"Тут треба діяти методично", — вирішив він, — почну все від початку, бо інакше я пропав". І, на щастя, згадав слово "рибалка", але перед ним з'явилася порожня череп'яна посудина з-під гасу; це було страхіття. Згадав "стілець", а привидівся йому з дивними подробицями просочений креозотом фабричний паркан, а біля нього іржаві обручі та ріденька запорошена трава.
"Це божевілля, — сказав він сам собі з холодною ясністю, — це, панове, типове божевілля, гіперфабула угонгі-дугонгі Дарвіна".
Тут не відомо чого цей науковий термін здався йому страшенно смішним, і він почав так голосно сміятися, що аж прокинувся.
Він був весь мокрий від поту, лежав розкритий. Запаленими очима дивився на Томеша, стежив, як той поспішно ходив по кімнаті і кидав якісь речі в валізку, але не впізнавав його.
— Слухайте, слухайте, — почав він, — це ж смішно, послухайте, ви повинні... послухати. — Він хотів сказати як дотеп той чудернацький науковий термін і сам наперед сміявся, але ніяк не міг згадати його і з досади замовк.
Томеш одягся, надів кепі і, взявшись уже за валізку, завагався й сів на ліжку біля Прокопа.
— Послухай, друзяко, — сказав він заклопотано, — я мушу їхати. До батька в Тиницю. Коли він не дасть мені грошей, то я вже й не вернуся, розумієш? Але ти не турбуйся, вранці прийде двірничка й приведе тобі лікаря, гаразд?
— Котра година? — байдуже спитав Прокоп.
— Четверта. П'ять хвилин на п'яту. Адже ж... тобі тут нічого не бракує?
Прокоп заплющив очі і вирішив уже нічим на світі не цікавитись. Томеш старанно вкрив його, і стало тихо.
Раптом Прокоп широко розплющив очі й побачив над собою незнайому стелю з незнайомим орнаментом по краях. Простяг руку до нічного столика і попав у порожнечу. Злякано обернувся і, замість свого лабораторного столика, побачив якийсь чужий стіл з лампою. Там, де було вікно, стояла шафа, де стояв умивальник, — якісь двері. Він страшенно збентежився; не міг зрозуміти, що з ним робиться, де опинився, і, перемагаючи запаморочення, сів на постелі. Помалу усвідомив, що він не вдома, але не міг пригадати, як тут опинився.
— Хто тут? — запитав навмання, ледве повертаючи язиком. — Пити, — промовив трохи перегодя, — пити!
Стояла нестерпна тиша. Прокоп устав з постелі і, ледь заточуючись, пішов шукати води. На умивальнику знайшов карафку з водою і жадібно почав пити, а коли вертавсь до постелі, ноги йому підломилися, і він безсило впав на стілець. Просидів він, мабуть, довгенько. Потім затремтів від холоду, бо весь облився водою з графина, і йому стало жаль себе, що не знає, де опинився, що навіть до постелі не дійде і що він такий безпорадний і самотній. І він розплакався, як дитина.
Коли трохи виплакався, в голові пояснішало. Він навіть зміг дійти до постелі й лягти, цокочучи зубами; а ледве зігрівшись, заснув глибоким, непритомним сном без сновидь.
Коли прокинувся, штори були підняті, в вікнах сірів день, а в кімнаті було трохи прибрано. Він не міг зрозуміти, хто це зробив, проте пам'ятав і вчорашній вибух, і Томеша, і його від'їзд. Страшенно боліла голова, щось давило груди, і мучив кашель.
"Це погано, — говорив він сам собі, — це зовсім погано. Краще було б піти додому й лягти в постіль".
Тоді встав і почав помалу одягатись, раз у раз перепочиваючи. На груди йому ніби натискав страшенний тягар. Одягнувшись, знову сів, байдужий до всього, і важко дихав.
Аж раптом коротко й ніжно дзенькнув дзвінок. Прокоп насилу підвівся і пішов відчиняти двері. В коридорі перед дверима стояла молода дівчина з закритим вуаллю обличчям.
— Тут живе... пан Томеш? — запитала вона швидко й збентежено.
— Прошу, — сказав Прокоп, відступивши вбік.
А коли вона, трохи вагаючись, пройшла повз нього до кімнати, на нього війнуло пахощами, легесенькими й чудовими, і він вдихнув їх з насолодою.
Він посадовив її біля вікна, а сам сів навпроти, тримаючись якомога рівніше, але почував, що через це намагання має суворий, застиглий вигляд, і це страшенно бентежило і його, і дівчину. Вона закушувала під вуаллю губи, опустивши погляд; ох, яке ж миле, чисте личко, які маленькі, які зворушливі рученята!
Раптом вона звела на нього очі, і Прокопу перехопило дух від захвату, — такою гарною вона йому здалася.
— Пана Томеша немає вдома? — спитала дівчина.
— Томеш поїхав, — сказав Прокоп нерішуче. — Ще вночі, панно.
— Куди?
— В Тиницю, до батька.
— А він вернеться? Прокоп здвигнув плечима.
Дівчина схилила голову; її руки щось нервово м'яли.
— А він сказав вам чого... чому...
— Сказав.
— І ви гадаєте, що він... що він це зробить?
— Що саме, панночко?
— Застрелиться.
Раптом Прокоп згадав, що бачив, як Томеш клав револьвер у валізку, процідивши крізь зуби: "Можливо, і я завтра зроблю "бах". Прокоп не хотів про це казати дівчині, але вираз обличчя в нього, мабуть, був дуже серйозний.
— О боже, о боже! — зойкнула дівчина. — Яке страхіття! Скажіть, скажіть...
— Що, панночко?
— Коли б... коли б хто міг до нього поїхати! Коли б йому хто сказав... коли б йому хто передав... Він би цього не зробив, розумієте? Коли б хто поїхав до нього ще. сьогодні...
Прокоп дивився на її руки, що розпачливо здіймались і тремтіли.
— Я туди поїду, панно, — сказав він тихо. — Якраз... мені треба в тих краях побувати. Коди, б ви. захотіли, я...
Дівчина підвела голову.
— Справді, — скрикнула вона радісно, — ви можете?..
— Бачте, я його давній приятель, — пояснив Прокоп. — Коли ви хочете йоиу щось переказати або послати... я залюбки...
— Боже, який ви добрий! — промовила дівчина. Прокоп трохи почервонів.
— Це дрібниця, панно, — боронився він. — Випадково... Якраз у мене є вільний час... я однаково хочу кудись поїхати, і взагалі... — Він розгублено махнув рукою. — Не варто про це й говорити. Зроблю все, що схочете.
Дівчина зашарілась і враз відвела погляд.
— Я й не знаю вже, як... вам дякувати, — збентежено сказала вона. — Мені так жаль, що... що ви... але це таке важливе діло! А потім... ви його приятель. Ви не думайте, що я сама... — Вона опанувала себе і звела на Прокопа свої ясні очі. — Я мушу йому щось переслати. Від когось іншого. Я вам не можу сказати...
— І не треба, — швидко перебив Прокоп. — Я йому передам, і все. Я такий радий, що можу вам... що можу йому... Хіба йде дощ? — раптом запитав він, дивлячись на її мокру шубку.