Додаткові відомості.
Згодом репортер "Оксідентала" розшукав у готелі "Па-лас" лейтенанта Себрайта, старшого офіцера військового корабля "Буря". Хоробрий офіцер поспішав, проте він підтвердив повідомлення капітана Трента до найменшої подробиці. Він додав, що "Летючий шквал" лежить дуже міцно, і якщо тільки на нього не налетить сильний ураган з норд-весту,— а це малоймовірно,— то він може пролежати до наступної зими".
(1) Фал (гол.) — трос або канат для піднімання вітрил, сигналів, прапорів тощо. [118]
— Ти ніколи не навчишся розбиратися в літературі,— сказав я, коли Джім дочитав статтю.— Це написано вправно, правдиво, просто і ясно. Я помітив лише одну-єдину помилку: кок не китаєць, а канак і, я певен, з Гавайських островів.
— Звідки ти знаєш? — здивувався Джім.
— Я бачив їх учора ввечері в шинку,— відповів я,— і навіть чув усю історію — звичайно випадково — з уст капітана Трента, що дуже нервувався і страшенно хотів випити...
— Це суті справи не стосується,— не дослухавши мене, мовив Пінкертон.— Мене цікавить, що ти скажеш про ці долари, які валяються на рифі?
— А воно окупиться? — спитав я.
— Аякже! — вигукнув Пінкертон.— Хіба ти не чув? Цей англійський офіцер сказав, що бриг лежить надійно. А хіба ти не чув, що вантаж оцінюється в десять тисяч доларів? Тепер не сезон, безробітних шхун багато, і я можу зафрахтувати будь-яку з них не дорожче, як за двісті п'ятдесят доларів на місяць. А що ми виграємо? Та ми ж візьмемо триста процентів чистого прибутку!
— Ти забуваєш про те,— заперечив я,— що рис пропав. Адже так сказав сам капітан.
— Так, я це врахував,— погодився Джім.— Рис — взагалі неходовий товар, і його беруть більше як баласт. Мене цікавлять чай і шовки. Треба лише вияснити, скільки їх навантажили, а для цього треба погортати документацію судна. Я зателефонував до контори Ллойда й домовився, що капітан буде там за годину, і тоді я знатиму про бриг усе — начеб я сам будував його. Крім того, ти навіть не уявляєш, що можна зняти з потерпілого корабля: мідь, свинець, якорі, такелаж, якірні ланцюги, навіть посуд!
— По-моєму, ти забув про одну дрібницю,— сказав я.— Перш ніж ти почнеш знімати посуд із потерпілого судна, тобі треба його купити. А скільки це коштуватиме?
— Сто доларів!
— Чому це ти гадаєш, що саме сто доларів?
— Я не гадаю — я знаю,— відповів Комерційний Геній.— Друже мій, можливо, я профан у літературі, а ось ти — повний невіглас у ділових питаннях. Яким [119] чином, по-твоєму, я купив "Джеймса Муді" за двісті п'ятдесят доларів, коли самі лише шлюпки на ньому коштували в чотири рази дорожче? Моє ім'я було першим у списку! Цього разу воно теж стоїть першим. Цифру називаю я, і я назву невелику, бо місце катастрофи звідси дуже далеко. Та хоч би яку цифру я назвав — це й буде ціна.
— Усе це звучить дуже таємниче,— мовив я недовірливо.— Може, аукціон відбуватиметься в якомусь підземному склепі? Чи має право перший-ліпший громадянин міста — хоча б, приміром, я — прийти на цей аукціон?
— Ну що ти, все робиться відкрито і чесно! — обурено вигукнув Джім.— Прийти може будь-хто, але ніхто не стане набавляти запропоновану нами ціну, а якщо й знайдеться такий сміливець, він скінчить погано. Усе в наших руках, ми об'єднані в синдикат, тож маємо змогу підняти ціну до цифри, недосяжної для чужаків: наш синдикат має капітал у два мільйони, і ми не зупинимось ні перед чим. І навіть якщо хтось насмілиться перехопити нашу покупку, то повір мені, Лаудене: він гадатиме, що все місто збожеволіло, бо він не зможе укласти жодної угоди. Все, чого він потребуватиме — шхуни, водолази, матроси,— враз підскочить у ціні, тож не з його кишенею можна буде їх найняти.
— Як же ти потрапив у цей синдикат? — здивувався я.— Ти свого часу був для нього чужою людиною...
— А я поринув у цю справу, Лаудене, і почав її докладно вивчати. Я захопився, бо справа виявилась досить романтичною; згодом я зрозумів, що вона обіцяє чималий зиск. Незабаром я вже міг тут будь-кому дати кілька очок уперед. Ніхто не знав, що я примірююсь до потерпілих кораблів; аж якось уранці я заявився в барліг самого Дугласа Б. Лонгхерста, виклав йому всі факти й цифри і поставив питання руба: "Берете мене в синдикат чи мені створювати власний?" Він попросив на роздуми півгодини, а коли я повернувся, сказав: "Пінку, я записав тебе". Коли моє прізвище опинилось у списку першим, я добре заробив, купивши "Муді". І ось тепер хочу купити "Летючий шквал"!
Тут Пінкертон, поглянувши на годинника, скрикнув, поспіхом призначив мені зустріч біля дверей Торгової біржі й подався до контори страхового агента, аби переглянути документи та поговорити з капітаном.
Я неквапливо курив сигарету, розмірковував над тим, що сказав Пінкертон, і нарешті вирішив, що з усіх способів [120] добування доларів купівля розбитих кораблів збуджує мою уяву найдужче. Навіть коли я йшов на біржу такими знайомими гамірними вулицями Сан-Франціско, мене переслідувало видиво корабля, який лежить на далекому острові під палючим сонцем, а над ним весь час кружляє хмара морського птаства. Вже тоді це видиво незборимо вабило мене. Якщо навіть не я сам, то, в усякому разі, моя довірена людина вирушить у подорож до цієї латки землі, загубленої серед неозорого океану, і спуститься в покинуту каюту.
Пінкертон зустрів мене точно в призначений час; його вуста були міцно стулені, і тримався він незвично прямо, як людина, що дійшла важливого рішення.
— Ну? — спитав я.
— Ну,— відповів Пінкертон,— могло бути краще, але могло бути й гірше. Цей капітан Трент винятково чесний і щирий чоловік — один на тисячу. Дізнавшись, що я цікавлюся кораблем, він сказав мені, що рис пропав майже весь. За його розрахунками, в кращому разі могло вціліти лантухів тридцять. Але документи мене звеселили. Шовк, чай і горіхова олія оцінюються в п'ять тисяч доларів; вони були складені над ахтерпіком то мають зберегтися так, наче лежали у нас на Керні-стріт. Рік тому на бриг поставили нову мідну обшивку. На ньому десь із півтораста сажнів якірних ланцюгів. Це, звісно, не золота жила, але справа прибуткова, і ми за неї візьмемось.