П и т е ц ь. А може, ще разок? (Б'є).
Ї д е ц ь. Та що ти мене гупаєш, наче спина моя—барабан? Та я тобі... (Замахується, щоб ударити, і скрикує). Ой! Иой! (Хапає ротом повітря). Відбив мені... Ой! Легені!.. Нічим дихати. Не прощу! Я... Я зараз...
В о д я н и к. Мовчать!
П и т е ц ь. Мовчу.
Ї д е ц ь. І я... Ой, мовчу!
Обоє шанобливо вклоняються.
В о д я н и к. Сідайте за стіл, їжте, пийте, але попереджаю вас: коли змагання ви програєте, то вже ані пити, ані їсти більше вам не доведеться.
П и т е ц ь. Що має нам вчинить тоді володар?
Ї д е ц ь (радо). Ми сядем під арешт?
В о д я н и к. Я голови звелю вам відрубати!
П и т е ц ь (дивиться здивовано і лячно). Ого! То є найбільша кара.
Ї д е ц ь (мацає рукою голову). Це ж не гарбуз, це голова моя. Вона мені потрібна!
Їх підводять до столу, де вже сидять Їм-і-не-наїмся та П'ю-і-не-нап'юся.
Ї д е ц ь (подав руку). Той, що найбільше їсть. З ким маю честь?
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Їм-і-не-наїмся.
П и т е ц ь. Той, що найбільше п'є. З ким маю честь змагатись?
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. П'ю-і-не-нап'юся.
В о д я н и к (до слуг). Подать їм їжу і питво. Попереджаю, щоб розмов сторонніх не було.
Слуги приносять їжу, ставлять на столі, їдець простягає руку, але Їм-і-не-наїмся схопив ту їжу собі.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Моє! їдець. Ні, це моєї
Починають виривати один в одного з рук.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Пусти. Адже я гість. То май же совість. (Починає жадібно їсти).
Слуги приносять ще їжу. їдець тягнеться до неї, але Їм-і-не-наїмся знову хапає ту їжу в нього з рук.
І це моє! Моє! Тобі хай принесуть за третім разом!
Ї д е ц ь. Ви бачили? Та це ж грабіжництво! Та це ж розбій! Ой лихо! Голова моя!.. Втрачаю час на сварці! Пусти! Це вже моєї Моє!
К о т и г о р о ш к о. Віддай йому! Змагайся чесно!
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Ну, на вже й тобі. (Віддав).
Їдець починає їсти.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чому нам не подають нічого?
П и т е ц ь. Подадуть. Я знаю тут порядки.
Двоє слуг вносять діжку. Помітно, яка вона важка, ставлять на стіл.
П' ю – і – н е – н а п ю с я. Посудина підходяща. Цікаво знати, що в ній: чи сирівець, чи квас?
П и т е ц ь. Я знаю тут порядки. В діжках оцих дають тільки вино. (Хапає діжку). Моя!
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Нехай буде й твоя.
Двоє слуг відбивають чоп, тримають діжку. Питець п'є через шланг.
П и т е ц ь. Міцне.
Слуги приносять другу діжку, відбивають чоп. П'ю-і-не-нап'юся легко бере її на руки, припадає до неї губами.
Ну, як напій?
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Добрячий.
Їм-і-не-наїмся. Мало їжі, ще давай!
Ї д е ц ь. Мало. Ще давай!
Подають.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Моє!
Їдець. Ні, це моє!
Виривають один в одного.
Пусти.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Моє! (Забрав). їдець. Володарю мій, ти бачиш, ти сам же бачиш!
В о д я н и к. Нічого я не хочу бачить. Ти мусиш виграти змагання.
Принесли їжу знову.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Моє! І це моє!
Ї д е ц ь. Ні, це моє! Не тягни! Ой не тягни! Не випущу! (Кричить). Караул! Караул! Однімає...
К о т и г о р о ш к о. Віддай йому, хай не кричить. Хай їсть.
П и т е ц ь. А правда... Гик... Міцне винце... Гик!.. І в голову вдаряє, гик!.. У голову... гик!..
В о д я н и к. Уже й на тебе гикавка напала? Припинити!
Ї д е ц ь. Я знаю, що йому робити треба! (Відсовує їжу, підходить до Питця).
П и т е ц ь (покірно підставляє спину). Тільки не дуже бий... гик!..
Ї д е ц ь починає бити.
Ї д е ц ь. Отак, отак, як ти мене.
П и т е ц ь. Терплю... гик!.. Терплю... Ну годі, годі... Вже нема, нема гикавки!.. Нема!
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Мало їжі, ще давай!
Ї д е ц ь (взяв шмат ковбаси, підніс до рота і поклав на місце). Гик! Не можу більше їсти, а треба, бо голова... гик!.. Ой, що ж це воно знову... Гик!
Слуги вносять велику рибу.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Ловись, рибка, мала й велика!
Приносять вино.
П и т е ц ь. Гикай, чорт з тобою! (Припадає до шланга). Вино... Це не вино, а мед... Справжній мед.
Ї д е ц ь. Гик!.. гик!.. гик!.. (Обмацує голову). Гик!.. (Плаче). Ой голівонька... гик!.. Моя бідная!.. гик!.. Та я ж іще на світі... гик!..
В о д я н и к. Перестань плакати! Батогами засічу! На смерть скараю! Їж!
Ї д е ц ь. Гик!.. Гик!..
П и т е ц ь. Плаче? Він уже плаче? А мені весело... весело... Пити вже не можу... Співатиму. (Співав веселу пісню).
К о т и г о р о ш к о. Ми виграли і це змагання. Спасибі вам, брати!
Всі дякують, потискують їм руки.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Підхарчувався таки добре.
П' ю – і – н е – н а п' ю с я. А я б іще випив би хоч барильце.
В о д я н и к (люто). Забрати їх обох до льоху. На розправу!
Тягнуть силоміць Питець співає, а їдець гірко плаче.
К о т и г о р о ш к о. Додержуй слова, Водянику-смертоносцю. Звільняй нашу сестру, бо будемо ми всі зараз додому вирушати.
В о д я н и к. Ні, це ще не все. Всі. Як то не все?
В е р н и г о р а. Доки це терпіти будемо? Пора кінчать.
В е р н и д у б. Адже загадкам цим кінця нема.
К о т и г о р о ш к о. Що хочеш ти іще?
В о д я н и к. Ти дістань черевички, щоб були золотом шиті, а сріблом підбиті і щоб вони якраз прийшлися на ногу Оленці.
К о в а л ь. Оце загадав нам задачу.
К р у т и в у с. Черевички... Де ж ти дістанеш їх?
В е р н и д у б. Мені здається, не випустить він нас по-доброму.
В е р н и г о р а. І я так думаю.
О л е н к а. Він не хоче мене звільняти. Не хоче!
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Що ж будемо робити?
К о т и г о р о ш к о. Не журіться, брати! (Відходить убік. Витягнув перстень, перекинув з лівої руки па праву). Щоб зараз же були тут черевички і не прості, а золотом шиті, сріблом підбиті і щоб якраз прийшлися по нозі моїй сестрі Оленці.
К о в а л ь. Дивіться, дивіться!
Опускаються до Оленчиних ніг черевички.
О л е н к а (приміряє). Як на мене шиті.
В о д я н и к. Дістань тепер...
К о т и г о р о ш к о. Остання загадка...
В о д я н и к. Остання... Дістань мені зорю ясную з неба, щоб світила вона в моїм підводнім царстві день і ніч,—тоді віддам тобі сестру Олену.
В с і. Зорю?
— Та як то можна?
— Він сміється з нас.
К о т и г о р о ш к о. Дістану! (Перекинув перстень з руки на руку). Зоря, з'явись!