— Княжна...
— Що таке? — запитав його Прокоп швидко.
— Наказала мені бути з вами.
Прокоп не здатен був приховати радісне здивування.
— Підкупила тебе?
Гольц покрутив головою, і його пергаментне обличчя вперше засміялось.
— Подала мені руку, — сказав він чемно. — Я пообіцяв, що вам нічого не станеться.
— Добре. Револьвер є? Так-от, стережи двері і нікого до мене не впускай.
Гольц кивнув головою. Прокоп провів старанний стратегічний огляд лабораторії, чи можна в ній оборонятись. Трохи заспокоєний, він наставив на стіл різних пляшок, металевих коробок, яких тільки міг назбирати, і дуже зрадів, знайшовши купу цвяхів. А тоді взявся до роботи.
Уранці Карсон ніби випадково підійшов до лабораторії. Ще здалеку він побачив, як перед лабораторією Прокоп, скинувши піджак, вправляється в киданні каміння.
— Дуже здоровий спорт, — весело крикнув він ще здалеку.
Прокоп швидко надів піджак.
— Здоровий і корисний, — відповів охоче. — Що ви хочете мені сказати?
Кишені його піджака дуже відстовбурчились, і там щось торохтіло.
— Що це у вас у кишенях? — запитав Карсон ніби недбало.
— Так собі, хлорацид, — відповів Прокоп, — вибуховий азотистий хлор.
— Гм, а навіщо ви носите його в кишенях?
— А так, для жарту. Ви хотіли мені щось сказати?
— Поки що нічого. Зараз краще змовчати, — відповів стривожений Карсон, тримаючись віддалік. — А що в вас у тих коробочках?
— Цвяхи. А оце, — показав Прокоп, вийнявши з кишені баночку з-під вазеліну, — це бензолтетраоксозонід, новинка, dernier cri . Га?
— Вам би не слід цим так розмахувати, — зауважив Карсон, відступаючи ще далі. — Може, чого бажаєте?
— Чи бажаю? — сказав привітно Прокоп. — Я був би радий, коли б ви їм переказали дещо. По-перше, я звідсіля нікуди не піду.
— Добре, звичайно. А далі?
— А коли б хто до мене торкнувся чи напав зненацька... Гадаю, ви ж не маєте на думці мене вбити?
— Таж ні, слово честі!
— То підійдіть ближче.
— А ви не вибухнете?
— Буду обережний. Я хотів вам іще сказати, щоб ніхто не ліз до моєї фортеці, коли мене не буде дома. На дверях вибуховий шнурок. Обережно, за вами пастка!
— Вибухова речовина?
— Лише діазобензолперхлорат. Ви повинні застерегти людей. Тут їм нічого шукати, правда ж? Далі. Я маю певні підстави гадати, що я в небезпеці. Я був би радий, коли б ви зараз наказали Гольцові охороняти мене особисто... від кожного замаху. Зі зброєю в руках.
— Е, ні, — сказав Карсон. — Гольц буде переведений в інше місце.
— Чому це? — запротестував Прокоп. — Я боюсь залишатися сам. Накажіть йому, будь ласка... — А сам погрозливо наближався до Карсона, подзенькуючи, ніби ввесь був із бляшанок та цвяшків.
— Нехай і так, — швидко погодився Карсон. — Гольц, ви будете оберігати пана інженера. Коли б його хто захотів скривдити... Біс із вами, робіть, що знаєте. Чого ще бажаєте?
— Поки що нічого. Якщо треба буде, я сам прийду до вас.
— Дуже вдячний, — промовив Карсон і заквапився геть з небезпечного місця. Та ледве-но він добіг до своєї канцелярії і віддав по телефону відповідні накази, як у коридорі забряжчало і в двері вломився Прокоп, навантажений бомбами з бляшанок, аж на його костюмі тріщали шви.
— Слухайте, — скрикнув Прокоп, увесь блідий від люті. — Хто дав наказ не пускати мене до парку? Зараз же його скасуйте, інакше...
— Відійдіть трохи далі, будь ласка, — промовив Карсон, тремтячи за столом. — Яке мені в біса діло до вашої... до вашого парку. Ідіть собі.
— Стривайте, — зупинив його Прокоп і примусив себе говорити спокійно. — Припустімо, бувають обставини, коли декому зовсім байдуже, що станеться, — крикнув він раптом, — розумієте? — З брязкотом і дзеленьканням він кинувся до стінного календаря. — Вівторок, сьогодні вівторок. Ось тут, ось тут вона. — Він пошпортався гарячково в кишенях, поки знайшов порцелянову мильницю, досить недбало перев'язану шпагатом. — Тут поки що п'ятдесят грамів. Знаєте, що це таке?
— Кракатит? Ви нам його принесли? — мовив Карсон, пройнятий новою надією. — Тоді... тоді, розуміється...
— Зовсім ні, — засміявся Прокоп і сховав коробку до кишені. — Але як допечете мені, то я розсиплю його, де захочу. Ну, що?
— Ну, що? — Карсон машинально повторив це запитання, зовсім знищений.
— Скажіть, щоб той наймит ішов геть від брами, я хочу пройтися по парку.
Карсон глянув на Прокопа і сплюнув. .
— Тьху, — промовив переконано, — дурницю я вчинив.
— Таки дурницю, — згодився Прокоп. — Але й мені досі на думку не спадало, що в мене є такий засіб... Ну, що?
Карсон здвигнув плечима.
— Боже мій, це ж дрібниця! Я такий радий, що можу вам прислужитись. Слово честі, дуже радий. А ви ж як? Дасте нам цих п'ятдесят грамів?
— Не дам, використаю їх сам, але наперед хочу знати, чи ще дійсна наша давня умова. Свобода пересування і таке інше. Пам'ятаєте?
— Давня умова, — буркнув Карсон. — К бісу ту давню умову. Тоді ви ще не були... тоді ви ще не мали стосунків...
Прокоп скочив до нього, аж забряжчали бляшанки.
— Що ви сказали? Чого я не мав?
— Нічого, нічого, — поквапився відповісти Карсон. — Я нічого не знаю. Мені діла нема до ваших особистих справ. Хочете гуляти по парку — будь ласка, тільки вже йдіть швидше...
— Слухайте, — сказав підозріло Прокоп, — тільки не смійте обрізати електричну проводку до моєї лабораторії, бо...
— Гаразд, гаразд, — запевнив його Карсон. — Статус кво, так? Бажаю вам щастя... Ух, який божевільний, — додав він, коли Прокоп був уже за дверима.
Побрязкуючи залізом, подався Прокоп до парку, важкий і масивний, як гармата. Перед замком стояв гурт панів; тільки-но вони вгледіли його здалеку, як пустилися врозтіч, очевидно, вже поінформовані про цього начиненого вибухівкою шаленця. Їхні спини якнайвиразніше виражали обурення, що "такі речі тут терплять". Он іде Крафт з Егоном, ведучи з ним перипатетичне навчання . Побачивши Прокопа, він кидає Егона й біжить до нього.
— Ви можете мені подати руку? — запитує й червоніє від власного геройства. — Тепер мене за це, напевне, звільнять, — каже він з гордістю.
Від Крафта Прокоп довідався, що в замку з блискавичною швидкістю рознеслась чутка, ніби Прокоп анархіст; а сьогодні, як на те, має сюди завітати один наступник трону... Одне слово, збираються телеграфувати його високості, щоб відклав свій приїзд. Саме це обговорюється на великій родинній раді.