Котигорошко

Сторінка 4 з 16

Шиян Анатолій

В о д я н и к. Бач, не похвалився тобі, брате, новиною.

З м і й. Якою? Водяник. На дні морському серед водоростей знайшов я

ліки чародійні. Помажеш ними рану — і навіть мертвий оживе.

Музика.

З м і й. Ха-ха-ха! Оживлювати мертвих? Хіба не вистачає нам живих?

Вбігає перелякана О л е н к а, ховається за зрубом криниці. Оточують її Зміївни, нападають...

О л е н к а. Ой! (Застогнала).

З м і й. А що, сестриці, упорались з дівчам?

Музика продовжується. 1-а сестра передає чашу 2-й сестрі, а та — Змієві, а вже Змій підносить її братові. Чаша зсередини освітлена. Водяник п'є Оленчину кров.

Завіса

КАРТИНА ДРУГА

Краєвид села.

Праворуч сільська хата. Садок. Город. Вдалині луки, ліс, річка. На вулиці діти, взявшись за руки, співають і пританцьовують. Зліва молода берізка. В колі танцюючих Котигорошко. Він же й заспівує.

К о т и г о р о ш к о.

Схотів добрий чоловік

Весело зажити

Та й вирішив курочку купити.

В с і.

А курочка по сінечках —

Куд-ку-дак, куд-ку-дак!

К о т и г о р о ш к о.

Схотів добрий чоловік

Весело зажити

Та й вирішив кізоньку купити.

В с і.

А в кізоньки довгі роги,

Ме-ме-ме, ме-ме-ме...

А в кізоньки довгі роги,

Ме-ме-ме, ме-ме-ме!

К о т и г о р о ш к о.

Схотів добрий чоловік

Весело зажити

Та й вирішив котика купити.

В с і.

А в котика гострі кігті,

Няв-няв-няв, няв-няв-няв!

А в котика гострі кігті,

Няв-няв-няв, няв-няв-няв!

К о т и г о р о ш к о. А тепер хочете побрехеньки послухати?

В с і. Хочемо!.. Хочемо!.. Котигорошко (сідає).

Його оточують діти.

Як був ще я хлопцем отакеньким, а батька ще й зовсім на світі не було, поїхали ми з дідом на ярмарок і знаєте чим?

Д і в ч и н к а. Кіньми.

К о т и г о р о ш к о. Волами.

Д і д (недочуває). Чим, кажеш?

К о т и г о р о ш к о. Волами.

Д і д. Чим? Чим?

В с і (кричать разом). Волами!

Д і д. Ага... пішки.

К о т и г о р о ш к о. А волики були невеликі. Можна отак їх... на пригорщ узяти.

Сміх.

Ж і н к а (до матері Котигорошка). Та й втішний же син у тебе, Катерино. Втішний і розумний.

М а т и. Добрий син. Не жаліюсь. Рости б йому швидше.

К о т и г о р о ш к о (позирнув у бік матері). Не перебивайте, мамо, а то побрехенька не вийде.

М а т и. Мовчу, мовчу.

К о т и г о р о ш к о. Так отож їдемо ми та й їдемо. Бачимо, ломаччя валяється. Я зирк, а там шестеро яєць. Такі ж вони великі, що я їх ледве в жменьку забрав. А в нас, як на те, свиня квоктала. Ось я й підсипав їх під свиню, а вона вилупила мені аж шестеро...

Х л о п ч и к. Курчат.

Д і в ч и н к а. Каченят... Гусят...

Х л о п ч и к. Поросят.

К о т и г о р о ш к о. Аж шестеро... волів!

Сміх.

Д і д. Каченят?

В с і (кричать разом). Волів!

Д і д. Ага... кошенят. Котигорошко. А тоді ми з дідом стали хазяйнувати — землю орати та засівати. А як уродила в нас яра пшениця, дід і питає в мене: "А де ж ми будемо, сину, скирти складати?"

Д і в ч и н к а. На полі.

Х л о п ч и к. У клуні, щоб під дощем не замокали. Котигорошко. Ні, на печі. Там і скирти складати, там і молотити. А тут уже й батько мій підріс.

З хати виходить батько з лопатою.

М а т и. Таке наговориш!

К о т и г о р о ш к о. Батько, правда, рибалка добрий.

Б а т ь к о. А що ти там, сину, з мене смієшся?

К о т и г о р о ш к о. Отож, кажу, тато в мене добрий рибалка. Як закине вудочку в добру річечку, так і тягне, коли не сома отакенного (показує, який він великий), то краснопірочку. (Показує, яка вона маленька).

Ж і н к а. І таке ж вигадає.

Б а т ь к о (ніби суворо). Та я ж тобі і їсти не дам... Я ж тебе і в хату не пущу! (Хоче піймати Котигорошка, але його заступають собою діти).

М а т и. Годі тобі, сину, жартувати. Іди батькові допомагай криницю копати.

К о т и г о р о ш к о. Добре, мамо. Тільки ось потанцюємо — та й піду.

Б а т ь к о. Погуляй, Котигорошку, погуляй. Я і сам упораюсь.

К о т и г о р о ш к о (до дітей). Ану давайте "Подоляночку"

танцювати.

В с і. "Подоляночку"... "Подоляночку"... Котигорошко. А хто буде Подоляночкою?

Д і в ч а т к а. Я! Я! Я!

К о т и г о р о ш к о. Ти будеш Подоляночкою.

Діти починають танцювати навколо берізки. Дівчині Подоляночці одягають на голову віночок з квітів, і вона виконує все, про що співається в пісні.

Д і т и (співають).

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона сіла, Тут вона впала,

До землі припала.

Дівчина схиляється біля деревця.

(Танцюючи, просять).

Ой устань, устань, Подоляночко,

Витри очі свої так, як скляночку,

Та візьмися в боки,

Та піди у скоки,

Та піди у скоки!

Дівчинка включається у загальний танок.

Хлопчик (вбігаючи). Тікаймо! Тікаймо! Змій летить, Змій!..

Діти розбігаються, розбігаються й дорослі. Лишився стояти на своєму місці Котигорошко.

М а т и (гукає). Котигорошку, сину мій, ховайся! Котигорошко. А чого ж ховатися, мамо? Я подивлюся на нього, який він є.

Падають з дерева окремі листки.

М а т и (позираючи на небо). Хвалити бога, пролетів. Ти-бо тепер у мене єдиний, сину. (Втирає хусткою очі).

К о т и г о р о ш к о. Мамо, ви плачете?

М а т и. Та як же мені не плакати, коли стільки горя я зазнала від отого Змія!

К о т и г о р о ш к о. А що ж він вам зробив?

М а т и. Ох, важко і згадувати. Була в тебе сестра Оленка і було шестеро братів.

К о т и г о р о ш к о. Мамо, а чого ж я їх не пам'ятаю? Пі сестриці, ні братів.

М а т и. Тебе ще й на світі тоді не було.

К о т и г о р о ш к о. А де ж вона, моя сестричка Оленка? Де брати рідні?

М а т и. Змій заманив Оленку до себе, заманив і братів твоїх. Може, й на світі їх уже нема. Ніхто мені звістки не приносить, Котигорошку.

К о т и г о р о ш к о. Мамо, а чому ви звете мене так — Котигорошком? Адже ім'я моє Іван, а всі кличуть Котигорошко та Котигорошко.

М а т и. Отож як трапилося в нас горе, що не стало ні Оленки, ні синів моїх, пішла я до річки. Стою над водою, дивлюсь, виглядаю, чи не пливуть вони човном, бо річка ця в море тече, а десь там, над морем синім, живе Змій ненажерливий... Стою та гірко плачу. Коли де не візьмись вітер, здійняв хвилю на воді, вихрить курявою по дорогах, котить горошину. Підняла я тую горошинку, принесла додому, посадила в себе на городі. Виріс з неї отакенний кущ — густий та рясний. А на тому кущі тільки один стручок, а в тому стручку тільки одна горошина якась незвичайна, бо коли вечір настає, то вона вся так і засяє, мов лісовий світлячок. Тобі тоді ще й двох років не було. Підійшов ти до куща, зірвав стручок, випала з нього ота дивна горошина, а ти догнав її та з'їв. Від того й прозвали тебе...