— Та скільки вам забажається! Але ж ви не забудете пригостити мене, еге ж? Просто так, для бадьорості. Інакше ваша шхуна заживе слави геть негостинної, а нащо воно вам...
— Ну, це вже після того, як кинемо якір,— відповів Вікс і, відвівши Картью вбік, прошепотів: — Слухайте, нам поталанило.
— Що ми виграємо? — спитав Картью.
— Не скажу точно, але справа пахне доброю сумою! Ми можемо проплавати двадцять років, поки нам іще раз випаде така нагода. Ану ж як сюди сьогодні ввечері прийде ще одне судно? Все можливо! Але цей Доббс — чи можна йому довірити шхуну? Він п'яний-п'янісінький, а ми ж навіть не застраховані, як на гріх!
— Ну, а якщо ви підніметесь на щоглу разом з ним, і нехай він показує фарватер? — запропонував Картью.— Якщо він буде йти по карті й не шубовсне в море, варто ризикнути.
— Так, без ризику тут не обійтися,— відповів капітан.— Ставайте за стерно і будьте насторожі. Якщо будуть дві різні команди, слухайтесь моєї. Кока пошліть на фок, а ще двох — до грота, і хай не ловлять гав.
На тім слові капітан підкликав лоцмана, вони вдвох видобулись на рею, і незабаром у лагуні прозвучала довгождана команда опустити вітрила.
Так різдвяного ранку, близько дев'ятої години, шхуна кинула якір в лагуні атолу Бутарітарі. [306]
Перший рейс "Багатої нареченої" виявився надзвичайно вдалим. Вона приставила товарів на дві тисячі фунтів саме туди, де вони були найпотрібніші, і капітан Вікс (чи точніше, капітан Керкап) довів, що він уміє здобути вигоду з ситуації. Майже два дні він напосідав на Топеліуса, торгуючись з ним на його веранді, майже два дні його компаньйони непомітно стежили за бойовищем з сусіднього шинку, і ще не засяяли вечірні вогні другого дня, як ворог здався. Вікс увірвався в "Сан-Сусі" (так іменували шинок), обличчя його посіріло; набряклі кров'ю очі геть запухли, але в них палали вогники.
— Ходімо звідси, хлопці,— мовив він, і коли вони опинились серед пальм, якимсь чужим голосом додав звичний вислів з давньої гри в крібедж: — У мене на руках всі двадцять чотири очки.
— Тобто як? — спитав Томмі.
— Я продав наш товар,— відповів Вікс.— Власне, частину товару, бо залишив нам усю солонину, а також половину борошна й сухарів. Отож тепер маємо припасів ще на чотири місяці.
— Ого! — вирвалось у Гемстеда.
— За скільки ж ви його продали? — ледве спромігся вимовити Картью, мимоволі переймаючись схвильованістю капітана.
— Не питайте мене! — вигукнув Вікс, розстібаючи комір сорочки.— Дайте мені розказати все по порядку, бо я не витримаю... Я ж не лише продав товар, хлопці, я ще й зафрахтував шхуну до Фріско і назад. І на своїх власних умовах! Спочатку я йому збрехав, що мені потрібна копра,— адже я знав, що це буде для нього удар. І як тільки він починав сперечатись, я знову розводився про копру, і він здавався!.. Мені, бачте, потрібна копра, і край! Тож ми отримали максимум можливого дзвінкою монетою, коли не рахувати двох невеликих чеків на Фріско... А тепер про суму. Так ось, нам це плавання, включаючи дві тисячі кредиту, обійшлося в дві тисячі сімсот з лишком,— і все це ми вже повернули. За тридцять днів плавання ми встигли оплатити шхуну і товар! Ви чули коли-небудь про таке? Але це ще не все! — капітан вимовляв слова, ніби забивав цвяхи: — Ми можемо поділити між собою тисячу триста фунтів чистого прибутку. Я нагрів його на чотири тисячі! — вигукнув він по-хлоп'ячому дзвінко.
Кілька секунд компаньйони, наче остовпівши, дивились на капітана зачудовано й недовірливо. Томмі перший утямив, що сталося. [307]1
— Послухайте,— сказав він сухим діловим тоном,-] повертаймося до шинку. Я маю напитись. ,
— Вибачте мені, хлопці,— серйозно сказав капітан,-. але мені зараз не можна. Якщо я вип'ю хоч кухоль пива, боюсь, мене грець поб'є! Усе це змагання з Топеліусом, цей неймовірний успіх... я ледве тримаюсь на ногах.
— Ну, тоді гукнемо тричі "ура!" на честь нашого капітана! — запропонував Томмі. ,
— Не треба, хлопці,— попросив той,— згадайте нашого суперника й згляньтесь над ним. Коли вже я у такому стані, то що вже зараз робиться з Топеліусом! Як він почує, що ми тут горланимо, його неодмінно грець поб'є.
Однак Топеліус сприйняв свою поразку досить спокійно, а ось матроси з затонулої шхуни "Леслі", залишившись без судна, були не в найкращому настрої. Вони злісно позирали на команду "Багатої нареченої" й лаялися. Якось з веранди шинку вони обсвистали капітана Вікса, вся команда "Багатої нареченої" збіглася до свого капітана, і справа ледь не дійшла до "битви на Бутарі-тарі". Та хоч бійки не сталося, обидва табори були насторожі.
Однак ніщо не могло притамувати радості удачливих компаньйонів. П'ять днів шхуна стояла в лагуні, поки тубільці, найняті Топеліусом, розвантажували її та підвозили баласт. Крім Томмі й капітана, всі були вільні, і час спливав, як у приємному сні. Вечорами мандрівники обговорювали свій успіх, а вдень гуляли вузьким острівцем, милуючись краєвидами, як міські жителі, що вирвалися на природу. Та ось першого січня "Багата наречена" підняла якір і взяла курс на Сан-Франціско. Гарна погода обіцяла щасливе повернення додому. Шхуна без затримки пройшла екваторіальну штильову смугу. Повіяв ходовий вітер, і швидкість судна, завантаженого кораловим баластом, перевершила всі сподівання; а команда була тим більше вдоволена, що тягар і без того незначних обов'язків ще більше зменшився, завдячуючи новому членові екіпажу — боцманові з "Леслі". Він посварився зі своїм капітаном, устиг розтринькати зароблені гроші в шинках Бутарітарі і, хоч усі його товариші вирішили не проситись на "Багату наречену", таки запропонував свої послуги капітанові шхуни до першого-ліпшого порту.
Це був уродженець Північної Ірландії, чоловік емоційний, грубуватий; з гучним голосом, не позбавлений почуття гумору; крім того, надійний, досвідчений моряк. Однак настрій боцмана відрізнявся від настрою його нових [308] товаришів: вони вигідно завершили торгову операцію, а він утратив місце. Крім того, йому дуже не сподобався раціон, а стан шхуни сповнював його справжнісіньким жахом.
Якось заїло двері однієї з кают, і Мак (так усі його називали), натиснувши плечем, виламав їх разом із завісами.