Про геологічні періоди Кармоді мав щонайтуманніше уявлення.
— Крейдовий? Далеко від мого часу?
— Хе! Якихось сто мільйонів років плюс-мінус кілька мільйонів,— відповів Виграш.— Крейдовий період тривав сімдесят мільйонів років.
Кармоді не важко було осмислити почуте, бо він і не збирався осмислювати.
— І звідки ти знаєш про всю цю геологію?
— А як ти гадаєш? Вивчив! — натхненно відповів Виграш.— Коли ми вже збиралися на Землю, то я вважав своїм обов'язком поцікавитися цим місцем. І добре зробив. Якби не я, то блукав би ти, шукаючи Майамі Біч, поки тебе схрумав би якийсь алозавр.
— Схрумав хто?
— Я мав на увазі одного з найпотворніших представників ящіркових, галузка яких — завроподи — вершиною своєї еволюції мали знаменитого бронтозавра.
— Ти хочеш сказати, що тут є динозаври?
— Я хочу сказати,— відповів Виграш, переходячи з вібрато на облігато,— що ми перебуваємо в найсправжнісінькому Динозавровілі, а ще я хотів би скористатися нагодою і привітати тебе від щирого серця з прибуттям у Добу Велетенських Рептилій.
Кармоді буркнув у відповідь щось нерозбірливе. Ліворуч від себе він помітив якийсь рух, обернувся і побачив динозавра — висотою десь футів із двадцять і біля п'ятдесяти футів від носа до кінчика хвоста. Він тримався на задніх лапах, мав шкуру сірувато-блакитну і стрімко простував до Кармоді.
— Тиранозавр? — запитав Кармоді.
— Саме так,— відповів Виграш.— Тиранозаурус рекс, королівський, найзнаменитіший з ящіркових. Справжній дейнодон,— ти побачиш,— верхні різці сягають півфута у довжину. Те маля, що біжить до нас, важить не більше дев'яти тонн.
— І воно їсть м'ясо?
— Звичайно. Я особисто дотримуюся думки, що тиранозаври та інші карнозаври цього періоду харчувалися переважно мирними і дуже поширеними хадрозаврами. Але це моя власна теорія, ще не досить перевірена.
Велетень був уже не далі, як за п'ятдесят футів від Кармоді. А на болотяній рівнині — ніякого порятунку: нема куди видертись, ніде зачаїтися.
— Що мені робити? — запитав Кармоді.
— Мерщій перекинься на рослину! — хутко порадив Виграш.
— Я не вмію!
— Не вмієш! Кепські справи. Літати і зариватися у землю теж не вмієш, а втікти, закладаюся десять до одного, не зможеш.
— То що ж мені робити?
— Що ж, за таких обставин тобі залишається стоїчно все витримати. Можу процитувати тобі Епіктета. А ще можна вдвох проспівати гімн, якщо це допоможе.
— До бісової матері твої гімни! Я хочу врятуватись!
Але флейта вже затаїла: "Все ближче, Господи, до Тебе..." Кармоді затис кулаки. Тиранозавр був уже перед ним, живою вежею плоті нахилившись над його головою. Ось він розкрив жахливу пащу...
РОЗДІЛ 19
— Привіт,— сказав тиранозавр.— Мене звати Емі і мені шість років. А як вас звати?
— Кармоді,— відрекомендувався Кармоді.
— А я його Виграш,— додав Виграш.
— Ви обидва страшенно дивні,— сказав Емі.— Ніколи таких не бачив, а я вже знаю диметродона, а ще струтіоміма, сколозавра і багато інших. А ви живете десь тут?
— Ніби так,— відповів Кармоді. Втім, згадавши протяжність часу, виправився: — Але не зовсім, ми нетутешні.
— А,— озвався Емі. Він по-дитячому витріщився на них і мовчав.
Кармоді витріщився й собі, приголомшений велетенськими розмірами жахливої голови, більшої за торговий автомат або пивне барильце, з вузькою пащею, обсадженою рядами стилетів. Страховище! Тільки очі — круглі, лагідні, сині й довірливі — суперечили зловісному вигляду динозавра.
— Ну, добре,— нарешті сказав Емі,— а що ви робите в нашому парку?
— Хіба це парк?
— Атож! Дитячий парк. А ви ж не дитина, хоч і маленький.
— Маєш рацію, я не дитина,— погодився Кармоді.— Я потрапив у ваш парк помилково. Мені, мабуть, варт порозмовляти з твоїм татом.
— Хо-кей! — зовсім по-дитячому зрадів Емі.— Залізайте мені на сливу, я вас відвезу. І не забудьте, що я вас відкрив. Беріть свого друга. Він і справді дивовижний!
Кармоді поклав Виграш у кишеню і сів на тиранозавра, руками й ногами вчепившись у складки твердої, немов залізо, шкури. Як тільки він зручно вмостився на динозавровій шиї, Емі крутнувся і вистрибом помчав на південний захід.
— Куди ми їдемо? — запитав Кармоді.
— До мого тата.
— Так, а де твій тато?
— У місті, працює. Де йому ще бути?
— Авжеж, і справді, де йому ще бути? — сказав Кармоді, міцніше хапаючись за Емі, коли той перейшов на галоп.
З кишені Кармоді приглушеним голосом озвався Виграш:
— Все це аж надто дивно.
— Сам ти дивний,— нагадав йому Кармоді, а потім відхилився назад, насолоджуючись їздою.
Місто називалося не Динозавровіль, але Кармоді подумки називав його тільки так. Звик до цієї назви. Від парку до міста було зо дві милі. Спочатку виїхали на дорогу — широкий слід, втолочений до твердості бетону ногами незчисленних динозаврів. Дорогою зустрічали багато хадрозаврів, що спали під вербами на узбіччях, або ж гармонійно мугикали низькими приємними голосами. Кармоді запитав про хадрозаврів, але Емі сказав тільки, що тато каже, що з ними чимало клопоту. Дорога йшла через гаї беріз, кленів, лаврів і падубів. У кожному гаю під кронами поралося біля десятка динозаврів — копали землю або ж відгрібали сміття. Кармоді поцікавився, що вони там роблять.
— Прибирають,— зневажливо сказав Емі.— Домогосподарки завжди порпаються в смітті.
Вони вибралися на плато. Приватні гаї залишилися позаду, перед ними стіною стояв ліс. Було очевидно, що ліс виріс не сам, багато ознак свідчило про ретельно обдумане культурне насадження. З узлісся йшла широка смуга смокв, хлібних дерев, ліщини й волоських горіхів. За ними росло кілька рівних рядів високих, струнких гінкго. Далі не було нічого, крім сосен і подекуди ялин. Що глибше в'їжджали вони в ліс, то більше й більше зустрічалося динозаврів. То були переважно тероподи — м'ясоїдні тиранозаври, як Емі. Але Виграш вказав також на кількох орнітоподів і на буквально сотні нащадків рогоносних — прикрашених масивними рогами трицератопсів. Майже всі вони рухалися між деревами легким галопом. Земля гула під їхніми ногами, дерева тремтіли, й хмари пилюки здіймалися в повітря. Тварини черкали одна одну панцерними боками, а зіткнень уникали тільки завдяки швидким поворотам, раптовим зупинкам й стрімким ривкам уперед. А скільки реву через правила вуличного руху! Вигляд кількох тисяч нестримних динозаврів був такий же страхітливий, як і їхній запах, що забивав усе на світі.