— Так, сер, уважаю! Ми уважно вивчили контракт. Замовлялася планета типу 34Вс4 з деякими модифікаціями. Саме це ми й збудували. Звичайно, тут лише закуток планети. Та все ж...
— Та все ж я бачу, що ви натворили, і можу дати відповідну оцінку,— урвав його Моделі.— Оріне! Який обігрівач ви сюди всунули?
— Сонце типу 05, сер,— відповів Орін.— Якраз укладається в тепловий баланс.
— Ще б пак! Укладається! Та ви затямте, що на планету існує ще й кошторис. Якщо ми не вкладемося в нього, то звідки взятися прибуткові. А система опалення коштує найдорожче.
— Це ми пам'ятаємо, сер,— сказав Бруксайд.— Нам зовсім не хотілося в однопланетну систему ставити сонце типу 05. Але технічні умови теплофікації та опромінення...
— Ви хоч чогось навчилися від мене? — закричав Моделі.— Цей тип зірки — справжнє марнотратство. Гей, ви! — він підкликав робітників.— Зніміть.
Робітники спішно поставили складану драбину. Один підтримував, а другий розсував, подовжуючи її в десять, у сто, в мільйон разів. Ще два робітники в міру розсування бігли по ній догори.
— Обережно там знімайте! — гукнув Моделі.— Не забудьте про рукавиці! Та штука гаряча!
Робітники на вершечку драбини відчепили сонце, згорнули його в рулон і засунули у футляр із написом: "Світило. НЕ КАНТУВАТИ!". Кришка закрилась, і настала пітьма.
— Має тут хто-небудь голову на плечах? — поцікавився Моделі.— Хай йому біс! Хай буде світло!
Як і мало бути,— стало світло.
— О-кей! — сказав Моделі.— Це сонце 05 — здати на склад. На такий об'єкт вистачить зірки Г-13.
— Але ж, сер,— знервовано зауважив Орін,— у ній бракує тепла.
— Знаю. Ось тут і покажіть творчий підхід! Підсуньте зірку ближче, і тепла вистачить.
— Так, сер, вистачить,— втрутився Бруксайд.— Але відстань замала для безпечного розсіювання радіації. Вони можуть винищити майбутнє населення планети.
— Ви що? Хочете сказати, що мої зірки Г-13 не відповідають вимогам техніки безпеки? — дуже повільно і з притиском запитав Моделі.
— Та ні, я не мав на увазі саме це,— поспішив Орін.— Я хотів сказати, що вони можуть стати небезпечними, як і будь-що інше у Всесвіті, коли не вдатися до відповідних застережних заходів.
— Ну, це вже ближче до суті,— погодився Моделі.
— В даному випадку,— почав пояснювати Бруксайд,— для повної безпеки необхідно, щоб мешканці планети носили свинцевий одяг вагою десь із п'ятдесят фунтів. Та оскільки середня вага представників цієї цивілізації лише вісім фунтів, то це неможливо.
— То вже їхній клопіт,— заперечно махнув рукою Моделі.— Не нам учити їх жити. Чи ж я маю відповідати, коли хтось заб'є пальчик об камінь, який я покладу на цій планеті? Крім того, їм не конче носити свинцеві скафандри. Вони можуть купити — за окрему плату, звичайно,— мій сонячний екран, що цілком відфільтровує шкідливий спектр радіації.
Обидва помічники розгублено посміхнулися. Орін сказав несміливо:
— Боюся, сер, що ця цивілізація не з заможних. Вони навряд чи зможуть дозволити собі сонячний екран.
— Ну і що? Як не тепер, то згодом,— сказав Моделі.— Крім того, радіація не вбиває ж одразу. Навіть при ній середня тривалість життя 9,3 року. Для будь-кого досить.
— Так, сер,— понуро погодились обидва інженери.
— Далі,— мовив Моделі,— яка висота цих гір?
— В середньому 6000 футів над рівнем моря,— відповів Бруксайд.
— Принаймні 3000 футів зайвих,— сказав Моделі,— Ви що, гадаєте, гори на вербі ростуть? Вкоротити і вершини здати на склад!
Бруксайд витяг записника і занотував розпорядження. Моделі й далі походжав, дивився і хмурився.
— Скільки мають жити дерева?
— Вісімсот років, сер. Це модифікована порода яблодуба. Дає плоди, затінок, горіхи, прохолоджувальні напої, три види корисної сировини, прекрасну будівельну деревину, закріплює грунти, а ще...
— Ви що, хочете зруйнувати мене? — гримнув Мсуслі.— Двісті років з головою досить для дерева. Відсмоктати надлишок elan vital і передати на акумулятор життєвої сили!
— Тоді дерева не вийдуть на проектний асортимент,— зауважив Орін.
— Скоротіть асортимент! Досить з них затінку і горіхів. Проектом не передбачено, щоб ми робили з дерев скрині з усіляким добром! А хто порозставляв там корів?
— Я, сер,— признався Бруксайд.— Я гадав, що з ними місцевість стане, ну... трохи затишнішою, сер.
— Ви бевзь! — визвірився Моделі.— Місцевість має бути затишнішою до оплати, а не після! Ця планета продана невмебльованою. Корів — у протоплазмовий куб!
— Слухаюсь, сер,— заметушився Орін.— Даруйте великодушно, сер. Будуть іще вказівки?
— Тут ще з десяток тисяч недоробок. Сподіваюся, ви й самі їх виявите. Ось, наприклад, це що? — Він показав на Кармоді.— Скульптура, чи що? Має піснями чи віршами зустрічати новоселів?
— Сер, я не звідси,— озвався Кармоді.— Мене прислав сюди ваш друг Меліхрон. Я шукаю способу дістатися додому на свою планету...
Ці слова, мабуть, пролетіли повз вуха Моделі, бо не встиг Кармоді й закінчити, як той розпорядився:
— Хоч би що то було, в специфікаціях такого не передбачено. Туди ж його в протоплазму разом із коровами.
— Гей! — залементував Кармоді, коли робітники підхопили його під руки.— Гей, стривайте! Я не з цієї планети! Мене прислав Меліхрон! Заждіть! Спиніться! Послухайте!
— Згоріти б вам від сорому! — картав Моделі своїх помічників, маючи очевидно, на увазі недоречність зойків Кармоді.— Це хто додумався? Одна з ваших декоративних оздоб, Оріне?
— Ні, що ви! — заперечив Орін.— Я його сюди не ставив.
— Тоді це ваш витвір, Бруксайде?
— Вперше в житті його бачу, шефе.
— Гм-м,— спинився Моделі, вагаючись.— Обидва ви дурні, але брехунами ще не були. Гей! — гукнув він до робітників.— Несіть назад!
— Гаразд, заспокойтеся,— звернувся Моделі до Кармоді, якого трясло, мов у пропасниці.— Візьміть себе в руки! Немає часу на вашу істерику! Вже краще? Ну от і добре. Та як ви потрапили в мої володіння і чому я не повинен обернути вас на протоплазму?
РОЗДІЛ 12
— Розумію,— сказав Моделі, коли Кармоді закінчив свою розповідь.— Цікава історія, хоч, певне, ви занадто все драматизуєте. Отже, ви шукаєте планету, що називається Земля?
— Саме так, сер.
— Земля...— протяг Моделі, почухавши потилицю. Я, здається, пригадую таке місце.