— Саме так. Це справжня красуня. Шхуна "Мрія". Зроду-віку не бачив таких ліній, а що вже мчить — наче її відьми несуть! Пригадую, як вона випередила мене біля острова Четверга — робила по два вузли на кожен мій один! А моєю "Милою Грейс" теж можна було пишатись! Я рвав на собі волосся. Звідтоді "Мрія" стала моєю мрією. Тоді вона плавала під англійським прапором і належала Грантові Сандерсону. Він був багатий і заповзятий до безглуздя; врешті підхопив пропасницю десь на річці Флай і помер. Капітан доставив його тіло в Сідней і розрахувався. Вияснилось, що Грант Сандер-сон залишив чимало духівниць і не менше вдовиць, і ніхто б там не дібрав діла, котра справжня. Врешті всі вони подали одна на другу до суду, найняли цілий полк адвокатів. Такої комедії ще світ не бачив. Втягли в цю справу самого лорда-гофмейстера а потім і лорда-канцлера (2)... А тим часом "Мрія" стояла на якорі біля мису Гліб і помалу гнила. Та нині процес закінчився — судді" либонь, кинули жереб, аби визначити законну вдову й законну духівницю,— і "Мрію" вирішено продати. Звісно, це дешевина, бо ж вона довго гнила на якорі. Вона добряче попсована.
(1) Лорд-гофмейстер — висока посада при англійському королівському дворі.
(2) Лорд-канцлер — висока службова судова особа в палаті лордів. [296]
— І який її тоннаж?
— Досить пристойний. Для нас якраз — сто дев'яносто, майже двісті,— відповів капітан.— Утрьох ми з нею не впораємось, доведеться взяти ще матроса, хоч і жаль витрачатись на нього. Тубільці на островах наймаються майже за безцінь. А ще нам потрібен кок. Матросино-ваки ще нічого, а з невмілим коком йти у рейс — божевілля. Я маю на оці одного гавайця, з ним я вже плавав, його звати Амалу. Першорядний кок, а крім того, завжди зручніше мати справу з тубільцем: тікати йому нікуди, крути ним як хочеш, а він навіть не знає, які в нього права. Отже, гадаю, він дуже нам підходить. Отака моя думка щодо команди.
Як тільки в розмову втрутився капітан Вікс, Картью знову повірив, що їхні надії можуть справдитись. Яка б там провина не числилась за цим чоловіком, він явно був добродушний і знав своє ремесло; раз він схвалив їхні заміри, вносить свої гроші, віддає в їхнє розпорядження весь свій досвід, ще й пообіцяв негайно забезпечити їх кредитом, то Картью згоден був діяти. Що ж до Геддена — той був на сьомому небі. Вони з Бостоком випили шампанського і помирились. Підняли не один тост.
Одностайно вирішили, купивши шхуну, перейменувати її на "Багату наречену".
Ще не смеркло, як виникла нова "Компанія острівної торгівлі "Багата наречена".
Три дні потому Картью, ще в робочому вбранні, з'явився до нотаріуса, отримав свої півтори сотні фунтів і досить несміливо попросив іще раз поставитись до нього поблажливо.
— У мене є нагода,— пояснив він,— взятись за вигідну справу. Завтра під вечір я, мабуть, стану співвласником судна.
— Небезпечна власність, містере Картью,— зауважив нотаріус.— На моїй пам'яті є такі випадки. І кожен кінчався невдачею.
— Гадаю, що ні, якщо власники будуть самі плавати на ньому і на випадок аварії підуть разом з ним на Дно,— такою була відповідь. [297]
— Можливо, саме так ви й заробите щось,— мовив нотаріус.— Але хіба ви моряк? Я вважав, що ви були на дипломатичній службі.
— Я досвідчений яхтсмен,— відповів Норріс,— і саме! це й стане мені в пригоді. На дипломатію тут не проживеш. Але я хочу попередити вас: в день наступної виплат ти я не зможу бути в Сіднеї — ми маємо намір піти в піврічне плавання між островами.
— Дуже шкодую, містере Картью, однак про це не може бути й мови,— відповів нотаріус.
— Але ж минулого разу ви погодились,— провадив Картью.
— Тоді були зовсім інші обставини,— заперечив нотаріус,— тоді я знав, що ви в Австралії, і все-таки я порушив інструкцію. Цього разу, за вашим же визнанням, ви маєте намір порушити умови. Застерігаю вас: якщо ви здійсните свій намір і я отримаю докази цього (я вважаю нашу розмову конфіденційною і висновків з неї не робитиму), то змушений буду виконати свій обов'язок. Або ви з'явитесь сюди в день виплати, або допомога припиниться.
— Це дуже жорстоко і, по-моєму, досить нерозумно,— зауважив Картью.
— Це вже не мені вирішувати, мені дали чітку інструкцію,— відповів нотаріус.
— І ви так тлумачите цю інструкцію, що позбавляєте мене можливості чесно заробляти на життя? — не здавався Картью.
— Будьмо відвертими,— сказав нотаріус.— В інструкції нема ні слова про те, як ви маєте заробляти на життя. Наскільки я розумію, моїм клієнтам це байдуже. Наскільки я розумію, у них єдине бажання: щоб ви не виїжджали з Нового Південного Уельсу. А з цього випливає ще одне, містере Картью... з цього випливає...
— Кажіть ясніше.
— Я хочу сказати, що, на мою думку, оперту на вагомі факти, ваші батьки не бажають більше вас бачити,— пояснив нотаріус.— Дуже можливо, що вони хибної думки про вас, але саме таке у мене склалося враження. Саме за це, наскільки я розумію, мені й платять. Тож я не маю вибору, я мушу виконувати свій обов'язок.
— Не хочу обманювати вас,— сказав Норріс, густо червоніючи,— ваші здогадки цілком слушні. Мої батьки не хочуть бачити мене. Але ж я їду не в Англію, я збираюсь на острови Тихого океану. [298]
__ Ну гаразд, але ж я не знаю, куди ви збираєтесь,— заперечив нотаріус, не зводячи з Норріса погляду і проштрикуючи олівцем вимочку.
— Вибачте, але ж я мав приємність оповістити вас про це.
— Боюсь, містере Картью, що я не зможу вважати ваше повідомлення офіційним,— розмірено й твердо відповів нотаріус.
— Я не звик, щоб моє слово бралося під сумнів! — не стримався Норріс.
— Спокійно, спокійно, я нікому не дозволяю підвищувати голос у моїй конторі,— заявив нотаріус.— Але коли ви так заговорили,— а ви, здається, молодик із розумом,— подумайте: щоб мені про вас відомо? Ваші батьки відмовились від вас і платять гроші, щоб утримати вас далі від себе. Чого ви накоїли? Не знаю. Тож хіба ви не розумієте, як ризиковано було б з мого боку поставити свою репутацію в залежність від слова людини, про яку мені відомо не більше й не менше? Наша розмова дуже прикра. Навіщо ж вона? Напишіть додому, нехай мені дадуть інші інструкції, і я вчиню інакше. Такі мої умови.