К о т и г о р о ш к о. Дядьку Максиме, он там, у підземеллі, мучаться брати мої рідні. Чи зумієте замки ці відімкнути?
К о в а л ь. Це діло добре. Попробую! (Починає поратись біля замків, відмикає їх, гукає). Агов, люди добрі! Тут прийшов ваш рідний брат Котигорошко з неволі вас визволяти.
К о т и г о р о ш к о. Дядьку Максиме, ідіть відімкніть усі темниці й випустіть невільників на волю!
К о в а л ь. Я виконаю твій наказ. (Виходить).
К о т и г о р о ш к о (кладе сопілку собі до торбини). Може, вона мені ще колись пригодиться.
Жмурячись від денного світла, з темниці виходять брати.
К р у т и в у с. Де визволитель наш? Нічого я не бачу... так. ріже мені сонце очі.
К о т и г о р о ш к о. Ось де я, перед тобою, брате. Крутивус (обіймає його, цілує).
Всі оточують Котигорошка.
Герой ти наш! Орел! Та як нам дякувать тобі за оцю волю?
В е р н и д у б. Дай гляну я на тебе, який ти є.
В е р н и г о р а. Це честь — такого брата мати.
П'ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, як розшукав ти нас?
Б і ж у – і – н е – н а б і ж у с я. Я такий радий... такий радий... Хоч розімнуся трошки. (Починає бігати по сцені).
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Та дайте ж і мені мого братика обійняти. (Обіймає). А їсти нам приніс?
В е р н и г о р а. Скажи, як наша мати?
В е р н и д у б. Батько як? Живі, здорові?
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи ждуть нас, чи, може, й ждати перестали?
К р у т и в у с. Затуркали хлопця, не знати кому й відповідати.
К о т и г о р о ш к о. Я теж... Я такий радий, що оце вас розшукав. А мати й тато живі. Ждуть не діждуться... Це ж від матері я дізнався, що ви у неволі в Змія, і пішов вас визволяти.
К р у т и в у с. Життя нам врятував. Всі. Волю повернув нам, волю!
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Дивіться, дивіться, скільки їжі. (Кидається до столу).
К о т и г о р о ш к о. Не їж... Там все затруєне.
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Таке добро, такий харч зіпсували.
Входить коваль.
К о в а л ь. Я виконав наказ. Невільники на волі! Погляньте, скільки їх. Ідуть і йдуть.
Чути голоси: "Слава Котигорошку! Слава богатиреві! Слава!"
К р у т и в у с. А це ж хто? Що за чоловік?
К о т и г о р о ш к о. Дядько Максим.
К о в а л ь. Він замки відімкнув.
Брати оточують коваля.
В с і. Спасибі вам, Максиме. Спасибі.
— Виручив нас.
— Не забудемо.
К р у т и в у с. Та ще ми не всі. Немає серед нас Оленки, сестриці нашої. Невже її знищив Змій?
К о т и г о р о ш к о (виймає сопілку). Ну, кому з вас дати: тобі чи тобі? (Дає Вернигорі). Скажи, сопілонько, де сестрицю Оленку шукати?
В е р н и г о р а (недовірливо). І скаже? (Взяв до губів).
В с і. Невже скаже?
Чути спів сопілки.
Ой помалу-малу, мій братику, грай,
Від Водяника мене виручай.
Я у Смертоносця в царстві злім томлюся,
Я за матінкою рідною журюся.
В с і. Жива.
В е р н и г о р а. На морському дні. Чули?
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Як же туди добратися?
К р у т и в у с. Подумаємо.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я так гадаю: втікати нам треба мерщій, поки ще Змій не повернувся.
К о т и г о р о ш к о. Ні, не втікати нам треба від Змія, а зустрітися з ним та розпитатися... По-доброму не говоритиме — силою примусимо! Хай покаже нам шлях до сестриці Оленки.
В е р н и г о р а. Твоя правда, брате.
В е р н и д у б. Не залишимо сестри, не повернемось додому, пеки її не розшукаємо.
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Шукатимемо сестру.
В с і. Шукатимемо сестру!
Ї м – і – н е – н а ї м с я (припадає вухом до каменя). Чую... (Злякано). Я чую, земля гуде. Це Змій летить. Ховаймося! (Метушиться. куди б сховатися).
К о т и г о р о ш к о. Оце такий ти, брате? Оце так ти боїшся Змія? Нехай прилітає, будемо з ним битися.
К р у т и в у с. Твоя правда, брате.
Пролітає Змій.
К о в а л ь. Бачу його в небі.
В е р н и д у б. Ія вже бачу.
К о в а л ь. Дозволь мені, Котигорошку, лишитися з тобою. Я, може, ще тобі в пригоді стану.
К о т и г о р о ш к о. Та я і так не знаю, як уже дякувати вам.
К о в а л ь. Не треба мені подяки. Віднині я твій слуга на всяке добре діло.
К о т и г о р о ш к о. Ні, не слугою мені будьте, а другом вірним.
К о в а л ь. Гаразд, я буду і тобі, й твоїм братам вірним другом.
Всі брати дякують йому за це.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Шумить... Ви чуєте?
В е р н и г о р а. Он він сідає на узбережжі.
В е р н и д у б. Крила згорнув.
Шум стихає.
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Дивіться, дивіться, сюди йде.
В е р н и д у б. Нехай іде. Я дуже злий на нього. Он скільки літ найкращих він одібрав у мене. Цього я не прощу йому і буду битися з ним не на життя, а на смерть.
В е р н и г о р а. І я з ним битимуся знову.
В с і. Всі будемо битися.
К о т и г о р о ш к о. Ні, брати мої, зі Змієм говоритиму я сам. А ви йдіть он туди, щоб Змій вас навіть не бачив.
В е р н и д у б. Ми б підсобили тобі, брате.
В е р н и г о р а. Допомогли б.
К о т и г о р о ш к о. Ні, ні, я сам... Я хочу з ним зустрітися віч-на-віч.
К р у т и в у с. Будь обережним, брате, і Змія стережись.
К о т и г о р о ш к о. Добре, добре...
В е р н и д у б. Я бився з ним, і він мене переміг.
В е р н и г о р а. І я бився з ним — він і мене переміг.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Коли потрібна буде наша допомога,— гукнеш. Ми всі одразу прийдемо сюди.
К о т и г о р о ш к о. Гаразд.
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Не забувай про нас. Лиш тільки свиснеш, ми всі зразу з'явимось сюди.
К о т и г о р о ш к о. Спасибі, брате!
К о в а л ь. Гуртом би вдарити на Змія.
В с і. Не забувай же, ми будемо недалечко. Ти тільки знак додай...
К о т и г о р о ш к о. Спасибі вам, брати, спасибі.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я теж з вами... Я боюсь тут залишатися... (Спиняється біля Котигорошка). Брате, а чи немає в тебе хоч сухарика?
К о т и г о р о ш к о. Нема.
Всі виходять. Котигорошко сідає під калиною. За сценою чути голос Змія:
"Чую, чую, людським духом пахне". Входить Змій.
(Йде йому назустріч). Ти не помилився. Люди тут є.
З м і й. Агов, хлопче, чого тобі тут треба?
К о т и г о р о ш к о. Тебе, коли ти є той самий Змій, що полонить людей, кров'ю людською впивається.
З м і й. Ха-ха-ха! Це я!
К о т и г о р о ш к о. Довго тебе шукав. Хочу розпитатися, хочу сестру визволити з неволі.