— Хронотони… не властиві орбіти… Застерігаємо "Сатурн"… течія… потужна течія… компоненти по-ля… Міняйте, міняйте трасу!..
Екран зовсім померк, пропав і шепіт.
"Що ж це буде? — мати складала долоні, — А може, повернули? Останню інформацію послали майже три роки тому… Хоча міркування про ці умовні роки позбавлені найменшого сенсу: кожна інерційна система має свій час…"
Свій час… Так, Арі й Альга, безумовно, мали свою, тільки їм належну, систему обрахунку часу. Та чим далі рухалась їхня ракета, тим виразніше проступали якісь дивовижні зміни в цій системі. Інтенсивніше запра-цював не лише хронотрон — масспектрометр часточок часу, а й самі їхні організми. Посилився обмін речовин — кожна клітина тіла працювала за якоюсь шалено інтенсивною програмою.
— Я, мабуть, захворів, Арі, — сказав Альга, — Увесь час мене мучать голод і спрага. їм і не наїдаюсь, п’ю і не можу напитися.
— Те саме коїться й зі мною, — спокійно відповіла дівчина. — Це нормальне явище.
— Нормальне?
— Так, мій любий. Погляньте на осцилограф — потік хронотонів посилився більше як удесятеро. Ці час-точки не екрануються, всі форми матерії, принаймні ті, які ми знаємо, прозорі для носіїв часу. Але вони винят-ково активні — в природі немає жодної елементарної часточки, не захопленої хронотоном…
— Звичайно, позачасової матерії нема. Але ж ми рухаємося з такою швидкістю…
— …Що час мусив би уповільнюватися, правда?
— Згідно релятивістської теорії.
— Я вже міркувала над цим… Тут зовсім інші компоненти просторово-часового континууму. Про них не знали та й не могли знати фізики… До речі, це вам матеріал для філософських узагальнень.
— Які компоненти ви маєте на увазі?
— Інтенсивний потік вільних хронотонів. Для нас тепер час буквально летить. У цьому просторі швид-кість хронотонів катастрофічно збільшилась.
— І що це означає, на вашу думку?
— Це означає, що за один наш умовний сатурнівський день ми проживаємо не менше десяти.
— Простіше кажучи, старіємо?
— Так, мій любий Альга, ми інтенсивно старіємо.
Філософ закоханими очима дивився на неї і не помічав ніякого старіння. Навпаки, йому здалося, що Арі розквітла, поздоровшала і… стала ще кращою. Ах, яка вона гарна! Навіть той короткий час, коли вони змінювали одне одного в кабіні керування і він мав змогу приголубити її хоч поглядом, наповнював його єство невимовним блаженством. А оте її "мій любий" обсипало його вогнем. Скільки разів поривався він освідчитися в коханні! Слова вже були готові злетіти з язика, та кожного разу осоружна сором’язливість, ніяковість, якийсь незрозумілий страх накладали своє категоричне вето. Потім у своїй кабіні безжально критикував себе за нерішучість і висміював за оті помисли. Хіба ж не дурниця оте бажання хоч доторкнутись до її сукні?..
Невдовзі Альга помітив у неї перші зморшки біля очей. Вони надали її обличчю стражденного і водночас іронічного виразу.
— Ви вже сивієте, мій любий Альга, — якось сказала Арі не то з жалем, не то з докором.
— Невже? — філософ лапнув себе за чуприну, неначе міг навпомацки відчути сивину. — То, певне, муд-рість проступає! — Поглянув на її зачіску: — А в вас нема…
— Мудрості? — усміхнулась Арі.
— Сивини! Ви така ж молода і… така, як була.
— Поки що нема… — Дівчина мовчки схилила голову. — Ідіть підживіться, я бачу, як ви зголодніли за цю вахту.
Арі зручно вмостилася перед овальним оглядовим екраном, а він прошмигнув у вузький люк і подався до Енергетичної кабіни. Та не встиг спожити й трьох сніданкових тюбиків, як з динаміка пролунало тривожне:
— Мерщій сюди, Альга, мерщій!..
З надпочатим тюбиком у руці він ускочив до кабіни керування.
— Що трапилось, Арі?
— Дивіться, дивіться… — дівчина показувала на екран. — Як тільки я ввімкнула перетворювач…
Спочатку Альга нічого не помітив. На екрані клубочився блідо-сивий туман. Та, придивившись, почав вирізняти якісь лінії, розмиті контури будівель, дерев, цілого тлуму якихось невідомих предметів. Там і сям щось гостро зблискувало.
— Бачите? Бачите? — шепотіла Арі. — Це ж іде бій… Мабуть, за отой місточок, — помічаєте сіру смугу над річкою? Ну, ясно, онде біжать юнаки з палицями.
— З тих палиць вони стріляють. То вже складна техніка.
— Це було ще до початку Космічної Ери. Який шлях у Всесвіті зробили ті хронотони…
— То це відбитки справжніх подій?
— Так, справжніх. Ми натрапили на ті хронотони…
Слово "ті" вимовила з притиском, і філософ одразу зрозумів усе. Тодішні елементарні часточки часу по-несли у глибини Всесвіту моментальні відбитки речей, людей, подій. Поступово жива картина вичіткувалася краще, можна було розрізняти деталі, як у німому стародавньому фільмі.
…Розсипавшись по обидва боки насипу, група юнаків з п’ятикутними зірками на пілотках біжить до мо-сту. Навкруг чорними фонтанами вибухає земля, біля самісінької води вони залягають, гарячково стріляють по тому берегу, щоб не допустити ворогів до мосту. Налітають літаки з чорно-брудними хрестами на зашмарова-них крилах, скидають чорні бомби. Дим застилає все довкруг, а коли він розвіюється, живучі хлопці знову ве-дуть вогонь по тому берегу…
— Сміливці! Герої!.. — шепоче Арі. — Які це були люди…
Вона торкається верньєрів апарата, і ось крупним планом видно одного юнака. Що в ньому привабило Арі? Може, чоло мислителя? Чи темно-карі очі, сповнені страждання? Гримаса болю проступила на його об-личчі, рукою вхопився за бік, поміж пальцями струмувала кров… Арі скрикнула. Юнак здивовано повернув голову, неначе почув той крик через майбутнє тисячоліття, подивився в небо, потім, стиснувши зуби від болю, почав відповзати назад, подалі від річечки. А вибухи лютували, дзьобали землю. Арі й Альга невідривно сте-жили за тим юнаком, бачили, як уже в кінці насипу його поранило вдруге… Арі не могла витримати всього цьо-го й вимкнула апарат.
— Яка кривава історія людства… — тихо сказала після мовчанки. — А той юнак, видно, був дуже обда-рований. Я це побачила в його очах, в тонких рисах обличчя. Може, його оминула рання смерть…
Альга мовчки слухав, потім обізвався:
— Ніщо не народжується безболісно. А то ж був світанок соціалізму.
Коли Арі знову ввімкнула перетворювач, на ньому з’явились інші картини.