— Помиляєшся, Степане, — стримано зауважив Кривошеєв. — Колись ти викинув Максима у відкритий космос. Галактична Варта повернула йому життя. Він — законний громадянин колонії. І до того ж представник Галактичної Варти.
— Закони тут видаю я. Так було, так буде!
— Так справді було, — погодився Максим. — Але чи буде надалі, залежатиме від вашого розуміння законів Пантократора.
Зціпивши пальці обох рук на животі, Макаров глумливо розреготався:
— Насамперед поясніть, хто ж він є, ваш Пантократор — мужик чи баба?.. То ви його називаєте Галактичною Матір’ю, то він раптом здобуває чоловічі риси. Він що — гермафродит?
Максим, не приховуючи жалю, поспівчував:
— З цього все й починається. Там, на Землі, ви могли й не бачити Галактичної Монади. Від землян вона закрита пиловою хмарою. А тут… Невже академік Лі Чунь жодного разу не запрошував вас до телескопа?
— Ви не відповіли на моє запитання.
— Гаразд, спробую… Панктократор — це Світло, Що Мислить… Мислить, живе, відчуває і творить із себе самого… Мозок і серце Галактики. Центр її сил, мас і енергій. Але й таке визначення не є повним. Найповніше визначення — Бог. Батько й мати водночас. Проте… Людські уявлення про статі у цьому разі перетворюються на метафору. Вони є необхідністю природи лише там, де існує смерть. У вищих світах розумні істоти на чоловіків і жінок не діляться. В цьому немає потреби.
— Над Галактикою існує Метагалактика, — зауважив Президент.
— Абсолютно справедливо. Те ж саме, що і Всесвіт. У центрі Всесвіту має стояти Світова Монада, — захоплено пояснював Максим, забувши на мить, з ким він зараз вступив у полеміку. — Але ж розмовляти про Світову Монаду ми поки що не готові.
— Тобто? — лукаво звузив азіатські очі Макаров.
— Творення Галактики, по суті, завершилось. А творення Всесвіту поки що триває. Сьогодні ми не можемо показати, де міститься його центр. Всесвіт розбігається. Складається враження, що центр усюди. Та чи емпірика здатна бути надійним опертям для космологічних висновків? Здебільшого ми бачимо те, що діялося мільярди років тому, а зовсім не те, що діється сьогодні. Це не означає, що Світової Монади взагалі немає. Монада — поняття не лише геометричне, а передовсім духовне. Якщо хочете — Особа! Особа, з якої починається Всесвіт.
Мабуть, ця тирада видалася Макарову дивовижною в устах колишнього катакомбіста — звичайного носія генофонду. Не без шанобливого подиву він запитав:
— Де ви здобували освіту? Тільки в колонії чи…
— Цього ви не зрозумієте. Максимова відповідь розлютила Макарова:
— Годі! Чого ви хочете від мене? Кажіть точніше.
Але Максим не втрачав спокійного, врівноваженого тону:
— Чого я хочу?.. Передовсім не я, а Галактична Варта. І, зрештою, Пантократор… Варта з розумінням ставиться до обмеження кількості членів вашої колонії. Ви не маєте права перевищити певну критичну масу. Це зрозуміло… Але ж Варта іще двісті років тому запропонувала передавати їй зайву людність. У нас досить незаселених планет, для всіх знайдеться місце.
— Чому я мушу залежати від чужої волі? Космічна Академія Наук — повноправний суверен. Мені не потрібна нічия опіка.
— Ви вже убили майже стільки людей, скільки налічує ваша колонія! — обурено вигукнув Максим. Він почувався ніяково через оту несподівану гарячковість, але не міг примусити себе дотриматися емоційної рівноваги. — І продовжуєте вбивати далі. Невже ви не усвідомлюєте, що це найбільший космічний злочин?
— Закони відбору вигадав не я. Я всього лишень здійснюю те, чого вимагає природа. Відходи неминучі. І якщо ви певні, що існує якийсь там Пантократор, адресуйте свої претензії йому. До речі… Як мені відомо, ніхто з ви-бракуваних не помер. Живий приклад переді мною — ви самі. Отож ваші вимоги — лише питання амбіції. Підозрюю, що тут діє ваша особиста помста. Не вийде, підлий лазутчику!
— Слухай, Степане… — почав було Кривошеєв, але Макаров роздратовано його увірвав:
— Я вже мав честь зауважити, що тут немає ні Івана, ні Степана. Шкодую, що так довго терпів ваше зухвальство.
— О так! — засміявся Кривошеєв. — Справді, довгенько. Ну гаразд, нехай буде гречка, аби не суперечка… Слухайте, пане Президенте… Вбити взагалі нікого не можна. Бо смерть як така не існує. Але можна змусити людину пережити муки смерті. Жахливі муки!
— Хіба це я вигадав смерть? Там, де моя влада, я дарую людям безсмертя. Вам це добре відомо. А смерть… Це знов-таки робота вашого Пантократора. Отож давайте припинимо цю дискусію. Вона позбавлена сенсу. Вимагаю, щоб мене повернули в Академію. Негайно! У мене є невідкладні справи.
Максим і Кривошеєв перезирнулися, відтак Максим, не підвищуючи тону, звернувся до Макарова:
— Даруйте, але вам доведеться тут затриматись. Вашу долю вирішуватимуть загальні збори Академії Наук.
— Мою долю? Збори? Що за нісенітниця! — підхопився на рівні ноги Макаров. Він був у тому вигляді, в якому його захопили у спальні. Семен, правда, встиг накинути на нього халат — тепер Макаров метляв його полами, демонструючи ноги, порослі волоссям.
Скликання зборів Кривошеєв оголосив, тільки-но вони з Максимом опинилися в обсерваторії. Лі Чунь і Прокіп одразу ж запротестували.
— Хіба мають право збори Академії вирішувати: вбивати чи не вбивати? — гарячкував Прокіп.
— Я згоден з асистентом, — старий академік захитав головою, мов іграшковий Будда.
— Ви ж знаєте, що питання стоїть інакше, — спохмурнів Кривошеєв. — Бути чи не бути Макарову Президентом? Ось що мають вирішити збори.
— Практично це те ж саме, — не вгавав Прокіп. — Космічного злочинця має усунути Галактична Варта. Це її прерогатива. А вже потім академіки оберуть Президента.
Максим доброзичливо посміхнувся:
— Може, ви, Прокопе, візьмете на себе керівництво Галактичною Вартою?
— Гадаю, це рішення належить вам особисто, — знічено мовив Прокіп. — Вам, а не керівництву Варти.
— Помиляєтесь. Я радився з фіолетовим Гераклом. Так ви, здається, його назвали. Якщо це зробимо ми… Це, друже, надовго скує волю й ініціативу академіків. Вони відвикнуть вважати себе господарями становища. Розумієте?
— Нема від чого відвикати, — з сумовитою посмішкою зауважив Лі Чунь. — Президент на нашу думку ніколи не зважав.