А потім — тієї самої ночі, яка тихо крутила небосхил, усипаний зорями,— іншу колоду карт було перетасовано у безкраїй самотності безсоння. Ранок принесе з собою телефонні дзвінки, газети, скандал, роздмуханий на дві шпальти. Йому видалося неймовірною дурницею навіть на мить подумати про те, що все втрачено, коли досить лише виявити трошки спритності й моторності — і, хід за ходом, партію буде відіграно. Все залежало від швидкості дій, від кількох візитів. Якщо тільки захотіти, то і скасування премії, і відмову міністерства закордонних справ від його кандидатури ще не пізно буде зупинити, знову повернути на сто вісімдесят градусів назад — обличчям до масових тиражів, до перекладних видань, до міжнародного визнання. Але він міг, звичайно, і далі лежати горілиць на постелі, припинити всякі візити, місяцями жити в тиші цієї садиби, поновити і продовжувати свої філологічні пошуки, відновити колишні добрі, уже урвані знайомства. Через півроку він був би всіма забутий, щасливо витіснений з афіш фортуни черговим, ще безталаннішим писарчуком. Обидва шляхи були однаково прості, однаково надійні. Залишалося тільки вирішувати. І хоча усе вже було вирішене, він і далі міркував задля самих лише міркувань, обдумував і зважував, доводив собі слушність свого вибору, поки ранкове проміння не почало падати на вікно і волосся заснулої Офелії, а розпливчастий силует сейби в саду не став, зіщулившись, ущільнюватися на очах,— як майбутнє, яке згущується в теперішність, поступово тужавіє, набуває своїх звичних форм, змирюється з ним, виправдовує й звинувачує їх у світлі нового дня.