— Послухайте, захворіла в мене теличка. Так вона, дарма що дівча, поглянула на неї й каже: "Ваша теличка більше трьох днів не проживе". Я і без неї це знала: у мене на очах не одне теля здохло. А вона говорить: "Якщо у вас росте в лісі одна така лікувальна трава, я теля вилікую". Я пішла з нею з цікавості до лісу. Шукала вона, шукала, безліч трав перенюхала та перепробувала. "Немає, каже, у вас такої трави. Спробую цю, вона теж гірка". Принесла траву додому, як справжній лікар перемішала її з попелом, висипала в молоко й дала випити теличці. А та ніби відчула, що в гіркому пійлі її порятунок. Мукає, але п'є й облизується. І що ви думаєте? Одужала! То хіба це не диво?..
Літо добігало кінця. Жителям села шкода було розлучатися з королем Матіушем, з ввічливими, слухняними дітьми капітана, з лікарем, який їх безкоштовно лікував. Але найбільш переймалися тим, що розлучаються з Клу-Клу.
XXXVIII
едобре передчуття, з яким Магіуш повертався на батьківщину, не обдурило його. Столиця зустріла короля непривітно. Уже на вокзалі він помітив: щось недобре. Вокзал оточений солдатами. Прапорів і квітів менше, ніж завжди. У канцлера заклопотане обличчя. Зустрічати Матіуша з'явився чомусь обер-поліцмейстер, хоча це не входило в його обов'язки.
Автомобіль їхав об'їздним шляхом, околичними, незнайомими вулицями.
— Чому ми не їдемо містом?
— Там демонстрація робітників.
— Робітників? — перепитав здивований Матіуш, пригадавши веселий парад дітей, які виїжджали влітку за місто. — А куди вони виїжджають?
— Нікуди, навпаки, вони недавно повернулися. Вони будували будинки для дітей, а тепер будинки готові і в них немає роботи.
Тут Матіуш сам побачив демонстрацію. Робітники йшли з червоними прапорами і співали.
— А чому в них прапори червоні? Адже наш державний прапор іншого кольору.
— Вони говорять: "Червоний прапор — прапор робітників усього світу".
Матіуш задумався. "Було б добре, щоб у всіх дітей на землі — білих, чорних, жовтих — теж був свій прапор. Тільки ось якого кольору?"
Автомобіль їхав у цей час вузькою запорошеною вулицею. Дивлячись на смутні, сірі будинки, Матіуш пригадав зелений ліс, зелені луки і сказав уголос:
— А не можна, щоб у дітей усього світу теж був свій прапор — зелений?
— Звичайно, можна, — промимрив канцлер.
Матіуш сам не свій бродив палацом, а за ним по п'ятах, як тінь, — сумна Клу-Клу.
"Пора братися за діло! Пора!" — твердив він собі, але робити нічого не хотілося.
— Барон фон Раух, — доповів лакей.
Увійшов Фелек.
— Завтра після літньої перерви — перше засідання Пропара. Ваша величносте, напевно, побажає виступити з промовою?
— А що я їм скажу?
— Королі в таких випадках зазвичай говорять, що раді почути голос народу, і бажають успішної роботи.
— Гаразд, приїду, — пообіцяв Матіуш.
Їхати, проте, не хотілося. Матіуш уявив собі дітлахів, які волають, погляди, спрямовані на нього, і зіщулився.
Але, обвівши поглядом зал, повнісінький дітвори, що приїхала з усіх кінців країни, аби обговорити, як зробити життя цікавим і веселим, і, помітивши в натовпі сільських хлоп'ят, він пригадав недавні ігри, надихнувся й виголосив полум'яну промову:
— Вас, депутатів, багато. А я був один. І хотів зробити так, щоб усім жилося добре. Та хіба може одна людина знати, що потрібно всім? Вам це легко зробити. Одним із вас відомі бажання міських дітей, іншим — сільських. Маленькі знають, що необхідно малятам, дорослі — дорослим. Я сподіваюсь, що недалеко той час, коли з усього світу з'їдуться діти — білі, жовті, чорні — і, як недавно це зробили королі, обговорять свої справи. Наприклад, для чого жителям спекотних країн ковзани, якщо в них не буває зими? У робітників є прапор. Він червоного кольору. Хай буде і в дітей свій прапор. Може, вибрати зелений? Діти люблять ліс, а ліс зелений.
Довго говорив Матіуш. І йому було приємно, що його уважно слухають.
Коли він завершив своє слово, виступив журналіст. Для дітей, сказав він, щодня виходить газета, у якій можна прочитати різні цікаві новини, а хто хоче, може сам писати статті. У кінці промови він запитав: як жилося їм у селі?
Тут здійнявся неймовірний галас: і нічого не можна було розібрати. Фелеку довелося вдатися до крайніх заходів: він викликав поліцію. Лише тоді депутати вгамувалися.
— Крикунів виставлятиму за двері, — пригрозив Фелек. — І взагалі говорити належить по черзі.
Першим узяв слово босоногий хлопчисько в зношеному піджаку.
— Я як депутат заявляю: жилося нам погано. Гратися й гуляти не дозволяли, годували упроголодь, а коли падав дощ, зі стелі лило, як з відра, тому що дахи були діряві.
— І білизну не міняли! — викрикнув хтось із місця.
— І на обід давали не суп, а помиї!
— Як свиням!
— І ніякого порядку не було!
— У комірку замикали без жодної провини.
Знову здійнявся крик.
Довелося на десять хвилин перервати засідання й навести лад.
За двері виставили чотирьох найгорластіших депутатів. Журналіст у короткій, але виразній промові пояснив, що жоден почин не обходиться без недоліків, наступного літа буде краще, і попросив вносити свої пропозиції.
Знову закричали всі одразу:
— Я хочу голубів тримати!
— А я — собаку!
— У всіх дітей має бути годинник!
— Хай нам не забороняють телефонувати!
— Не хочемо, щоб нас цілували!
— Казки хай розповідають!
— Ми любимо ковбасу!
— Зельц!
— Не хочемо рано лягати спати!
— Кожному — велосипед!
— І своя шафка!
— І якнайбільше кишень. У мого тата тринадцять кишень, а в мене лише дві. І нічого не вміщається, а загубиш хустку — лають.
— Свистки хочемо!
— Револьвери!
— У школу на автомобілі їздити!
— Геть дівчат і малят!
— Я хочу бути чарівником!
— Усім — по човну!
— Щодня хочемо ходити в цирк!
— Щоб Великдень був щодня!
— І Різдво!
— Усім дітям — по окремій кімнаті!
— Хочемо вмиватися туалетним милом!
— Напахуватися парфумами!
— Щоб кожен мав право раз на місяць розбивати вікно!
— Дозволити курити!
— Геть контурні карти!
— І диктанти!
— Встановити день, коли дорослі сидітимуть удома, а діти ходитимуть, куди захочуть!
— Хай королями скрізь будуть діти!
— Дорослі нехай ходять до школи!
— Апельсини замість шоколаду!
— І черевики!