її не було вже дві хвилини. Мінні взяла ліхтар і вийшла на задній ґанок; я помітив, що Неда також не стало в кімнаті.
— Мінні,— гукнула міс Реба в бік задніх дверей,— там із того курчати...
— Ага, мем,— відказала Мінні.— Я вже наготувала йому миску. Він саме сідає.— Нед сказав щось, ми не розчули. Але ми почули відповідь Мінні:— Коли ти лиш мене маєш, щоб угамувати голод, то ще разів два зголоднієш до ранку.
Неда ми не розчули. Міс Коррі вже не було майже чотири хвилини. Бун рвучко схопився.
— Чорти б його взяли 1 — мовив він.
— Ти навіть до телефону ревнуєш?—озвалась міс Реба.— Що в біса може він їй зробити через цю кляту трубку?
Тут ми почули Мінні: щось гучно ляснуло, а потім почулася її хода. Вона ввійшла в кімнату. Була вона трохи захекана.
— Що сталося? — спитала міс Реба.
— Та нічого,— відказала Мінні.— Він такий, як і інші. Має здоровий апетит, тільки не второпає, на що саме.
— Дай йому пляшку пива. Чи, може, ти вже боїшся до нього вийти?
— Чого б я мала боятись? — відказала Мінні.— Така вона природа чоловіча. Лиш у нього трохи невміру. А я до цього звикла. Всі вони однакові: через ту природу не дасть тобі спокою, аж поки сон його не зморить.
— Певно що звикла,— озвався. Бун.— Ото все цей зуб. Тим-то ви й ненаситні, чортова жінотаї
— До чого це ти? ~г— спитала міс Реба.
— Ти з біса добре знаєш, до чого!— одгарикнувся Бун.— Вічно вам мало, вічно ще давай. Не маєте ви милосердя до бідного чоловіка. Глянь лиш на неї: з останнього, либонь, стягувалась, і все на те, щоб вставити собі золотого зуба посеред рота і щоб потім тим золотим зубом довести до нестями темного сільського негра...
> — ...Або ж цілих п'ять хвилин базікає в дерев'яну скриньку, щоб тим базіканням довести до нестями, ще одного темного сільського лобуря, в якого тільки й роботи, що ото вкрасти автомобіля, а тепер коня. Я ще в житті не бачила, щоб кому так припекло женитись, як тобі.
— Йому таки треба,— мовила Мінні з порога.— Це б його вилікувало. Я вже пробувала двічі й тепер знаю...
Ввійшла міс Коррі.
— Все гаразд,— сказала вона, сама стримана і така проста, як велика порцелянова лампа, де всередині палахкотить гніт.— Він сюди прийде. Він хоче допомогти нам. Він...
— Не мені,— перебив її Бун.— Мені вже цей сучий син не допомагатиме!
— Тоді забирайся! — заявила на те міс Реба.— Вимітайся звідси. Як ти це думаєш залагодити? Вертати пішки до Міссісіпі чи, може, верхи? Ну? Сідай уже! Ти теж можеш сідати, поки він прийде,— це вже до міс Коррі.— Розказуй-но.
— Він не гальмівних. Він сигнальник. Форма в нього така сама, як і в кондуктора. І він хоче допомогти нам.
Ти бачиш? "Цілий світ коханця любить",— мовляв .(здається) Шекспір', а хто ж більше за нього зглибив людське серце? Яка шкода, що не знався він на конях, а то б мусив додати: "Цілий світ не менше любить крадених перегонових коней". Міс Коррі розказала нам усе; я не бачив, коли Отіс увійшов до кімнати, але він був уже тут, і по-давньому щось було в ньому лихе, хоч не те, що я помітив його в останній момент, коли б ще хвилька — і стало запізно.
— Нам доведеться купити бодай один квиток до Посема, щоб...
— То Пошем,— поправила міс Реба.
— Хай і так,— погодилась міс Коррі.— ...щоб виписати на коня багажну квитанцію, як на валізу абощо. Сем принесе і квиток, і квитанцію. Але все буде гаразд: порожній
1 Насправді це слова з есе Р. Емерсона "Кохання" (1841).—* Прим. ред. ...
багажний вагон стоятиме готовий на бічній колії, Сем знатиме де, і нам треба буде тільки завести коня всередину, і, каже Сем, загородити його в кутку дошками; дошки й цвяхи Сем приготує. Він каже,і краще не може зробити за такий короткий час, бо не насмілиться сказати дядькові більше soco, що вкрай потрібне, а то дядько й собі схоче прийти. Сем каже, що єдина небезпека— це коли вести коня звідси до вагона. Він каже, це не годиться, щоб...— Вона змовкла, дивлячись на Неда.
—■ Нед Вільям Маккаслін, Джефферсон, штат Міссісіпі,— мовив Нед.
— ...щоб Нед вів поночі коня, хоч би й завулками. Перший же полісмен його затримає. Отож він, Сем, принесе чапрака і сам буде у формі, і ми втрьох — він, Бун і я — одведемо коня до станції, і ніхто нічого не запримітить. Ага, ще одне: пасажирський поїзд буде...
— Боже! — озвалася міс Реба.— Повія, кондуктор пульмана і щур з міссісіпського болота, здоровий як бугай, вестимуть породистого коня через Мемфіс опівночі проти понеділка — і ніхто їх не запримітить?
— Перестань! — скрикнула міс Коррі.
— Що перестань? — запитала міс Реба.
— Ти сама знаєш. Говорити так при...
— О! — звела брови міс Реба.— Якби він тут з'явився разом з Буном, сказати б, із товариським візитом, то ще можна б поберегти його вуха. Але як у них тут штаб і вони крадуть автомобілі та коні, то хай він буде на таких самих правах, що й інші. Що ти сказала про поїзд?
— Ага. Пасажирський поїзд відходить до Вашінгтона о четвертій ранку, до нього причеплять наш багажний вагон, і ще перед світанком ми всі. будемо в Посемі.
— Пошем, щоб він запався! — поправила її міс Реба.— То ми всі?
— А хіба ти не їдеш з нами? — здивувалася міс Коррі.
VII
Ось як воно пішло. Найперше Сём мав побачити коня. Він увійшов з чорного ходу, через кухню, несучи в руках чапрака. Був він у формі, сам майже такий здоровань, що й Бун.
Ми всі ще раз поставали на подвір'ї; цього разу Нед тримав ліхтаря так, щоб світло його падало не на коня, а на Семову куртку з мідяними ґудзиками, на його камізельку й кашкет з золотими літерами на обідку. По правді, через Сема й коня я побоювався якоїсь мороки від Неда, але виявилося, що все гаразд. "Хто, я? — здивувався Нед.— А то б чого? Та навіть якби сам полісмен вів нам коня до Посема, і то б краще не було". Навпаки, мороку спричинив Бун — через того ж таки Сема. Сем дивився на коня.
— Добрий кінь,— сказав він.— Ще й як добрий.
— А де ж пак,— скривився Бун.— Не має ні свистка, ані дзвінка. І навіть фар попереду. Диво, як ти його взагалі ^розгледів.
— Що ти цим хочеш сказати? — запитав Сем.
— Та нічого,— відповів Бун.— Тільки те, що сказав. Твоя справа — залізні коні, то, може, ти б краще подався до станції і не чекав на нас.