"Що вій робить?! — жахнулася Еола, подалася вперед, стиснувши руки в кулачки — аж пальці побіліли. — Хто його тягне за язик?!"
— Отже, провину визнаю і не хочу уникати відповідальності, — Нескуба випростався. Дивився в зал уже не примруженими, а широко розплющеними очима чесної людини, готової до всього. За ті півтора десятка хвилин, що відтворювався запис, він магічно змінився, зараз це був зовсім інший чоловік — зібраний, рішучий, натхненний. Наче прозирав далеко за обрій часу і бачив те, про що всі інші й не здогадувались.
"Боже, який він гарний! — думала Еола. — Таким я його ще ніколи не бачила... Цікаво, чи він хоч здогадується про це?"
— Обов'язки капітана передаю астронавігаторові першого рангу штурманові Павзевею, — провадив далі Нескуба. — А тепер продовжимо розгляд.
Павзевей, міцної статури чоловік у вишуканій штурманській формі з золотими позументами, одразу підвівся і почав прокладати собі шлях до виходу серед вируючого гурту. Очевидно, поспішав до капітанського пульта. Лакований козирок елегантного кашкета затіняв йому лице, і не можна було помітити, чи він радий з такого несподіваного підвищення, чи навпаки — засмучений.
Кілька хвилин стояв такий галас, що годі було щось розібрати. Присутні, наче змовившись, говорили всі разом, щось вигукували, не слухаючи один одного. Помахи рук, розчервонілі обличчя, розкриті роти, — Еола аж очі заплющила, щоб не бачити цієї веремії. Сиділа оглушена і ніяк не могла прийти до тями. Були моменти, коли їй здавалося, що все це — важкий сон, що ось вона прокинеться — і все буде так, як слід. Справа Не-скуби? Кошмар! Он уже обирають суд. Алк— громадський обвинувач?! Та що ж це діється? Якийсь масовий психоз...
Кожна клітина її мозку обурювалась, протестувала.
"Доле! — шепотіла вона, затуливши обличчя долонями, — хоч наостанку зжалься над нами... Ну, чому в складній системі Світу нам випала отака нещаслива Доля?"
Опустивши руки на коліна, зітхнула, вибачливо, уже спокійно подумала: "Мабуть, Доля діє за законом великих чисел, а цьому законові нема діла до моїх переживань".
Поступово оговталась, і до її слуху почало доходити те, що тут відбувалось.
Алк наполягав на застосуванні додатку до "Інструкції".
"В пасажири — це ж для такої діяльної натури... — Еола знову відчула гостру зненависть до біолога.— Затятий, запеклий. І сам же не уникне... Пропаде в своїй оранжереї, відлюдько..."
Громадським захисником Нескуби виступав Ілвала. Він почав з того, що піддав сумніву юридичну силу додатку. Хіба вищі інстанції, які складали і затверджували "Інструкцію" на Землі, санкціонували цей додаток? Вони не могли цього зробити, бо додаток внесено до "Інструкції" після того, як зв'язок з планетою вже був давно перерваний. А в самій "Інструкції" немає пункту, що дозволяв би доповнювати чи змінювати її.
— Хіба ж не ясно, що це — самодіяльність? — Ілвала обвів поглядом зал, ніби намагаючись заглянути кожному в очі. — Самодіяльність чистої води. Тоді можна спитати: навіщо ж потрібно було город городити? А я вам скажу: психологічно цей додаток виправдав себе, дисципліна зміцніла, виконання обов'язків стало ретельнішим, відповідальність зросла. Отже, додаток цей — виключно психологічний захід.
— Відповідальність... — кинув репліку Алк. — Приклад показав сам капітан!
— Тепер друге, — продовжував Ілвала, не звертаючи уваги на репліку, ніби й не чув її, — вина капітана Нескуби не встановлена, не доведена...
— Він сам визнав!
— Його визнання "провини" не є доказом. Це тільки свідчення його скрупульозної чесності перед собою і перед колективом. Безперечно, позначився і психологічний фактор: нетовариськість, несолідарність, навіть антипатія з боку деяких колег, незрозуміла й нічим не виправдана ворожість. Я переконаний, що капітан зробив свою наяву, перебуваючи в стресовому стані.... (Еола, кинувши на Нескубу тривожно-сторожкий погляд, помітила, що він ворухнувся, ніби хотів щось сказати, але передумав і продовжував сидіти, трохи схиливши голову). Бо фактично за ним ніякої вини немає. Рухом корабля керує електроніка, чергування ж встановлено на випадок аварійних пошкоджень.
— Значить, винна електроніка? — насмішкувато обізвався Алк. — Давайте засудимо її!
— Не треба блазнювати, Алче. Ми перебуваємо в такому становищі, коли згуртованість, монолітність колективу потрібна як повітря.
— Я прагну справедливості, лише справедливості! — вигукнув Алк і обвів поглядом своїх однодумців, шукаючи підтримки. Але всі сиділи мовчазні, непорушні, мовби закам'янілі.
— А хто тут не прагне справедливості? — підвищив тон Ілвала. — Всі ми прагнемо! Та щоб дійти до істини, треба облишити демагогію й ступити на шлях правди. Чому не спрацювала електроніка? — Ось запитання. Перевіркою встановлено: програма не враховує тяжіння як небезпеку. Точніше кажучи, гравітаційне поле, в яке ми потрапили, програмою не передбачене та й не могло бути передбачене. Ми ще далеко не все знаємо про матінку-природу і не в спромозі увібгати її ні в яку перфокарту. Структура космосу така неймовірно складна, що й помислити важко. Ось у чому суть, істина і справедливість! Nuda veritas[4] — казали римляни. — Ілвала передихнув, зробив паузу, а тоді сказав: — Я пропоную припинити цю справу як необгрунтовану і бездоказову. Сподіваюся, що ми всі проголосуємо за цілковите довір'я капітанові.
"Ну, от і все, — полегшено зітхнула Еола. — Кому ж не ясно, що це інтрига психа, очманілого в оранжереї, озлобленого типа? Нескуба вчинив злочин! Тільки хвора уява могла таке виплодити. І це переконливо довів Ілвала..."
Нескуба зійшов з помосту і мовчки сів біля неї,
Нервове напруження спадало, проте тривога чомусь не зникала. Крижина страху, якогось невиразного побоювання, крихітна скалка отам у грудях ніяк не хотіла танути, обдавала холодом серце. Невиразне, ледь вловиме передчуття біди тонким туманцем застилало свідомість. Невже це ще продовжиться? Звідки така затята злість у цього Алка? Що поганого зробив йому Нескуба? О боже, пошли цьому Алкові сердиту, сварливу дружину! Якось він філософствував: "У нас немає сторін світу. Де північ, або південь, або схід, чи захід? Усе перемішалося, і простір цей, без орієнтирів, без певних знаків,— що це за простір? І от він накинув на нас зашморг". Злякався за своє існування. Тоді вона тільки здивувалася, а тепер бачить, що усе йому в голові перемішалося.