин, знову зайшов до прокуреної вітальні й сів у те саме крісло, покрите білим покрівцем. Йому не довелося довго говорити, бо Сусаннина дочка, змахуючи сльозинки, стала кивати на підтвердження його слів і все нижче і нижче хнюпила голову.