— Я людина добра,— відповів Трент.— Яка мені різниця? [326] Я заберу й вас, але п'ятнадцяти фунтів ви, звісно, не одержите.
Від такого нечуваного нахабства всім перехопило дух, а Годдедааль підвів голову і обуренно вп'явся поглядом у свого капітана.
Мака прорвало.
— І ви називаєте себе британським моряком?! — вигукнув він.— Та сто чортів вам у печінку!
— Ще одне таке слово — і я закую тебе в залізо! — визвірився Трент, зрадівши, що йому заперечують.
— Ти думаєш, я так тобі й дамся? — спалахнув Мак.— І ми ще морочилися з твоїм такелажем! Ти стара свиня, кусюча блощиця, зараз я навчу тебе чемності!
Він сказав цю погрозу зовсім тихо, і ніхто з присутніх — Трент також — не очікував того, щoб сталося далі... Мак вихопив руку з кишені, зблиснуло гостре лезо, Трент скочив на ноги, щоб ухилитись, але ніж уп'явся йому просто в сонну артерію. Капітан упав головою на стіл, і по скатертині поповзла червона пляма.
Раптовість нападу й катастрофи, миттєвий перехід від миру до бою і від життя до смерті приголомшили всіх. Якусь мить усі сиділи, мов кам'яні, втупившись поглядом у розпростерте на столі тіло й несподівану кров. Тоді Годдедааль скочив на рівні ноги, схопив свого табурета й підніс над головою — його обличчя спотворилось, а з грудей вихопився такий рев, що всі поглухли. Моряки з "Багатої нареченої", не помишляючи про"збройний напад, навіть не вихопили револьверів — скулившись, вони безпорадно дивилися в очі оскаженілому скандінавові. Його перший удар збив Мака на підлогу з переламаною рукою. Другим він розтрощив голову Гемстедові. Він гнівно озирався, погрозливо ревучи, як поранений слон, втішаючись власним шаленством. Але не розум керував тим запалом, і замість того, щоб закріпити свою перевагу, Годдедааль гамселив далі Гемстеда, поки з табурета полетіли тріски.
Обурений тією наругою над мертвим, Картью опам'ятався, мимовільно вихопив револьвера і вистрілив, не тямлячи, що діє. Вслід за оглушливим пострілом розітнувся пронизливий крик болю, велетень поточився і впав на тіло своєї жертви.
Запала тиша, і всі чітко вчули тупіт ніг на палубі. Но трапу прогуркотіли кроки, і в каюту зазирнув матрос Голдорсен. Картью вмить розніс його обличчя другим пострілом: він був вправним стрільцем. [327]
— Револьвери! — скомандував він і метнувся геть із каюти, а за ним кинулись Вікс, Томмі й Амалу. Наступаючи на труп Голдорсена, вони видобулись на палубу, в тьмяний полиск кривавого призахідного сонця. їх було не більше, ніж супротивників, але матроси "Летючого шквалу" й не думали чинити опір і кинулися в кубрик. Перший побіг до люка Браун, він сплигнув вниз цілим і неушкодженим; китаєць поринув слідом головою вниз, отримавши кулю в бік, а двоє полізли на щогли.
Вікса і Картью опанувала запекла холоднокровність, друге дихання бою. Поставивши Амалу біля грота, а Томмі біля фока стежити за щоглами, вони вдвох пішли на шкафут і, висипавши на палубу коробку патронів, взялися дозаряджати револьвери. Двоє нещасних угорі весь час благали пощади. Але про це не могло бути й мови: пиво зварили, і його треба було випити до останньої краплини; на той світ пішло надто багато, й решта мала поділити їхню долю. Уже смеркалося, дешеві револьвери затинались, жертви, скиглячи, притискалися до щогл та рей, спритно ховалися за вітрилами.
Ганебна бійка тривала довго, та врешті усе скінчилося. Лондонця Гарді підстрелили на фор-бом-брам-реї, і його труп, погойдуючись, завис на гітових. Другий матрос, Воллен, рятувався на салінгу грот-щогли. Куля розтро-шила йому щелепу; забувши про все, вів довго й надривно кричав, аж поки друга куля скинула його на палубу.
Все це було жахливо, але найжахливіще було попереду. В кубрику ще ховався Браун. Томмі раптом розридався й почав благати, щоб Брауна не вбивали.
— Одна людина нічим не зашкодить нам,— переконував він, схлипуючи.— Досить убивств! Я розмовляв із ним за обідом. Він зовсім безневинний тупак. Навіщо все це? Та й хто спроможеться спуститись туди і пристрелити його? Це ж злочин!
Мабуть, його благання чув і нещасний у трюмі.
— Якщо залишиться хоч один, нам усім дорога на шибеницю,— сказав Вікс.— Браун приречений поділити долю всіх.
Капітан, людина дужа, був блідий як смерть, і весь тремтів. Раптом він кинувся до борту — його знудило.
— Якщо ми зволікатимемо, у нас забракне рішучості,— зауважив Картью.— Зараз — або ніколи.
І він попрямував до люка.
— Ні, ні, ні! — зойкнув Томмі, хапаючи його за рукав. Проте Картью відштовхнув товариша і спустився по [329] трапу; відраза до самого себе і невимовний сором переповнювали його серце. На підлозі лежав китаєць — він і стогнав. Було темно, хоч в око стрель.
— Брауне! — покликав Картью.— Брауне, де ви? Власна підступність вразила його, однак відповіді він не почув.
Він помацав по койках, але вони були вільні. Тоді він ступив вперед, до форпіка, захаращеного бухтами линви й запасним такелажем.
— Брауне! — знову покликав він.
— Я тут, сер,— відповів тремтячий голос, і нещасний, залишаючись невидимим, назвав Картью по імені, а потім довго, безперестану благав пощадити його. Лише відчуття небезпеки змусило Картью спуститися в кубрик, а тут ворог зустрів його слізьми та благанням, як налякана дитина, його запобігливе "Я тут, сер", його жахливо безладні заклинання перетворювали це вбивство в наймерзенніше злодіяння. Двічі Картью підносив револьвера й один раз навіть натиснув у відчаї на спуск (чи йому лише здалося), проте пострілу не пролунало; його рішучість вичерпалась, і він утік од своєї жертви.
Вікс, що сидів на відкинутій ляді люка, обернувся до нього враз постарілим обличчям: в очах стояло безмовне запитання. Картью заперечливо похитав головою. Тоді зі спокоєм людини, що йде на страту, Вікс підвівся, ступив у люк і спустився вниз. Браун гадав, що то повертається Картью, і з новими благаннями наполовину виповз із своєї схованки. Вікс розрядив револьвера на голос, що перейшов у шепіт і урвався на тихому стогоні. Запала тиша, і вбивця, як знавіснілий, вискочив на палубу.
Решта троє з'юрмились біля люка, і Вікс приєднався до них. Ніхто ні про що не питав. Вони притислись один до одного, як діти в темряві, і тремтіння кожного передавалося всім. Сутінки гусли, і в тиші чулося лише зітхання прибою та уривчасте схлипування Томмі Геддена.