Капітан відітхнув, опанував себе і, ще раз позирнувши на прилади, наказав припинити це безнадійне борсання. Двигуни одразу вмовкли, залишився лише шум у вухах.
"Невже таки чорна діра? — міркував капітан. — Цього ще нам не вистачало! Міцнюща сітка!.. Якщо це справді чорна діра... Звичайними засобами вирватись неможливо. Тяжіння колапсуючої зірки не випускає навіть фотонів, а наша максимальна швидкість становить лише три чверті їхньої... Невже безвихідь? А що, якби прорвати хоч невеличку ділянку цієї сітки? Шарахнути б антигравітаційною бомбою. Нехай помізкують фізики... Лабораторія устаткована добре... а може, не бомба, а гармата хай би пробила тунель... Фантастика. Нічого не вийде... Але не розкисати. Ще чого не вистачало..."
Думка його теж борсалась, як і захоплений тяжінням корабель, так само натикаючись на непереборні перепони.
Що відомо досі про чорні діри космосу? Один затятий математик у годину дозвілля придумав собі таку задачу: а що, коли дуже велика маса речовини опиниться в дуже маленькому об'ємі, то що тоді буде? Як ця речовина поводитиметься? Розрахунки показали: сила тяжіння так стисне ту масу, що простір увігнеться, викривиться і зрештою замкнеться. Математик назвав це колапсом — така зірка тонула в його формулах, як сонце в морі. З тією тільки різницею, що сонце світить, а колапсуючу зірку вже ніхто не побачить, бо її страхітливе тяжіння не випускає жодного електромагнітного сигналу. Замість сяючої зірки — чорнота, дірка, в яку падає все, а звідти ніщо не вертається.
І хоч астрономи вважали, що в нашому Всесвіті є чимало сонць, в яких сконцентрована величезна маса і які в майбутньому будуть колапсувати, — все це, на думку Нескуби, не виходило за рамки химерних гіпотез. І хоча були повідомлення, що деякі чорні дірки виявлено, Нескубі не вірилось, він гадав, що це гра математичної уяви. Розум, зрештою, не може погодитись з тим, що в одній точці, майже в нульовому просторі концентрується яка завгодно велика маса речовини. Хоча... її всемогутність Природа може творити ще й дивовижніші парадокси!..
"От і підтверджується, здавалося б, неймовірне припущення, — думав капітан. — "Вікінг" потрапив у сферу тяжіння чорної діри космосу, ми перші... — Капітан спохмурнів, губи скривилися в гірку посмішку. — Перші... яких поглине колапсуюча зірка!"
— Витки спіралі крутішають, швидкість зростає, капітане.
Голос штурмана вивів Нескубу із задуми. Він стрепенувся, несамохіть провів долонею по йоржику і, поглянувши на своїх помічників, замислено сказав:
— І зростатиме... якщо не зуміємо обрубати лапи цьому хижому павукові.
2
Капітан розплющив очі, потягнувся під ковдрою. Вставати не хотілось. Руки, ноги, усе тіло важке, як глина. І без вимірів ясно: тяжіння набагато збільшилось. Зараз він важить не менше тридцяти п'яти кілограмів, і хоч це становить лише половину його земної ваги, відчувається величезний тягар. І не дивно: довгі роки невагомості позначилися на механічній опірності організму. "Безплотний період закінчився!" — підписав свою карикатуру якийсь дотепник. На екрані було зображено, як чоловіки ходять на чотирьох, а жінки спираються на милиці. "Вистачило такту не намалювати навпаки, — подумав Нескуба. — Милиці... Ще чого не вистачало!"
Зиркнувши на хронометра, почав підводитись: незабаром будуть доповідати керівники секцій і служб. Останнім часом, у зв'язку з тривожною обстановкою, капітан спав у командній рубці, і зараз був дуже радий, що Еола не бачить, як він підводиться з канапи, — немов старий дід. Уявивши, що біолог Алк також ледве пересуває ноги, Нескуба трохи втішився, повеселів. От кому б личило ходити на чотирьох!
Поки умивався в маленькій кабіні, Еола принесла сніданок. На таці в затискувачах лежали два великі тюбики остогидлого пюре із хлорели, в маленькій картонній коробочці — кілька горошин полівітамінів.
"Можна б уже й на тарілочках, — подумав з досадою. — Тюбики обридли".
— Як спалося? — Еола стала навшпиньки і на мить притулилася щокою до його щоки.
— Голова чавунна.
— Мабуть, підвищується тиск. — Еола намацала його пульс. — Так і є, трохи підвищений. Це напружена нервова обстановка.
— А тяжіння — не позначається?
— І тяжіння, звичайно. Фізичне навантаження різко збільшилось... — Обличчя Еоли пойняла тривога. — Слухай, чим усе це скінчиться?
— Не хвилюйся, люба, робота в наших лабораторіях іде повним ходом, щось придумаємо. А ти, як невропатолог... Знаєш, в такій ситуації в декого можуть не витримати нерви...
— Служба здоров'я функціонує нормально. А щодо нервів ти маєш рацію — у нас уже є один пацієнт.
Нескуба запитливо скинув бровами.
— ...Правда, нічого особливого, безневинна манія: квіти. Тільки й мови, що про квіти. Квіти — чудо природи, пластика, живопис, поезія, навіть музика. Він, мовляв, обов'язково виростить незвичайну квітку...
Нескуба уже здогадався, про кого йдеться, і не став розпитувати. У нього складалася інша думка про того "пацієнта".
Видавивши в рот рідке пюре із тюбика, Нескуба майже гидливо скривився.
— Я бачу, ти не в захопленні, — обізвалась Еола, сівши поруч чоловіка.
— Та не дуже, — відказав, нехотя ковтаючи теплу масу. — Якесь воно ніяке.
— Здається, ти полюбляв антрекот...
— Не забула? — Нескуба аж облизався. — Ех, якби оце зараз...
— А від курятинки відмовився б?
— Клянуся космосом! За курячу ніжку...
— А на гарнір пухкого рису, змащеного маслом...
— Краще не нагадуй, Еоло, не терзай мого шлунка, його й так судомить.
Еола зітхнула:
— Мені теж ці калорії в горлі застряють. Та й усім уже осточортіла проклята хлорела.
Жартівливі нотки вже не бриніли в її голосі, і це стурбувало чоловіка.
— Що ти кажеш? Проклята хлорела? — трохи силувано усміхнувся Нескуба. — Схаменись, люба. Ця водорость... якщо ти хочеш знати, то вона якраз і є чудом природи. Такий вміст білка, вітамінів, амінокислот...
— То чого ти кривишся, мов середа на п'ятницю?
— Я кривлюся? Ще чого не вистачало!
— А меню можна поліпшити.
— У перфострічці нашого електронного кухаря запрограмовано десятки різних страв.
— Десятки... — знизала плечима Еола. — І все це варіації на тему, яка зветься — хлорела. Пора б уже замінити перфострічку — маємо непочатий запас трохи кращих продуктів. Ти б скуштував і курятини, і баранини, і навіть вим'я!