К о т и г о р о ш к о. На тебе, брате Вернидубе, вся надія. Виручай!
В е р н и д у б. Попробую! (Вивертає з корінням віковічні стовбури).
К о т и г о р о ш к о. Хвала тобі, наш брате.
Б р а т и. Молодчина!
— Ламай, ламай!
— Є знову шлях у нас!
— Все ближче до сестри!
— Цікаво, ще якісь там будуть перешкоди чи це вже остання?
К о т и г о р о ш к о. Рушаймо далі!
Музика. Затемнення.
К р у т и в у с. Бачу, щось маячить спереду.
В е р н и д у б. Скеля.
В е р н и г о р а. Не схоже.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, може, то палац?
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Невже то справді палац? Так швидко ми прийшли. Це ж у ньому, мабуть, Смертоносець?
К о т и г о р о ш к о. Тим краще, коли вдома він.
Б і ж у — й — н е — на б і жу с я. Ні, ні, на дім воно не схоже.
К о в а л ь. У мене добрий зір. Не палац бачу я й не скелю.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. А що ж воно таке? Ну що?
К о в а л ь (придивляється). Стоїть там брама.
Згодом виростає перед ними брама.
К р у т и в у с. І справді, брама.
К о т и г о р о ш к о. На п'яти замках.
К о в а л ь (обмацує її рукою). Залізна.
К о т и г о р о ш к о. На п'яти незвичайних замках. На вас, дядьку Максиме, вся тепер надія. Виручайте!
К о в а л ь (дістає ключі). Оце так задача.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи відімкне ж він замки?
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Майстер добрий — мусить відімкнути.
К о в а л ь. Ви не хваліть, бо щось не відмикається.
К о т и г о р о ш к о. Ви, дядьку Максиме, пробуйте. (Стежить за ним). Ну, як? Годиться ключ? Не підійшов?
К р у т и в у с. Ти пробуй ще.
В е р н и д у б. Ключів багато в тебе...
В е р н и г о р а. Якийсь-то підбереш.
К о в а л ь (упрів). Не прості ці замки, і простими ключами їх не відімкнути.
К о т и г о р о ш к о. Бачу.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи обійти її не можна?
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Я зараз гляну. (Побіг наліво).
К о т и г о р о ш к о. Що там таке? Чому спинився?
Б і ж у – й – н е — н а б і жу с я. Страшне провалля, аж туманіє голова.
К о т и г о р о ш к о. А з цього боку що? (Іде направо, а за ним Їм-і-не-наїмся).
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Ой-йой! Та не дивися ж, не дивись, бо звалишся у прірву!
П' ю – і — н е — н а п' ю с я. Цікаво глянути й мені. (Вийшов).
В е р н и д у б. Ось вона, пастка наша. Тут треба бути обережним.
К о т и г о р о ш к о (з'явившись). І там провалля, і там провалля. Єдиний шлях нам — через оцю браму.
Ї м — и— н е — н а ї м с я. А за цією брамою ще, може, десять буде таких брам. Вже сили нема.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Коли втомивсь, лягай полеж, а ми за тебе думать будемо, як далі нам пройти.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (вбігає). І дна не видно — така там прірва глибочезна!
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, що ж будемо робити?
К р у т и в у с. Подумать треба.
Ї м – і – н е — н а ї м с я. Я б повертавсь назад. Цієї брами нам не відчинити.
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Мовчи хоч ти! Не досаждай.
К о т и г о р о ш к о. Скільки пройдено шляху... Скільки подолано перешкод. Може, за брамою цією наша Оленка... То як же можна повертатись?
В с і. Твоя правда, брате.
К о т и г о р о ш к о. А може, повалити браму. Брате Вернигоро, пробуй.
В е р н и г о р а. Попробую. (Пробує, але даремно). Ні, не можу повалити. Моя сила проти каменя діє, а заліза не бере.
К о т и г о р о ш к о (до Вернидуба). Брате Вернидубе. Попробуй ще ти свою силу.
В е р н и д у б. Попробую. (Пробує, але даремно). Моя сила проти деревини діє, а заліза не бере.
Мовчанка.
К о т и г о р о ш к о. 'Ану, я попробую. (Обмацує браму). Ні... замки тут зачаровані. Всі. Зачаровані.
К р у т и в у с. Невже нічого не придумаємо гуртом? Коваль. Коли б ключі... не прості... А де дістанеш їх? Котигорошко (скрикує). Згадав!.. Згадав... А може, вийде? (Виймає перстень).
К р у т й в у с. То що в тебе за перстень? Дивіться, як він сяє. Котигорошко. Це перстень не простий, це перстень чарівний. Я пробував його силу на горішній землі. Попробую ще й під водою. (Перекидає з лівої руки на праву). Бажаю, щоб зараз були мені ключі не прості... ключі від оцієї брами.
Всі стежать.
К о в а л ь. Я вже бачу...
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. І я бачу. Дивіться.
Згори падають ключі.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Ключі?
К о т и г о р о ш к о (підіймає їх і передає ковалеві). Ану, дядьку Максиме, пробуйте.
Коваль (відмикає). Цей є! І цей є! І цей! І цей! Котигорошко. А останній?
Всі напружено стежать.
К о в а л ь (руки в нього тремтять). Та, мабуть же, і цей. (Пробує, але замок не відкривається). Ну, що б це значило?
К о т и г о р о ш к о. Пробуйте, дядьку Максиме, пробуйте.
К р у т й в у с. Ти не хвилюйся, спокійно відмикай.
В е р н и д у б. Не поспішай.
В е р н и г о р а. Бач, руки як тремтять у тебе.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи відкриє ж він останній той замок?
К о в а л ь. Ху! Аж кинуло у піт мене. (Відкрив замок останній, розчинив браму).
Всі зупинились, мов зачаровані.
К о т и г о р о ш к о. Ви бачите, бачите всі?
К р у т и в у с. Палац...
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Там живе Смертоносець?
К о т и г о р о ш к о. Там живе сестра.
В е р н и г о р а. Оленка наша.
В е р н и д у б. Не віриться, що зараз ми її зустрінемо.
К о в а л ь. Такого палацу не бачив зроду.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Вона ж не знає і не відає, що ми вже тут.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво глянути тепер на неї. Вже, мабуть, дівка.
К о т и г о р о ш к о. Коли ми браму відчинили, чого ж спинятись? Веди нас, брате Крутивус! Веди на зустріч із сестрою. Швидше! Сміливіше!
К р у т и в у с. Веду! (Розмахує вусами).
З піснею йдуть через браму.
Завіса
КАРТИНА ШОСТА
Водяне царство з відповідною фауною і флорою. На передньому плані будівля, складена з підводного каміння. Заплели її різні водорості. Поруч альтанка.
На ґанку сидить Оленка, співає пісню.
Оленка.
Не зозуля в лісі затужила,
Не пташина в лузі голосила —
То сестричка лист писала,
На чужину посилала
Та й до брата слізно промовляла:
"Брате мій, брате-соколоньку,
Ти покинув сестру-сиротоньку,
А я ходжу, покликаю,
Як зозуля в темнім гаю: