— Яка найбільша сума, сер? — спитав Беллерс.
— Мені потрібен бриг,— відповів Картью,— за ціну я не постою.
— Сказати "будь-яка сума" — це не сказати нічого,— не відступився Беллерс.— Назвіть точну цифру.
— Ну нехай буде п'ятдесят тисяч доларів, коли" вже так,— відповів Картью.
Тим часом капітанові довелося ходити містом, відвідувати консульство, відповідати на перехресні запитання в агенстві Ллойда, придумувати історію загублених квитанцій, підписувати папери лівою рукою і переповідати свої вигадані злигодні всім шкіперам та матросам Сан-Франціско. І щохвилини він ждав, що втрапить в обійми когось із давніх приятелів, і той при всіх назве його Віксом, а можливо, він стрінеться з новим ворогом, який доведе, що він — ніякий не Трент. Сталося друге, але завдяки своїй рішучості капітан викрутився. Було це в консульстві— найбільш непідходящому для таких випадків місці. Він раптом почув, як чийсь грубий голос [348] спитав капітана Трента. Він озирнувся; серце його (вже вкотре!) обірвалось.
— Та ви ж не капітан Трент! — сказав незнайомий, відступивши на крок.— Як це розуміти? Мені сказали, що ви називаєте себе капітаном Трентом... капітаном Джекобом Трентом, якого я знаю з дитинства.
— То ви маєте на увазі мого дядька, що був банкіром у Кардіффі! — відповів Вікс з відчайдушною незворушністю.
— Я вперше чую, що у нього є племінник! — заявив незнайомий.
— Краще пізно, ніж ніколи,— уїдливо кинув Вікс.
— І як там старий почувається? — спитав той.
— Та нівроку! — відповів Вікс, і тут його, на щастя, викликав клерк.
Далі все було гаразд, але вранці,в день аукціону, після розмови з Джімом Вікс знову занепокоївся. На аукціоні він дуже хвилювався, бо знав лише той факт, що Картью спробує купити бриг через свого повірника, але не знав ні особи того повірника, ані інструкцій, які той дістав. Я гадаю, що капітан Вікс не може скаржитись на здоров'я, хоч, судячи з зовнішності, він був схильний до апоплексії. Однак ця хвороба, я певен, йому не загрожує, якщо вже не вхопив його грець під час цього божевільного аукціону, коли старий бриг з дешевеньким вантажем купив на його очах невідомий чоловік за десять тисяч фунтів.
З самого початку вони умовились, що Вікс не буде зустрічатися з Картью, тим паче в його помешканні, щоб ніхто не виявив зв'язку між командою та невідомим покупцем.
Але тепер було не до конспірації, і Вікс вскочив у трамвай, що йшов на Мішін-стріт.
На ґанку він зустрів Картью.
— Швидше, швидше звідси! — мовив той. І коли вже йшли вулицею, додав:
— Це кінець!
— О, то ви вже знаєте, чим кінчився аукціон? — спитав Вікс.
— Аукціон? — вигукнув Картью.— Та я вже й забув про нього!
І він розповів про телефонний дзвінок і голос, який поставив найжахливіше запитання: "Навіщо ви хочете купити "Летючий шквал"?
Цей дзвінок, що прозвучав відразу після неймовірного результату аукціону, міг збаламутити розум самого Еммануїла [349] Канта(1). їм здалося, що вже й сама земля знає про них, що не лише вуличним хлопчакам, а й самому камінню бруківки вже відома їхня жахлива таємниця.
Вони думали тільки про втечу. Поділивши між собою прибуток від рейсу "Багатої нареченої", вони сховали гроші в широких поясах, послали свої скриньки за вигаданою адресою до Британської Колумбії й того ж дня, пополудні, виїхали в Лос-Анджелес.
Наступного ранку вони сіли на судна; Картью відбув у Англію, а решта подалася в Мексіку.
ЕПІЛОГ
Присвячується Віллові Лоу
Любий друже Лоу!
Нещодавно на Маніхікі я мав приємність зустрітися з Доддом. Ми просиділи близько двох годин в малесенькій, схожій на іграшку, церковці, заставленій стільцями на європейський манір і прикрашеній перламутром у стилі (мені здається) самого царства небесного. Довкола, зазираючи нам в очі та поплескуючи по плечах, юрмились аборигени — безперечно, найпривабливіші люди на всій . нашій планеті. Отам я й поставив Доддові кілька запитань.
Спершу я згадав про той вечір у Барбізоні, коли Картью розповів йому свою історію, і спитав, яким чином вони позбулися Беллерса.
Виявилось, що він відразу розказав своєму другові про переслідувача Беллерса, але Картью сприйняв повідомлення без особливої стурбованості: "Він бідний, а я багатий. Щoб мені його погрози? Я просто поїду кудись подалі — куди квиток дорожчий. Приміром, у Персію. Дуже цікава країна. Може, поїдемо разом?"
Наступного ж дня вони вже поїхали до Константинополя, щоб далі вирушили в Тегеран.
Про крутія Беллерса відомо тільки (з газетної замітки), що він повернувся-таки в Сан-Франціско і вмер у лікарні.
— А тепер друге запитання,— сказав я.— Ви подалися до Персії з мільйонером, ви й самі були багаті. Як же ви опинилися тут, у Південних морях, на торговельній шхуні?
(1) Кант, Іммануїл (1721 —1801) — видатний німецький філософ. [350]
Додд усміхнувся і сказав, що мені ще невідоме останнє банкрутство Джіма.
— Я знову збіднів, і тоді Картью збудував цю шхуну і призначив мене суперкарго. Яхта належить йому, а торгівлю веду я. Оскільки майже всі витрати пов'язані з яхтою, я маю добрий прибуток. А Джім знову став на ноги: він — відомий на Заході торговець фруктами, зерном та земельними ділянками. Навіть більше: тепер він знайшов собі справжнього, досвідченого партнера — це не хто інший, як Нейрс. Нейрс здатен приборкати його норов, він має лій у голові. Вони придбали дві вілли поряд на узбережжі Соселіто, і я гостював у них, коли востаннє був у Сан-Франціско. Джім тепер власник газети (гадаю, він розмірковує про те, як йому найближчим часом стати сенатором), і він хотів, щоб я покинув шхуну і став у нього редактором. Він вважав, що конституцію штату треба міняти, і Меймі підтримує його.
— А яка доля решти команди "Багатої нареченої"? — допитувався я.
— Ну, вони всі добре попиячили в столиці Мексіки,— відповів Додд,— а потім Гедден з ірландцем подалися на золоті копальні Венесуели, а Вікс поїхав до Вальпараїсо. Тепер у чілійському флоті служить якийсь Кер-кап — я зустрічав це прізвище в газетних повідомленнях про війну за Бальмаседу. Гедденові незабаром набридли копальні, і нещодавно я зустрівся з ним у Сіднеї. Він привіз вістку: Мака вбили під час нападу на валку із золотом. Отже, тепер їх лишилося троє, коли не рахувати Амалу, що живе на своєму рідному острові Мауї під горою Хала-а-ка-ла. Канарку Годдедааля він прихопив із собою; кажуть, він береже свої долари, що серед гавайців дивина. А сума у нього чимала, бо він отримав не лише частку Гемстеда: Картью поділив належні йому гроші між усіма порівну, включаючи й Мака.